№ 204/5403/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 204/5403/18

провадження № 61-14777св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Приватнепідприємство«Виробничо-комерційна фірма «Імпторгсервіс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа -Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Галицька»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Імпторгсервіс» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року у складі судді Яркіної С. В.та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Імпторгсервіс» (далі - ПП «ВКФ «Імпторгсервіс», приватне підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , вимоги якого збільшило під час розгляду справи, та просило: стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на свою користь 193 183,74 грн, витрачених на ремонт автомобіля; стягнути з відповідача ОСОБА_1 завдані додаткові збитки у розмірі 814 872,91 грн - загальна сума лізингових платежів, 9 160,00 грн - за зберігання автомобіля «Нyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також судові витрати у розмірі: 22 055,55 грн - витрати на відрядження працівників до судових інстанцій в адміністративній справі № 361/1762/18; 5 300 грн - витрати на оплату адвокатських послуг в апеляційній інстанції в адміністративній справі № 361/1762/18.

Позов мотивовано тим, що 07 листопада 2017 року о 21-30 год. на автодорозі Н-08 Бориспіль-Запоріжжя (458 км + 500 м) сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 , який, керуючи автомобілем «Great Wall Deer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , при зміні напрямку руху не впевнився, що це буде безпечно та здійснив зіткнення з автомобілем «Нyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» та був під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 16 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року у справі № 361/1762/18, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі закрито.

24 червня 2018 року ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про відшкодування майнової шкоди в порядку досудового врегулювання спору, яку отримано 26 червня 2018 року. Вказаною вимогою ОСОБА_1 запропоновано відшкодувати позивачу завдані збитки частково (без урахування усіх збитків, завданих юридичній особі внаслідок ДТП), а саме сплатити лише суму відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 213 488,88 грн, відповідно до звіту від 27 грудня 2017 року про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу (далі - КТЗ). Однак вказану вимогу ОСОБА_1 не виконав.

У зв`язку із безпідставним зволіканням ОСОБА_1 з відшкодуванням позивачу коштів, необхідних на ремонт пошкодженого автомобіля, та відсутністю на підприємстві автомобіля високої прохідності, яким був автомобіль «Нyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , підприємство 23 листопада 2017 року було вимушене укласти договір фінансового лізингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - ТОВ «ОТП Лізинг»). Відповідно до вказаного договору позивач отримав у платне користування автомобіль «Mitsubishi Pajero Sport» 2.4 TD Ultimate та повинен щомісяця сплачувати лізингові платежі відповідно до затвердженого графіка, а також здійснити перший авансовий платіж у розмірі 368 758,39 грн.

Станом на 20 лютого 2019 року позивач сплатив загальну суму лізингових платежів згідно з графіком у розмірі 814 872,91 грн.

Оскільки фактичним власником автомобіля «Great Wall Deer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 , позивач вважає, що відповідачі повинні відповідати солідарно.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 19 серпня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Галицька» (далі - ПрАТ «СК «Галицька», страхова компанія).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, у задоволенні позову ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що саме страховик, тобто ПрАТ «СК «Галицька», повинен бути належним відповідачем у справі, а у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Позивач у судовому засіданні категорично заперечував проти залучення до участі у справі в якості відповідачаПрАТ «СК «Галицька».Крім того, ОСОБА_3 не може бутивідповідачем у зазначеній цивільній справі, оскільки винною особою у скоєнні ДТП визнано саме ОСОБА_1 , який на відповідній правовій підставі володів транспортним засобом.

01 грудня 2017 року ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» звернулося до страхової компанії, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , із повідомленням про страховий випадок та заявою про страхове відшкодування (т. 3, а. с. 232-240), проте матеріали справи не містять доказів про прийняття з цього приводу будь-якого рішення страховою компанією.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,дійшов висновку про відмову узадоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2021 року, ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов.

Також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення питання необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15 (провадження № 14-176цс18), оскільки такі висновки суперечать частині першій статті 12, частині другій статті 14, частині першій статті 511 ЦК України та позбавляють потерпілого від ДТП права вільно, на власний розсуд захищати свої права, а також обирати спосіб захисту прав, порушених внаслідок ДТП винною особою. Висновки у цій постанові ставлять реалізацію права потерпілого (позивача) в залежність від вчинення дій, які для нього не є обов`язковими (звернення з позовом про відшкодування збитків до страховика).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що неодержання потерпілим у ДТП страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділений правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором та в обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

І лише у випадку якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, неправильно застосував норми матеріального права: не застосував норми частини першої статті 12, частини другої статті 14, частини першої статті 511 ЦК України, фактично позбавив позивача права вільно, на власний розсуд захищати свої права, а також права вибору способу захисту прав, порушених в наслідок ДТП винною особою, внаслідок чого поставив реалізацію прав позивача в залежність від вчинення дій, які не є обов`язковими для нього (звернення із позовом про відшкодування збитків до страховика).

Суди застосували до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15 (провадження № № 14-176 цс 18), проте такі висновки суперечать нормам частини першої статті 12, частини другої статті 14, частини першої статті 511 ЦК України, що є підставою для відступу від цих висновків.

Також, на переконання заявника, суди неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин щодо відповідальності власника транспортного засобу, зокрема не застосували норми частини другої статті 1187 ЦК України, незважаючи на відсутність юридичних ознак зміни володільця джерела підвищеної небезпеки (автомобіля), суд відмовив у задоволенні позову до власника автомобіля ОСОБА_3 .

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не застосував норми частини першої статті 1192 ЦК України, не стягнув з винної особи та з власника джерела підвищеної небезпеки вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових, що підлягають заміні, що складає 88 826,74 грн, за наявності належних та допустимих доказів, наданих позивачем - звіту від 27 грудня 2017 року про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_5 .

Суди попередніх інстанцій не застосували норми частини першої статті 1166 ЦК України, не стягнули у складі збитків додаткові збитки у розмірі загальної суми лізингових платежів.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

07 листопада 2017 року о 21-30 год. на автодорозі Н-08 Бориспіль-Запоріжжя (458 км + 500 м) ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Great Wall Deer», реєстраційний номер НОМЕР_2 (який належить на праві власності ОСОБА_3 ), при зміні напрямку руху не переконався в безпеці руху та здійснив зіткнення з автомобілем «Нyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 16 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року у справі №367/1762/18, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненніадміністративногоправопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності (т. 1, а. с. 38-42).

Власником автомобіля «Great Wall Deer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ «СК «Галицька», поліс серії АК №2393305 (т. 1, а. с. 15, 20).

Власником автомобіля «Нyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ПП «ВКФ «Імпторгсервіс», цивільно-правова відповідальність якого застрахована в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «АХА Страхування», поліс серії АК № 3873656.

Згідно зі звітом від 27 грудня 2017 року № 12017 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_5 , ринкова вартість автомобіля «Нyundai Santa Fe» 2.0i GL 5MT (SM), реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахувань пошкоджень, пов`язаних з подією, на момент оцінки КТЗ, 07 листопада 2017 року, складає 165 528,36 грн, вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 213 488,88 грн; вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з урахування коефіцієнта фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 88 826,74 грн (т. 1, а. с. 53-102).

24 червня 2018 року ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про відшкодування майнової шкоди в порядку досудового врегулювання, яку він отримав 26 червня 2018 року. Вказаною вимогою ОСОБА_1 запропоновано відшкодувати позивачу завдані збитки частково, а саме: сплатити суму відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 213 488,88 грн, відповідно до звіту від 27 грудня 2017 року про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ.

23 листопада 2017 року ПП «ВКФ «Імпторгсервіс», уклало договір фінансового лізингу з ТОВ «ОТП Лізинг», відповідно до якого ПП «ВКФ «Імпторгсервіс», отримало у лізинг автомобіль «Mitsubishi Pajero Sport» 2.4 TD Ultimate. Вартість предмета лізингу складає 1 229 194,65 грн, перший авансовий платіж - 368 758,39 грн. За умовами договору лізингоодержувач повинен щомісяця сплачувати лізингові платежі відповідно до затвердженого графіка.

Цивільна відповідальність водія ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Галицька» відповідно до полісу серії АК № 239305 зі страховим лімітом 100 000 грн, терміном від 06 січня 2017 року до 05 січня 2018 року (т. 3, а. с. 175-176, т. 4, а. с. 70).

Позивач пред`явив позов про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, до винної у скоєнні ДТП особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - власника автомобіля «Great Wall Deer», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Частиною першою статті 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі якщо деліктні відносини поєднані з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Виходячи саме з такого тлумачення норм матеріального права, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову ПП «ВКФ «Імпторгсервіс».

З таким висновком погоджується й Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

У справі, що переглядається, залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також й з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.

Встановивши, що згідно із договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та Закону № 1961-IV у страховика виник обов`язок з виплати страхового відшкодування потерпілому, та страховик такої виплати не здійснив, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову, заявленого до страхувальниката власника транспортного засобу, у зв`язку з неналежністю складу учасників справи, що не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом з правильно визначеним ним суб`єктним складом учасників справи відповідно до сформульованих позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що суди правильно врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими (частина четверта статті 263 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції тапостанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ПП «ВКФ «Імпторгсервіс» просить передати зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), що стосується покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страховика.

Проте судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Отже, підстав для висновку про необхідність відступу від такої позиції Верховного Суду з мотивів, наведених заявником, не вбачається.

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Імпторгсервіс» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Імпторгсервіс» залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк