Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 204/2932/19
провадження № 61-10384св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Токар Н. В., від 12 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., від 25 травня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - Управління ДАБК ДМР), Дніпровська міська рада, про зобов`язання знести самовільно зведену споруду на території домоволодіння.
Позов мотивовано тим, що 25 червня 2005 року він придбав 3/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , які складаються із квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 22,6 кв. м, житлового будинку літ А-2, сараю літ. Е, 1/4 частини споруди АДРЕСА_3 ; в загальному користуванні: убиральня літ. Р, огорожа № 1-30, 40.
Домоволодіння розташовано на земельній ділянці, площею 2 906 кв. м, яка належить до комунальної власності.
Співвласником зазначеного домоволодіння є також ОСОБА_3 , яка разом з ОСОБА_2 незаконно, без погодження із іншими співвласниками, без оформлення відповідних дозвільних документів збудували двоповерхову споруду.
Позивач вказував, що зазначене будівництво порушує його права, як співвласника домоволодіння, оскільки супроводжувалось знесенням належного йому сараю, виконане без дотримання вимог законодавства та державних будівельних норм. Вважав, що будівельна діяльність відповідачів мала бути погоджена з іншими співвласниками домоволодіння, а також з відповідними органами Дніпровської міської ради.
Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідачів знести самовільно зведену споруду на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме на місці розташування належного йому сараю літ. Е. була самовільно побудована відповідачами спірна споруда. Клопотань про призначення будівельно-технічної експертизи позивач не заявляв. Крім того судами враховано, що знесення будівлі є крайнім заходом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 червня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (пункт 1 частини другої
Стверджує, що ОСОБА_3 подала до Управління ДАБК ДМР документи, які містять неправдиві відомості щодо будівлі літ. АБ-2, а тому повідомлення про початок виконання будівельних робіт було скасоване.
Вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги щодо зобов`язання особи, яка здійснила самочинне будівництво, провести відповідну перебудову, оскільки будівництво здійснено без повідомлення про початок будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою та затвердженого проекту.
У постанові апеляційного суду відсутні відомості про кримінальне провадження та призначену в ньому будівельно-технічну експертизу, а крім того судами попередніх інстанцій не було йому роз`яснено наслідки невчинення процесуальних дій, тобто непроведення експертизи, якщо суди вважали таку експертизу необхідною.
В окремому клопотанні просить долучити до матеріалів справи лист Західної окружної прокуратури м. Дніпра від 09 червня 2021 року № 88-40-21 щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження
№ 12020040680001449.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що підставою для скасування повідомлення про початок виконання будівельних робіт стало звернення позивача до Управління ДАБК ДМР.
Вказує, що житлова будівля літ. АБ-2 побудована до 1992 року в межах зруйнованого сараю літ. Д, який належав її родині. Реконструкція цього приміщення здійснена у 2019 році без зміни площі та геометричних розмірів.
На спростування позовних вимог нею було надано технічні паспорти та геодезичну схему, розроблену Дніпровською міською радою, тоді як
ОСОБА_1 не зміг пояснити суду на якому місці знаходився його сарай і коли він був знесений.
Наголошує, що справа тривалий час перебувала в провадженні суду першої інстанції та судом були задоволенні численні клопотання позивача про витребування доказів. У кожному судовому засіданні судом роз`яснювалось учасникам справи які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані. На підготовчому засіданні вирішувалось питання про забезпечення доказів та призначення експертизи.
В окремому клопотанні просить долучити до матеріалів справи лист ГУ НП в Дніпропетровській області від 30 серпня 2021 року № 43.6/92-А3 про те, що у кримінальному провадженні № 12020040680001449 будівельна-технічна експертиза не проведена, а саме кримінальне провадження закрито
28 липня 2021 року у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушенням.
У серпні 2021 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу розглянути у відповідності до чинного законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 і
ОСОБА_7 укладено договір дарування, за умовами якого останні набули у власність 3/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , які складаються із квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 22,6 кв. м, в житловому будинку літ. А-2, сараю літ. Е, 1/4 частини споруди АДРЕСА_3 ; в загальному користуванні: убиральня літ. Р, огорожа № 1-30, 40.
Домоволодіння по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці площею 2 906 кв. м, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.
Дарувальнику ОСОБА_8 її частка перейшла від ОСОБА_9 (свідоцтво про право на спадщину від 21 травня 1979 року) та складалася із квартири АДРЕСА_2 у житловому будинку літ. А-2; 1/6 частини сараю літ. Д та споруд загального користування, що підтверджено архівним витягом
№ 03-44/А-512 від 03 вересня 2019 року з рішення виконкому Красногвардійської Ради народних депутатів № 113/4 від 23 лютого
1990 року «Про затвердженння акту ідеальних часток по АДРЕСА_1 ».
Згідно з архівним витягом з рішення виконкому Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 113/4
від 23 лютого 1990 року «Про затвердженння акту ідеальних часток по
АДРЕСА_1 » відсутні відомості щодо сараю літ. Е. Також відсутня інформація про перехід права власності частин сараю літ. Д із загального користування в сарай літ. Е. Зазначена інформація відсутня також в рішенні виконкому Красногвардійської районної ради № 207/4 від 20 серпня
1999 року «Про затвердження акту ідеальних часток».
ОСОБА_3 на підставі договору дарування частини домоволодіння
від 22 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та
ОСОБА_10 , реєстраційний № 1676, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І. Ю., належить 5/100 зазначеного домоволодіння, що складається із квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 47,1 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м; житлового будинку
літ. АБ-2, загальною площею 43,3 кв. м, житловою площею 21,8 кв. м; сараю літ. Е; гаражу літ. АВ; зливної ями № 41; підпірної стінки № 42.
Згідно з відповіддю КП «ДМБТІ» ДМР від 22 листопада 2019 року № 16622 «Про надання інформації», станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , містяться наступні відомості: Згідно акту ідеальних часток від 19 березня був затверджений рішенням виконкому Красногвардійської районної 1999 року в житловому будинку літ. А-2 квартира АДРЕСА_2 , сарай літ. Е, 1/4 частини зливної ями АДРЕСА_3 , в загальному користуванні убиральня літ. Р знаходились в користуванні ОСОБА_8 . Акт ідеальних часток ради від 20 серпня 1999 року № 207/4, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності від 04 січня 2000 року виконавчим комітетом Красногвардійської районної ради ОСОБА_8 на 3/100 частини домоволодіння та зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР в реєстрову книгу № 614 за реєстраційним № 182-375.
В подальшому 3/100 частини (в житловому будинку літ А-2 квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 22,6 кв. м, сарай літ. Е, 1/4 частина споруди АДРЕСА_3 в загальному користуванні: убиральня літ. Р, огорожа № 1-30, 40) на підставі договору дарування від 25 червня 2005 року, посвідченого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром
№ 7-989, зареєстровано КП ДМБТІ ДОР 27 липня 2005 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 4374379, перейшла до ОСОБА_1 - 3/200 частини, ОСОБА_7 - 3/200 частини. Станом на
31 грудня 2012 року зареєстровано за: ОСОБА_10 - 5/100 частини (частку не переєстровано) на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Красногвардійської Ради народних депутатів
від 28 листопада 1991 року, на підставі рішення виконкому Красногвардійської Ради народних депутатів від 23 лютого 1990 року № 113/4, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 533 за реєстраційним № 15. Рішенням виконкому Красногвардійської районної ради № 207/4 від 20 серпня 1999 року «Про затвердження акту ідеальних часток» затверджено право власності за ОСОБА_10 -
4/100 частини домоволодіння, але перереєстрація в КП «ДМБТІ» ДОР не проводилась. Останній акт ідеальних часток в КП «ДМБТІ» ДОР був складений 19 березня 1999 року, в подальшому акт ідеальних часток
КП «ДМБТІ» ДОР не складався. Станом на 31 грудня 2012 року технічна інвентаризація будівлі літ. АБ-2 та будівлі літ. АБ КП «ДМБТІ» ДОР не проводилась.
У період із 16 по 19 липня 2019 року було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності на об`єкті містобудування, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , та встановлено, що власником домоволодіння, яке розташоване за вказаною адресою самочинно, без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта відповідного органу державно архітектурно-будівельного контролю, який дає право виконувати будівельні роботи, виконуються роботи з будівництва двоповерхової будівлі розміром 5,8 м х 4,5 м.
За результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) складено акт щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 29 липня 2019 року
№ 0000000072; протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 від 29 липня 2019 року; видано ОСОБА_3 припис про усунення порушення вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 29 липня 2019 року, яким ОСОБА_3 з метою усунення виявлених порушень зобов`язано в строк до 01 жовтня 2019 року привести дозвільну документацію у відповідність до діючого законодавства.
15 серпня 2019 року за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності Управління ДАБК ДМР винесено постанову № 27/А стосовно ОСОБА_3 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 96 КУпАП України, та накладено на ОСОБА_3 адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
ОСОБА_3 сплатила штраф та подала повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що було зареєстровано в Єдиному реєстрі дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України за № ДП 061192400217 від 28 серпня 2019 року.
У подальшому, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1
від 18 грудня 2019 року, Управління ДАБК ДМР було видано наказ № 02/СК від 10 січня 2020 року про скасування вищезазначеного повідомлення про початок виконання будівельних робіт, оскільки із заяви ОСОБА_1 було встановлено, що у повідомленні про початок виконання будівельних робіт наведено недостовірні дані стосовно будівлі літ. АБ-2 (за технічним паспортом), знесення якої є предметом спору.
Згідно листа Управління ДАБК ДМР від 21 вересня 2020 року № 9/1-428 повторна перевірка дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилася, будь-яких приписів щодо можливості перебудови вищезазначеного об`єкта будівництва не видавалося та із вказаних підстав з позовом про знесення самочинного будівництва Управління ДАБК ДМР до суду не зверталося.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Положеннями статей 391 396 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно частини четвертої вказаної статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі
№ 521/15565/16-ц зазначено, що відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
У розглядуваній справі ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги про знесення самочинно зведеної споруди, посилався на те, що відповідачі знесли належний йому сарай літ. Е та на місці цього сараю самочинно побудували споруду, чим порушили його право власності.
Натомість ОСОБА_3 , заперечуючи проти позовних вимог, зазначала, що спірна будівля побудована в межах зруйнованого сараю літ. Д, який належав її родині, а реконструкція цього приміщення здійснена у 2019 році без зміни площі та геометричних розмірів.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що споруда, яку він просив знести, побудована відповідачами на місці належного йому сараю літ. Е.
Клопотань про призначення у справі відповідної експертизи позивач не заявляв.
Земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить до об`єктів комунальної власності.
Встановивши, що ОСОБА_1 не доведено порушення його прав спірним будівництвом, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду
від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, в якій адміністративний позов про знесення споруди було подано органом, що здійснював нагляд (контроль) за дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.
Твердження ОСОБА_1 , що судами попередніх інстанцій не було йому роз`яснено наслідки невчинення процесуальних дій, підлягають відхиленню, враховуючи наступне.
Справа перебувала в провадженні суду першої інстанції із травня 2019 року по жовтень 2020 року. ОСОБА_1 брав участь в розгляді справи, у тому числі через представника - адвоката.
За клопотанням представника позивача ухвалою від 10 липня 2019 року суд першої інстанції перейшов від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 не порушував питання щодо призначення відповідної експертизи під час апеляційного перегляду справи.
Крім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати висновок експерта, складений на його замовлення у відповідності до приписів частини першої статті 106 ЦПК України.
Таким чином, судами позивачу були забезпечені умови для доведення своїх вимог у відкритому змагальному судовому процесі.
За змістом частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення обставин, переоцінку доказів у справі та дослідження нових доказів підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.
Сам по собі факт ініціювання позивачем кримінального провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовує.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі
Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта