Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 204/2629/17

провадження № 61-19532св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року в складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути на свою користь аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ⅓ частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з червня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що до квітня 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням суду між ними розірвано. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які з червня 2016 року проживають разом з ним та знаходяться на його утриманні.

Відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилалася на те, що шлюбні відносини між нею та чоловіком припинені з 2016 року і з цього часу вони проживають окремо, а діти перебувають на її утриманні.

У добровільному порядку відповідач матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, у зв`язку з чим просила стягнути на свою користь аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ⅓ частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року первісний позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ⅓ частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 11 січня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття.

Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 704, 80 гривень.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов`язок утримувати дітей покладається рівною мірою на обох батьків, а оскільки відповідач, який є працездатним та отримує дохід, не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, які згідно з наданими суду доказами проживають разом з матір`ю, дійшов висновку про задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, та дійшли висновків, які не відповідають матеріалам справи.

Зазначає, що в заочному рішенні суду першої інстанції зазначено, що факт проживання дітей разом з матір`ю підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 06 листопада 2017 року, тоді як у постанові суду апеляційної інстанції вказано, що даний факт підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 03 жовтня 2019 року. Тобто, суд апеляційної інстанції розглянув в межах апеляційної скарги інший можливий доказ, а тому вважає, що постанова апеляційного суду є такою, що за своїм змістом не відповідає заочному рішенню суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 листопада 2019 року справа № 204/2629/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що з 14 жовтня 2011 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2017 року, яке набрало законної сили, між ними розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час розгляду справи судом першої інстанції та на день ухвалення заочного рішення суду від 27 лютого 2018 року діти проживають разом з матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується актами обстеження житлово-побутових умов від 06 листопада 2017 року та від 09 січня 2018 року, складеними комісією у складі головних спеціалістів управління-служби у справах дітей виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради та фахівцем центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; та інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Установивши, що відповідач, який є працездатним та отримує дохід, не надає матеріальної допомоги на утримання малолітніх дітей, які проживають разом з матір`ю, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук