ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 203/639/23
провадження № 61-9351св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Єдаменка С. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 13 липня 1973 року між її матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, після укладання якого ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її вітчим ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 вважав її своєю донькою, мав з нею теплі та приязні стосунки, в свою чергу вона відносилася до нього як до батька.
Після смерті ОСОБА_4 вона дізналася, що відповідно до заповіту ОСОБА_4 спадкоємцем усього його майна є її онук ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 вважає, що цей заповіт не відповідав волі покійного ОСОБА_4 , тому підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з чим вона звернулася з відповідним позовом до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (справа № 203/3494/21).
Для захисту своїх прав як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 їй необхідні встановити факт родинних відносин.
Разом з тим, оскільки між сторонами існує спір про право, розгляд справи в порядку окремого провадження є неможливим, у зв`язку з чим ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2022 року у цивільній справі № 205/7480/22 її заяву залишено без розгляду.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд встановити факт родинних відносин, зокрема, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є падчеркою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлена вимога про встановлення факту родинних відносин не пов`язана з будь-якою іншою позовною вимогою про захист права чи законного інтересу, а також у зв`язку з тим, що позивачем не визначено конкретної мети, для якої необхідно встановити цей факт в позовному провадженні.
Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Іваненкової Н. М. про стягнення витрат на оплату правової допомоги відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на оплату правової допомоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено понесення витрат на оплату правової допомоги адвоката, який приймав участь в розгляді цивільної справи в суді першої інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, вирішуючи справу, правильно встановив характер правовідносин сторін, проте в частині обґрунтування відмови в задоволенні заяви прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, оскільки встановлення факту родинних відносин можливо лише за наявності кровної спорідненості, а вітчим та падчерка не є родичами, тому відсутні підстав для задоволення заяви.
При цьому суд звернув увагу на те, що для набуття права на спадкування падчеркою після смерті вітчима можливо на підставі статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за умови визнання їх членами сім`ї. Разом з тим, позивачем таких вимог заявлено не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова А. М. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували вимоги статті 1264 ЦК України до спірних правовідносин, а також необґрунтовано не прийняли до уваги показання свідка ОСОБА_7 . Натомість прийняли до уваги
показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які не можна вважати належними, допустимими і достовірними доказами, оскільки вони є недостовірними.
Підставою касаційного оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) та у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), а також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Іваненкова Н. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначені батько - ОСОБА_11 , мати - ОСОБА_12 (т. 1, а. с. 9).
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 12 серпня 2021 року № 00032094605, 22 січня 1977 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 укладено шлюб, після укладання шлюбу ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_14 », а 22 червня 1983 року шлюб між ними було розірвано (т. 1, а. с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_6 у подружжя ОСОБА_14 народився син ОСОБА_15 , що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 18).
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 07 грудня 1991 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 укладено шлюб, після укладання шлюбу ОСОБА_17 змінила прізвище на « ОСОБА_18 » (т. 1, а. с. 17).
ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 померла, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 04 червня 2004 року відділом реєстрації смерті в місті Дніпропетровську Дніпропетровського обласного управління юстиції (т. 1, а. с. 15).
У провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа № 203/3494/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Новицька М. Ю., про визнання недійсним заповіту.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова А. М. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку, до яких входить встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом, в якому просила встановити факт родинних відносин між нею та вітчимом ОСОБА_4 , якій їй потрібний для реалізації спадкових прав.
Родинні відносини (споріднення) (у теорії права) - кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення, так і непряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Згідно з роз`ясненнями, наданими судам у пункті 21 постанови Пленумом Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17 (провадження № 61-7058св19), від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17 (провадження № 61-34351св18), від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20 (провадження № 61-19344св21), від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21 (провадження № 61-9440св22), від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18 (провадження № 61-3593св22), від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц (провадження № 61-6638св23), від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20 (провадження № 61-9778св23), від 25 червня2024 року у справі № 125/1873/22 (провадження № 61-15872св23) та інших.
У постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 569/16419/15-ц (провадження № 61-8872св18), від 23 травня 2018 року у справі № 766/5046/16-ц (провадження № 61-10741св18) зазначено, що встановлення факту родинних відносин можливо лише за наявності кровної спорідненості.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що встановлення факту родинних відносин можливо лише за наявності кровної спорідненості, а вітчим та падчерка не є родичами, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що набуття права на спадкування падчеркою після смерті вітчима можливо на підставі статті 1264 ЦК України, за умови визнання їх членами сім`ї. Разом з тим, позивачка таких вимог не заявляла.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2024 року в незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник