ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. Київ

справа № 204/3226/13-ц провадження № 61-16537св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк », ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2017 року, постановлену у складі судді Самсонової В. В., та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року, прийняту колегією у склад суддів: Ткаченко І. Ю., Єлізаренко І. А., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія») звернулось з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Заяву обґрунтовано тим, що 2 листопада 2015 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення у справі № 204/3226/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») заборгованості. 26 вересня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» і ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір факторингу № 2016-3АБ/ДГ, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 490061341 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

У зв`язку з тим, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло прав кредитора до боржника на підставі договору відступлення права вимоги, воно набуло і прав стягувача у виконавчому провадженні, тому заявник просив замінити стягувача ПАТ «Альфа-Банк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року, заяву задоволено.

Замінено сторону у виконавчому провадженні з ПАТ «Альфа-банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у справі № 204/3226/2013-ц.

Задовольняючи заяву про заміну стягувача, суд першої інстанції виходив із того, що до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшли права кредитора за вимогами до ОСОБА_1 відповідно до договору від 26 вересня 2016 року про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами. У зв`язку із заміною кредитора відбувається заміна й сторони виконавчого провадження.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що надання належному кредитору статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 378 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить їх скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно досліджено докази та не встановлено, чи передав заявник банку в розпорядження за плату грошові кошти, а саме 2 277 879,90 грн, чи повідомив письмово боржника або банк про відступлення права вимоги із зазначенням суми, яку має сплатити боржник, та особа, якій ці суми повинні бути сплачені. Заяви боржника щодо вказаних обставин судами проігноровані.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 2 листопада 2015 року, ухваленим у справі № 204/3226/16-ц, стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» суму заборгованості у розмірі 369 365,31 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 170 619,54 грн, заборгованість за процентами - 38 415,50 грн, пеня - 160 330,27 грн та судовий збір у розмірі 3 441 грн. Вказане рішення суду скасоване не було та набрало законної сили 5 травня 2016 року.

26 вересня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладений договір факторингу № 2016-3АБ/ДГ, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі, і за договором № 490061341 від 1 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

Такі обставини суди попередніх інстанцій встановили з акта приймання-передачі Реєстру боржників від 26 вересня 2016 року до Договору факторингу № 2016-3АБ/ДГ від 26 вересня 2016 року та з Витягу з Реєстру Боржників 1-1 від 26 вересня 2016 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

Зі змісту статей 512 512 ЦК України вбачається, що заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права вимоги відносяться до майна та є об`єктом права власності кредитора згідно зі статтею 190 ЦК України, тому вони можуть вільно відчужуватися кредитором. Комплексний аналіз статей 512, 513, 514, 516 та 517 ЦК України свідчить про те, що заміна кредитора в зобов`язанні, в тому числі і шляхом відступлення права вимоги, є особливим способом заміни зобов`язання кредитора.

Оскільки процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу, а примусове виконання рішення суду є його завершальною стадією, то частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін, виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема пунктів один, два частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення, відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

З огляду на викладене, є правильним висновок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 3 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов