ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2025 року

м. Київ

справа № 204/8427/21

провадження № 61-3433св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що з 10 жовтня 2009 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, зареєстрованому Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. У шлюбі у подружжя народилися діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 2 жовтня 2014 року у справі № 204/3730/2014 розірвав шлюб, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Рішенням від 11 березня 2015 року у справі № 204/8413/2014 Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 24 листопада 2014 року, і до досягнення ними повноліття.

14 травня 2015 року Чечелівський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 204/8413/2014, виданого 28 квітня 2015 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська на підставі рішення цього ж суду від 11 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Ухвалою від 18 вересня 2015 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив подання Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про розшук боржника ОСОБА_2 .

4 січня 2019 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та обрала його прізвище.

З моменту відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 боржник ОСОБА_2 здійснив лише три виплати аліментів, а саме в серпні 2015 року, у вересні 2015 року та в серпні 2016 року. Позивач наголошувала на тому, що ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів, внаслідок чого на 29 липня 2021 року утворилася заборгованість за аліментами у розмірі 213 242,21 грн. Рішенням від 7 грудня 2020 року у справі № 204/7048/20 Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 171 873,11 грн.

19 травня 2021 року державний виконавець Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) об`єднав виконавчі провадження № НОМЕР_1 (щодо стягнення аліментів на дітей) та № 64294495 (щодо стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів) у зведене виконавче провадження № 49363688. За фактом ухилення від сплати аліментів на підставі заяви ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження № 120210466880000045 щодо розслідування кримінального правопорушення, визначеного частиною першою статті 164 КК України.

З 2015 року до часу подання позовної заяви відповідач з позивачем не контактує, аліменти не сплачує, не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не цікавиться ними. Школи, де навчаються діти, не відвідує, з педагогами про своїх дітей не спілкується, тобто виховання дітей у повному обсязі покладено на позивача ОСОБА_1 .

За таких обставин позивач вважала, що батько свідомо не виконував своїх батьківських обов`язків, нехтував своїми правами та своїми дітьми, що є неприпустимим, у зв`язку з чим просила суд:

1) позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 951,60 грн у відшкодування судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 вересня 2023 року позовні вимоги задовольнив.

Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеними встановлені законом підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а саме наявність заборгованості зі сплати аліментів, невчинення відповідачем будь-яких дій протягом періоду з 2015 року до 2023 року, які б свідчили про наявність у нього інтересу до спілкування з дітьми, участі у їх вихованні та утриманні, а посилання відповідача на наявність перешкод у спілкуванні не підтверджені. Суд також керувався доведеністю свідомого ухилення відповідача від виховання дітей та його винних дій.

Постановою від 30 січня 2024 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2023 року та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є недоведеною, оскільки твердження позивача про самоусунення відповідача від виховання та утримання дітей апеляційний суд визнав безпідставними. Суд зауважив, що несплата аліментів була зумовлена скрутним матеріальним становищем позивача. Натомість питання про позбавлення батьківських прав має вирішуватися з огляду на оцінку особистості відповідача та його поведінки. Колегія суддів апеляційного суду наголосила на тому, що у справі відсутні негативні характеристики відповідача. Факт проживання батька окремо від дітей, невідвідування ним навчальних закладів, де навчаються діти, не є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав. Водночас, суд взяв до уваги наявну в матеріалах справи позитивну характеристику ОСОБА_2 , надану ГО «Школа фігурного катання «Бауер». Крім того, вагомою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції визнав процесуальну поведінку батька, спрямовану на забезпечення можливості спілкування з дітьми, участі у їх вихованні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

7 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17, не дослідив докази , які містяться у справі, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15, щодо об`єктивних підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав, оскільки, на думку заявника, зазначений правовий висновок не є релевантним. Також заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував факту повторності порушення в діях відповідача, у зв`язку з чим просить відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18. Заявник наголошує, що відповідач ОСОБА_2 вже був попереджений щодо необхідності змінити своє ставлення до виховання його неповнолітніх дітей у справі № 204/4176/16. Проте таку вимогу ОСОБА_2 не виконав станом на час звернення до суду з позовом у цій справі.

ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у справі докази, подані позивачем, на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а саме пояснення дітей щодо відвідування їх батьком. Суд апеляційної інстанції неправильно виклав надані дочкою ОСОБА_3 відомості, вказавши, що вона востаннє бачила батька три роки тому, натомість ОСОБА_3 пояснила, що востаннє зустрічалася з батьком у віці трьох років, що суд не взяв до уваги. Також суд не врахував пояснень ОСОБА_3 стосовно вживання батьком алкогольних напоїв та його неадекватної поведінки. Заперечує заявник і щодо посилань суду апеляційної інстанції на докази сплати аліментів у 2023 році як на підтвердження прагнення батька брати участь у вихованні та утриманні дітей, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не привітав свою дочку 28 січня 2024 року з днем народження. Не взяв до уваги суд апеляційної інстанції і висновок органу опіки та піклування, в якому встановлено, що батько ОСОБА_2 тривалий час з дітьми не спілкується та не сплачує аліменти, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів. Заявник переконана, що такі дії відповідача спрямовані на введення суду в оману щодо належного виконання ним батьківських обов`язків.

Також позивач наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доказам у справі щодо повторності в діях відповідача, яка полягала в нехтуванні своїми батьківськими обов`язками, а саме оцінку рішенню Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2016 року.

Позиція інших учасників справи

У липні 2024 року представник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Так, відповідач заперечує доводи касаційної скарги щодо повторюваності у діях ОСОБА_2 нехтування батьківськими обов`язками, оскільки в ухвалі суду апеляційної інстанції у іншій справі, на яку посилається в касаційній скарзі заявник, відсутнє відповідне попередження ОСОБА_2 , натомість встановлено, що мати ОСОБА_1 перешкоджала батьку бачитися з дітьми. В судових рішеннях у справах № 204/4176/16 та № 204/8427/21 викладені пояснення відповідача, відповідно до яких він прагнув бачитися з дітьми, зустрічав їх біля школи, однак мати зверталася до правоохоронних органів із заявами про переслідування ним її дітей. Встановлені судовими рішеннями обставини у вказаних справах підтверджують, що з 2016 року до 2023 року ставлення матері ОСОБА_1 не змінилося, вона продовжувала перешкоджати бачитися батьку з дітьми. Заперечує відповідач і доводи щодо несплати аліментів, зауваживши, що за домовленістю з матір`ю у зв`язку з тривалістю зарахування коштів через державні рахунки він перераховував грошові кошти на утримання дітей на картковий рахунок матері, однак зазначені суми ОСОБА_1 відмовляється визнавати як сплачені аліменти.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року заявник також визначає порушення норм процесуального права, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 10 жовтня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_8 ) зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьками якої записано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , батьками якого записано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 2 жовтня 2014 року у справі № 204/3730/2014 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано. Позивач вирішили надалі іменуватися прізвищем « ОСОБА_9 ».

4 січня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб і після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 обрала прізвище « ОСОБА_10 ».

ОСОБА_1 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 і разом з нею проживають діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що визнано сторонами.

Позивач ОСОБА_1 працює у Комунальному закладі дошкільної освіти № 309.

Відповідно до характеристики ГО «Школа фігурного катання «Бауер» відповідач ОСОБА_2 протягом 2021 року неодноразово надавав консультаційні послуги на безоплатній основі для ГО «Школа фігурного катання «Бауер» з питань особливостей тренування стрибків у фігуристів, дітей дошкільного та шкільного віку. Зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований, може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності і належать до його компетенції. З вихованцями склалися дружні стосунки, діти повністю довіряють та поважають свого тренера. Взаємовідносини з колективом склалися хороші, відповідач підтримав співробітників школи в складний період, дотримувався корпоративних правил і норм.

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2015 року у справі № 204/8413/2014 стягнено з ОСОБА_2 аліменти на його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які перебувають на утриманні позивача, у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 24 листопада 2014 року, і до досягнення ними повноліття, в особі матері ОСОБА_5 , допустивши у справі негайне виконання у межах суми платежу за один місяць.

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 14 травня 2015 року державний виконавець Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Волошин О. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 204/8413/14, виданого 28 квітня 2015 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості згідно з виконавчим листом № 204/8413/2014 від 28 квітня 2015 року, починаючи з 24 листопада 2014 року, станом на 29 липня 2021 року заборгованість зі сплати аліментів становить 213 242,21 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 7 грудня 2020 року у справі № 204/7048/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 171 873,11 грн.

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 27 січня 2021 року старший державний виконавець Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Твердохліб Н. А. відкрив виконавче провадження № 64294495 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 171 873,11 грн.

У провадженні сектору дізнання Відділу поліції № 6 Дніпровського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України; досудове слідство триває.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 травня 2023 року у справі № 204/8540/21 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів задоволено частково. Зменшено розмір аліментів, що стягуються за рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили, та до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист, виданий на виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2015 року у цивільній справі № 204/8413/14, вирішено відкликати після погашення заборгованості.

Зазначеним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 травня 2023 року у справі № 204/8540/21 встановлено, зокрема, що ОСОБА_2 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також у рішенні від 9 травня 2023 року встановлено, що відповідач не має доходу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2020 року до 2 кварталу 2023 року.

З пояснень свідка ОСОБА_12 , яка є матір`ю відповідача, суди встановили, що позивач перешкоджала спілкуванню батька з дітьми, яким він кошти на утримання перераховував.

Факт недостатньої участі у вихованні дітей підтвердили свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_6 та ОСОБА_14 , яка, крім того, зазначила і про перерахування аліментів.

Надаючи пояснення у місцевому суді, ОСОБА_3 зазначила, що вона навчається у 7 класі у школі № 6, проживає з мамою, татом та братом, бабуся на вихідні в гості приїжджає, а її рідний батько приходив до них три роки тому, бабусю ОСОБА_12 не знає. Неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказав, що теж ходить до школи № 6, проживає з мамою, батьком ОСОБА_15 , сестрою; про біологічного батька знає, проте ніколи з ним не зустрічався.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 виклав правовий висновок про те, що учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених у законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. На відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним «Mamchur v. Ukraine» № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1 - 6 частини першої статті 164 СК України).

У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15 Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька / матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що: «…тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками…».

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків

Схожими міркуваннями керувався Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 12 березня 2025 року у справі № 454/768/23 тощо.

Такі ж висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.

Зазначене свідчить про усталеність практики щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Згідно з частиною четвертою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

За змістом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 679/1413/14-ц, у частині другій статті 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та при цьому не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності.

Такими міркуваннями керувався Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібнотлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або безпроведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20.

Отже, суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Водночас колегія суддів наголошує на тому, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Аналізуючи докази та обставини справи, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для позбавлення батьківських прав, оскільки вважав недоведеним факт саме усунення відповідача від виховання та утримання дітей, його вини у настанні обставин, які стали підставою для звернення з цим позовом. Так, суд встановив, що ОСОБА_2 тривалий час не виконував обов`язок зі сплати аліментів з огляду на тимчасове скрутний майновий стан та перебування на його утриманні ще малолітньої дитини, однак за появи можливості продовжив виконувати покладений на нього судовим рішенням обов`язок. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до надання суб`єктивної оцінки доказам та обставинам справи.

Колегія суддів наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів зауважує, що якщо батько не платить аліменти на дітей- це не є самостійною підставою для позбавлення його батьківських прав, однак зазначений факт може бути оцінений комплексно разом з іншими доказами на підтвердження підстав для позбавлення батьківських прав.

Проте факт несплати аліментів суд апеляційної інстанції вважав недоведеним з огляду на наявність доказів часткового виконання відповідачем покладеного на нього зобов`язання з утримання дітей.

Надаючи оцінку особистісним якостям відповідача, суд апеляційної інстанції взяв до уваги також висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, однак, встановивши неоднозначність наведених у цьому висновку обставин на підтвердження наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 такого заходу, як позбавлення батьківських прав, апеляційний суд правомірно не взяв його до уваги і таке застосування норм права відповідає вимогам закону та не суперечить чинній правозастосовній практиці.

Суд апеляційної інстанції встановив також те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження негативних характеристик ОСОБА_2 . Натомість суд проаналізував зміст характеристики ГО «Школа фігурного катання «Бауер», згідно з якою ОСОБА_2 у зазначеному навчальному закладі неодноразово протягом 2021 року надавав безоплатні консультаційні послуги з питань особливостей тренування стрибків у фігуристів, дітей дошкільного та шкільного віку, зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований, ініціативний та компетентний спеціаліст. У зазначеній характеристиці навчальний заклад підтвердив здатність відповідача утворювати дружні стосунки з дітьми, заслужену довіру та повагу дітей.

Врахувавши особисті пояснення відповідача, надавши оцінку доказам, що є у матеріалах справи, на підтвердження позитивних характеристик відповідача в сукупності, відсутність доказів на підтвердження його негативних характеристик, недобросовісності у виконанні батьківських обов`язків, яка полягає у тимчасовому припиненні участі у вихованні та утриманні дітей, вини в його діях та неможливості зміни його поведінки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Тобто висновок суду апеляційної інстанції свідчить про недоведеність виняткових обставин, якими може бути виправдане втручання держави у сімейні відносини між батьком та дітьми шляхом позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази у справі, а саме пояснення дітей, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а також те, що ОСОБА_2 не привітав дочку з днем народження, оскільки такі мотиви скарги спростовуються змістом оскарженої постанови, в якій їм надано оцінку відповідно до вимог законодавства та чинної правозастосовної практики.

Не спростовують висновок суду апеляційної інстанції посилання заявника на неточність у зазначенні свідчень дочки ОСОБА_3 , оскільки суд вказав на те, що дочка останній раз бачила батька три роки тому, натомість ОСОБА_3 пояснила, що бачила останній раз батька, коли їй було три роки.

Так, у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 Верховний Суд зауважив, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у їх сукупності.

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22 тощо).

За таких обставин неточність у зазначенні пояснень ОСОБА_3 не впливає на висновок суду апеляційної інстанції в цілому про недоведеність підстав для позбавлення батьківських прав, оскільки пояснення дитини мають бути отримані у максимально сприятливому для її психічного розвитку порядку, оцінені комплексно з іншими доказами на підтвердження позовних вимог, необґрунтованість яких встановив апеляційний суд.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15 Верховний Суд за результатами касаційного перегляду судових рішень ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, з огляду на недоведеність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявність конфлікту між колишнім подружжям, які, створивши нові сім`ї, не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує. Зазначеному правовому висновку застосування норми права у спірних правовідносинах не суперечить.

Постановою від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на те, що апеляційний суд не дослідив можливості відповідача фінансово забезпечувати свого неповнолітнього сина, в тому числі підстави невлаштування відповідача на певну роботу з такою метою, наявність вини в цьому відповідача. Подібні дії відповідача можуть бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що може бути підставою застосування статті 164 СК України. Відсутність протиправних дій відповідача стосовно іншого учасника справи не виключала дію пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Факт перебування відповідача на диспансерному обліку з діагнозом «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності» не спростовано. Апеляційний суд формально підійшов до вивчення цього питання в контексті пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Разом з тим, обставини наявності у відповідача хронічного алкоголізму повинні підтверджуватись відповідним медичним висновком.

Надаючи оцінку обставинам фінансової можливості батька утримувати дітей, суд апеляційної інстанції на підставі долучених до матеріалів справи квитанцій встановив, що батько вживає заходів для утримання дітей з огляду на фактичні обставини справи. Натомість у спірних правовідносинах не доведено зловживання відповідачем спиртними напоями, наявність психічних розладів тощо, що могло б вплинути на психічний розвиток дитини і стати причиною нехтування ОСОБА_2 виконанням батьківських обов`язків. З огляду на зазначене правовий висновок, на неврахування якого посилається заявник, не є релевантним.

У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 Верховний Суд, скасувавши оскаржувані судові рішення та направивши справу до суду першої інстанції на новий розгляд, зауважив, що самі собою сумніви суду в обґрунтованості висновку органу опіки та піклування не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноваженого органу, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Однак у межах цієї справи суд апеляційної інстанції встановив на підставі пояснень ОСОБА_2 та досліджених доказів необхідні відомості щодо ставлення батька до дітей, бажання утримувати та брати участь в їх вихованні. Натомість доводи касаційної скарги зводяться до надання суб`єктивних характеристик відповідачу, необґрунтованих належним чином доказами, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Також не підтвердилися посилання на неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17, якою Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Такого висновку суд дійшов з огляду на пасивність поведінки батька, який не вживав заходів для налагодження стосунків із сином, покладаючи відповідальність за початок таких стосунків на сина шляхом очікування від нього відповідної ініціативи.

Однак фактичні обставини у зазначеній справі відрізняються від спірних правовідносин, оскільки відповідач ОСОБА_2 вживав заходів щодо побачень з дітьми, однак ОСОБА_1 чинила йому в цьому перешкоди шляхом подання заяв до поліції про переслідування її дітей. А отже, зазначений правовий висновок не є релевантним.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги щодо відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, з тих підстав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою факт повторності порушення в діях відповідача. Заявник наполягає на тому, що відповідач ОСОБА_2 вже був попереджений щодо зміни свого ставлення до виховання його неповнолітніх дітей у справі № 204/4176/16. Проте таку вимогу ОСОБА_2 не виконав станом на час звернення до суду з позовом у цій справі.

Отже, підставою для відступлення від застосованих судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду заявник вважає наявність попередження відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків у судових рішеннях у справі № 204/4176/16.

Однак колегія суддів наголошує на тому, що у судових рішеннях у справі № 204/4176/16 відсутні попередження відповідача про належне виконання батьківських обов`язків. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у справі № 204/4176/16 суди визнали їх передчасність та необґрунтованість. Таких висновків суди дійшли на підставі висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а лише наявність заборгованості за аліментами не є виключною підставою для вжиття такого такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції правомірно не визнав наявність повторюваності порушення у діях відповідача. Крім того, застосування судом апеляційної інстанції норм права відповідає чинній правозастосовній практиці щодо застосування до одного з батьків крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, а застосовані апеляційним судом правові висновки Верховного Суду релевантні до спірних правовідносин, оскільки викладені у постановах Верховного Суду у справах з подібним предметом регулювання та за подібних фактичних обстави, а саме під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав за відсутності повторюваності порушення у діях батька.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська