Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 204/8994/19

провадження № 61-6513св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Воробйова Олена Олександрівна, Дніпровська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2020 року у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Воробйова О. О., Дніпровська міська рада, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 вересня 2019 року житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , житлове приміщення ІХ (РНОНМ 838709812101), укладений між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Воробйовою О. О., зареєстрований в реєстрі за № 1461. Крім того, позивач просив застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 967400 грн.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження шляхом продажу або реалізації

в будь-який спосіб (у тому числі на торгах, аукціонах, внесення до статутного капіталу, передачі в заставу тощо), державну реєстрацію прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо такого нерухомого майна:

- квартири за адресою: АДРЕСА_5 (РНОНМ 1565691612101), що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 червня

2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєстрованого в реєстрі за №273;

- житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ 1046210412119), що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш Ю. О., зареєстрованого в реєстрі за № 637;

- нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 (РНОНМ 838751212101), що належить ОСОБА_2 на підставі акта передачі майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП № 60800694 від 05 грудня

2019 року, постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП № 60800694 від 05 грудня 2019 року, супровідного листа від 09 грудня

2019 року, виданих приватним виконавцем Бурхан - Крутоус Л. А.

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову в частині застосування реституції, як наслідку недійсності оспорюваного правочину, у вигляді стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів у розмірі 967 400 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

21 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у поданій ОСОБА_1 заяві належним чином не вмотивовано те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду та не надано доказів на підтвердження того, що відповідач має намір здійснити відчуження належного йому нерухомого майна, а обраний позивачем вид забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2020 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на відчуження у будь-який спосіб квартири

АДРЕСА_5 (РНОНМ 1565691612101), яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєстрованого в реєстрі за № 273. В іншій частині вимог заяви

ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції належним чином не перевірив та не з`ясував обсяг заявлених позивачем позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_1 , його позовним вимогам.

Між сторонами дійсно виник спір. Невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Обраний судом вид забезпечення позову (заборона відчуження квартири АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 04 червня 2018 року) не порушує права відповідача на користування квартирою, є цілком співмірним із заявленими позовними вимогами та є достатнім для усунення загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

З урахуванням ціни позову відсутні правові підстави для заборони відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , які належать відповідачу.

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; не встановлення судом обставин, що мають суттєве значення; необґрунтованість оскарженого судового рішення, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів; не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам; не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог; жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.

Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду

у майбутньому. В ній не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість, у випадку задоволення позову, невиконання судового рішення з боку відповідача. Заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не містить жодних відомостей, які є необхідними для вирішення питання про застосування заходу забезпечення позову, не вказано обґрунтування того, що саме такий вид забезпечення позову необхідно застосувати і він не спричинить порушення прав та законних інтересів інших осіб.

Апеляційний суд зазначив, що обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, проте апеляційний суд не зазначив за допомогою яких критеріїв він зробив такий висновок. Оскільки до заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 надано лише інформаційний витяг

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що належить йому на праві власності. Відповідно до пункту 3 договору дарування від 04 червня 2018 року квартири АДРЕСА_5 , оцінку майна визначено станом на час укладання правочину, тобто станом на 04 червня 2018 року. Отже, є неправильною позиція апеляційного суду щодо встановлення критерію співмірності для обрання саме такого виду забезпечення позову та застосування принципу співмірності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо визначення оціночної вартості квартири на час прийняття оскарженої постанови.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 та накладаючи заборону вчинення дій, спрямованих на відчуження у будь-який спосіб нерухомого майна ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанцій не застосував зустрічне забезпечення, чим допустив порушення вимог процесуального закону.

У червні 2020 року Дніпровська міська рада подала до суду відзив, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вказаній ухвалі Верховного Суду зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справіза касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2019 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи

№ 753/22860/17.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову та в пункті 2 частини першої якої передбачено, що позов може забезпечуватись забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду

і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

Тлумачення статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина перша статті 154 ЦПК України); обов`язком суду (частина третя статті 154 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) вказано, що «доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого

в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України».

Встановивши, що між сторонами дійсно виник спір, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо стягнення коштів, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов