№ 204/8432/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 204/8432/19

провадження № 61-14486св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року у складі судді Самсонової В. П. та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком.

Позовна заява мотивована тим, що з 28 вересня 1990 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який 25 липня 2019 року розірвано за рішення суду. В період шлюбу народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні. Після розірвання шлюбу відповідач зібрала свої особисті речі і пішла від нього до іншого чоловіка, переїхавши у інше місто. Деякий час фактично перестала приймати участь у вихованні дитини.

Дочка займається повітряною гімнастикою, грає у шахи, займалася музикою. Також дитина постійно спілкується з бабусями та дідусем, які проживають у м. Дніпрі, що також забезпечує міцні соціальні зв`язки та нормальний психологічний стан та розвиток дитини. Він має гарне жиле приміщення, в якому створено умови для належного виховання та розвитку дитини. На даний час дочка навчається у 3 класі КЗО «СЗШ № 62» м. Дніпро. За бажанням малолітньої ОСОБА_4 він не заперечує проти її спілкування з матір`ю ОСОБА_2 . Має постійний заробіток.

23 листопада 2019 року ОСОБА_2 , приїхавши до нього додому поспілкуватися та провідати дитину, без його на це згоди забрала дитину і вивезла її з міста до себе, після чого зателефонувала і повідомила, що дитина залишається жити із нею, де буде і навчатися.

Зазначав, що ним створені всі належні та необхідні умови для нормального фізичного та психологічного розвитку дитини. Дитина має з ним стійкий психоемоційний зв`язок, між ними склалися дружні, приязні стосунки. Дитина звикла до свого фактичного місця проживання, навчання, має гарні житлові умови, звичну побутову та соціальну обстановку, спілкується з бабусями та дідусем, які живуть неподалік, має друзів серед дітей, що мешкають поруч, навчаються разом з нею у школі, проводить з ними багато вільного часу (прогулянки, дозвілля після навчання, святкування днів народження тощо). Розірвання цих соціальних зв`язків неодмінно призведе до виникнення у дитини психологічної травми, що ніяк не можна вважати таким, що відповідає її якнайкращім інтересам.

Враховуючи, що дитина після розлучення залишилася проживати разом з ним, він приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідальніше ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, дитина доглянута, перебуває на його утриманні та вихованні, а також враховуючи те, що до моменту виникнення даного спору матір дитини після розірвання шлюбу не приділяла достатньої уваги для створення належних умов щодо повноцінного розвитку та проживання дитини, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дитини разом з ним, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Управління-служби у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір`ю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона перебувала із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням суду було розірвано, від шлюбу мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наприкінці серпня 2019 року вона повідомила ОСОБА_1 про те, що має намір разом з донькою переїхати до м. Маріуполя, проти чого відповідач не заперечував. Оскільки був необхідний час для вирішення побутових та організаційних питань, пов`язаних з переїздом, вони з відповідачем домовились, що дитина тимчасово, протягом декількох місяців, проживатиме разом з ним у м. Дніпрі. Неодноразово донька була з разом з нею в м. Маріуполі.

Зазначала, що із розмов з вчителькою їй стало відомо, що останнім часом дитина запізнюється на перший урок, всі розмови дівчинки лише про спорт, що негативно впливає на успішність в навчанні, заняття з фізичної культури дитина взагалі не відвідує.

Вказувала, що винайняла квартиру у м. Маріуполі, знайшла школу для доньки, куди з метою адаптації та в ознайомчих цілях приводила дитину на пробні заняття. Під час цих відвідувань дитина знайшла спільну мову з майбутніми однокласниками, доньці сподобались умови проживання у м. Маріуполі, вона знайшла для дитини секцію із занять повітряною гімнастикою.

Наприкінці листопада 2019 року, після того, як вона повідомила відповідача про те, що забирає дитину до м. Маріуполя, ОСОБА_1 в односторонньому порядку змінив домовленості та висловив бажання визначити місце проживання дитини разом з ним, у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду, в той час, як вона намагалася вирішити справу в позасудовому порядку. Також ОСОБА_1 чинив перешкоди, коли вона мала намір забрати документи дочки зі школи.

Зазначала, що квартира АДРЕСА_1 була придбана у період перебування сторін у шлюбі, отже є спільною сумісною власністю подружжя. Вважала, що дитині буде краще проживати разом з нею, оскільки вони з донькою мають дуже тісний емоційний зв`язок, дівчинці-підлітку буде комфортніше зростати разом з мамою, яка стане для неї прикладом для наслідування жіночої поведінки, та з якою можливо встановити більш довірливі відносини, ніж з батьком, хоча батько дитини беззаперечно дуже любить свою дитину та завжди діє в її інтересах.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для якнайкращого забезпечення інтересів малолітньої дитини та збереження її сталих родинних та соціальних зв`язків та звичок доцільно визначити місце проживання дитини разом з батьком. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції правильно врахував інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, дійшов обґрунтованого висновку, що проживання дитини з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню її інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 754/15406/18, від 05 березня 2020 року у справі № 420/1695/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 20 травня 2021 року у справі № 686/27095/19, від 08 липня 2021 року у справі № 484/37/20 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу №204/8432/19 із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що визначаючи місце проживання дитини з батьком, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили та не мотивували, чи буде у повній мірі відповідати інтересам дитини залишення її з батьком, ураховуючи бажання дитини проживати разом з матір`ю, про що вона неодноразово наголошувала при розгляді справи. Безумовний намір дитини проживати разом з матір`ю підтверджується довідкою КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги «Дніпропетровської обласної ради, згідно з якою за результатами психологічного діагностування виявлено, що між дівчинкою та матір`ю існує глибока емоційна прив`язаність, конструктивне особисте спілкування, домінуючою особою в житті дитини є матір, з якою дівчинка себе ідентифікує, та яка для неї на даний час є авторитетом. Вказаній довідці не надано належної оцінки при розгляді справи.

Також заявник вказував, що після ухвалення рішення судом першої інстанції дитина відмовилась спілкуватись з батьком та лише завдяки зусиллям ОСОБА_2 , яка розуміла важливість роль батька у житті дитини, стосунки між батьком та дитиною поступово налагодились. З грудня 2020 року дитина постійно проживає разом з матір`ю. ОСОБА_2 винаймає квартиру у м. Дніпрі, у якій створені всі належні житлово-побутові умови для проживання дитини. Крім того, ОСОБА_2 працює вихователем у дитячому навчальному закладі, характеризується з позитивної сторони, отримує гідну заробітну плату, до адміністративної, кримінальної відповідальності не притягалась, на обліку у психіатра, нарколога не перебуває. Судами не наведено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком матиме більш позитивний вплив на дитину, аніж проживання з матір`ю. Також суди не врахували, що відібрання дитини у матері всупереч волі самої дитини беззаперечно негативно позначитися на емоційному та психологічному стані дитини, адже проживання дитини з матір`ю становить для неї звичну стабільну сімейну середу з народження. Вирішуючи спір, суди здебільшого виходили із рівності прав батьків дитини, однак не надали оцінки всім обставинам справи у сукупності в частині забезпечення якнайкращих інтересів малолітньої дитини.

Також заявник вказувала, що квартира АДРЕСА_1 , у якій визначено місце проживання дитини з батьком, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2021 року у справі № 204/3278/20 визнана спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 вересня 1990 року зареєстровано шлюб між сторонами, який рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2019 року було розірвано (а. с. 10, 12).

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Обидва батьки, згідно наявних в матеріалах справи доказів, позитивно характеризуються, психічних чи наркологічних захворювань не мають.

ОСОБА_1 разом з дитиною проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності від 12 листопада 2002 року належить йому на праві власності (а. с. 88). Також у цій квартирі зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 05 березня 2020 року № 3929 (а. с. 87).

Згідно акту обстеження умов проживання від 27 листопада 2019 року, складеного комісією управління-служби у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, у квартирі АДРЕСА_1 одна із кімнат облаштована як дитяча кімната, у ній наявне спальне місце, письмовий стіл, шафа, комод для зберігання особистих речей, одягу, взуття, шкільного приладдя, тобто умови для можливого перебування дитини є належними (а. с. 13).

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради від 02 квітня 2020 року за № 281, діючи в інтересах дитини, керуючись статтями 19 161 Сімейного кодексу України, пунктом 74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2008 року № 866, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради вважав доцільним проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні суду першої інстанції було опитано дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності педагога ОСОБА_5 , яка вказала, що хотіла б проживати разом з мамою, втім їй дуже подобався графік життя під час карантину, коли вона жила по тижню з кожним з батьків. Вказала, що їй дуже подобається займатися спортом та відвідувати гуртки, які вона зараз відвідує. Пояснила, що дуже любить своїх бабусь та дідуся та часто проводить з ними час.

Під час надання пояснень в суді апеляційної інстанції малолітня ОСОБА_4 , не віддаючи прихильності жодному із батьків, пояснила, що бажає проживати як з батьком, так із матір`ю.

Також апеляційним судом встановлено, що під час бесіди зі спеціалістом служби у справах дітей дівчинка повідомила, що однаково позитивно сприймає і матір, і батька, бажає спілкуватися з обома батьками.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, а головним завданням бесіди є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовується матеріалами справи те, що у обох батьків гарні стосунки з малолітньою ОСОБА_4 .

На час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з батьком, у звичному для неї середовищі.

ОСОБА_2 не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком буде суперечити найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради від 02 квітня 2020 року за № 281, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітньої ОСОБА_4 разом батьком, обґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта