№ 203/5318/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 203/5318/16-ц

провадження № 61-14289св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дніпровська міська рада, Центральна районна у місті Дніпрі рада,

особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, Центральної районної у місті Дніпрі ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і факту ведення спільного господарства, визнання права на спадщину і права власності в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що вона та ОСОБА_4 з 2007 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала останньому на праві приватної власності та вели спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Останні три роки до смерті ОСОБА_4 хворів, не працював, знаходився на повному утриманні позивача.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на квартиру, яка належала останньому, спадкоємців у нього немає.

Позивач продовжує мешкати у квартирі, утримує її в належному стані, сплачує комунальні платежі.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги просила суд: встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та факт ведення спільного господарства її та ОСОБА_4 ; визнати її спадкоємицею після смерті померлого ОСОБА_4 та надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, що матимуть право на спадкування за їх наявності; визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року позов задоволено.

Встановлено факт ведення спільного господарства і проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2007 року.

Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після ОСОБА_4 , яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,8 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем доведено факт спільного проживання однією сім`єю її та ОСОБА_4 до часу відкриття спадщини не менше п`яти років. Забезпечуючи ефективність обраного способу захисту прав позивача, встановивши юридичний факт, пов`язаний із актом цивільного стану спадкодавця суд визнав право на спадщину за позивачем.

У липні 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 подав до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська заяву про перегляд указаного заочного рішення.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року заяву ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року повернуто заявнику.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

У серпні 2017 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на те, що ухваленим судовим рішенням вирішено питання про права та обов`язки останньої, подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ТОВ «Шанхай» на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Центральної районної у місті Дніпрі ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і факту ведення спільного господарства, визнання права на спадщину і права власності в порядку спадкування за законом закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заочним рішенням місцевого суду питання про права чи інтереси ОСОБА_2 не вирішувались; факт родинного зв`язку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повинен бути встановлений судом України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

27 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 вчасно прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується заведенням приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Л. Г. спадкової справи № 9/2016, яка в подальшому передана в Першу дніпровську державну нотаріальну контору Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та об`єднана із спадковою справою № 592/2016; ОСОБА_4 не був одружений, не мав дітей, ні з ким не проживав та не вів господарства, його батьки померли, тому ОСОБА_2 є його спадкоємицею; факт родинного зв`язку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 встановлений рішенням іноземного суду відповідно до частини першої статті 52 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, не потребує додаткового встановлення, оскільки рішення які не потребують виконання - визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови якщо установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу; вважає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги факт фальсифікації свідоцтва про смерть ОСОБА_4 про що постановлено окрему ухвалу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У грудні 2019 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 направила до Верховного Суду додаткові пояснення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що подаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що є двоюрідною сестрою померлого ОСОБА_4 , факт їх родинних відносин встановлено рішенням Дзержинського районного суду м. Пермі Російської Федерації від 19 травня 2017 року № 2-1685/17.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року клопотання ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересована особа: державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецька В. І., задоволено.

Визнано в Україні рішення Дзержинського районного суду м. Пермі Російської Федерації від 19 травня 2017 року № 2-1685/17 про встановлення факту родинних відносин, яким встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , в тому, що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року скасовано.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересована особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецька В. І., відмовлено.

ОСОБА_2 не зверталась до судів України з позовом про встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_4 ,1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме про те, що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 .

Відповідно до витягу із Спадкового реєстру від 25 листопада 2016 року виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Л. Г., за зверненням ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 9/2016, номер у спадковому реєстрі 59867789, щодо спадкодавця ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскарженим судовим рішенням права ОСОБА_2 не порушені, факт родинного зв`язку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повинен бути встановлений судом України.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Як указує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

У справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87, § 28).

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Із справи відомо, що подаючи апеляційну скаргу на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, вказувала на те, що її права зазначеним рішенням порушені, у зв`язку з тим, що вона є спадкоємицею ОСОБА_4 та відповідно до витягу із Спадкового реєстру від 25 листопада 2016 року виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Л. Г., за її зверненням щодо спадкодавця ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 9/2016, номер у спадковому реєстрі 59867789.

Вирішуючи справу суд має визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права та правильно застосувати її.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини між сторонами виникли щодо спадкування майна ОСОБА_4 та встановлення наявності/відсутності у ОСОБА_2 права на спадщину за законом відповідно до положень ЦК України.

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від ї прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина третя статті 1222, частина перша статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Із справи відомо, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року встановлено факт ведення спільного господарства і проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2007 року.

Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після ОСОБА_4 , яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення місцевого суду, апеляційний суд помилково вважав, що її права зазначеним судовим рішення не порушені, оскільки остання подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , на підтвердження чого надано відповідні докази.

Конституцією України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9).

22 січня 1993 року в Мінську (Республіка Білорусь) в рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція).

10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію та 14 липня 1995 року вона набула чинності для України.

Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Частиною другою статті 1 Конвенції передбачено, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

Відповідно до статті 13 Конвенції документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Частиною першою статті 52 Конвенції визначено перелік визнання рішень, не потребуючих виконання.

Так, винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін і, що вступили в законну силу рішення, що не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови якщо: а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу; б) справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.

Предметом рішення іноземного суду не були вимоги щодо визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що рішення Дзержинського районного суду м. Пермі Російської Федерації від 19 травня 2017 року №2-1685/17 не є належним доказом факту родинних відносин померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 169).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що матеріали цієї справи містять два різні свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , які подані ОСОБА_1 при зверненні до місцевого суду з позовом (т. 1, а. с. 70) та ОСОБА_2 при зверненні до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на заочне рішення місцевого суду (т. 1, а. с. 171).

Про факт фальшування свідоцтва про смерть особи ( ОСОБА_4 ) окремою ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2019 року у цивільній справі № 203/3621/18 за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, за участю третіх осіб - Першої дніпровської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., про визнання права власності у порядку спадкування за законом, повідомлено прокуратуру Дніпропетровської області та Дніпровський відділ поліції ГУ НП у Дніпропетровській області.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , чим позбавив її права на оскарження судового рішення в апеляційному порядку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги)передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали чи постанови, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З урахуванням наведеного, оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. СімоненкоСудді: А. А. Калараш І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров