№ 205/1314/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 205/1314/16-ц

провадження № 61-6829св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Бондар Євгенії Рустамівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» (далі - ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228»), ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить автомобіль Scania 113, державний номерний знак НОМЕР_1 . 06 березня 2015 року о 13.00 год. у м. Дніпро на вул. Берегова, 210 на території ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Scania 113, державний номерний знак НОМЕР_1 та автобуса ЛАЗ, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що належить ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228».

Після скоєння ДТП ОСОБА_2 зник з місця пригоди та внаслідок порушення останнім Правил дорожнього руху, автомобіль, що належить позивачу отримав механічні пошкодження, чим позивачу завдана матеріальна та моральна шкода.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 122-4 124 КУпАП. На момент скоєння ДТП ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228».

Згідно з висновком від 27 квітня 2015 року № 2763, складеним судовим експертом автотоварознавцем Крутінь В. І., матеріальна шкода, завдана транспортному засобу, що належить позивачу складає 190 992,90 грн, витрати на проведення експертизи склали 800,00 грн.

Позивач зазначала, що цивільно-правова відповідальність ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» була застрахована в Публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» (далі - ПАТ «СК «Країна») за полісом № АІ/3361341.

10 червня 2015 року позивач отримала від страхової компанії страхове відшкодування в розмірі 49 500,00 грн. Крім того, через ДТП позивач зазнала значних душевних страждань, що виразилися у нервовому стресі, який вона перенесла дізнавшись, що автомобіль потрапив в ДТП, у погіршенні самопочуття і настрою, зміні звичного комфортного способу життя.

Позивач просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь майнову шкоду в розмірі 141 492,90 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 800,00 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ДТП задоволено частково.

Стягнуто з ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 141 492,90 грн та витрати на оплату послуг експерта автотоварознавця в розмірі 800,00 грн, а всього - 142 292,90 грн.

Після відшкодування збитків в повному обсязі, передати ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» пошкоджений автомобіль Scania 113, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнуто з ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 414,92 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» про відшкодування моральної шкоди, завданої ДТП відмовлено.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ДТП відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки під час скоєння ДТП ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах з ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», шкоду, завдану ОСОБА_1 , повинен відшкодовувати відповідач - ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», а тому відсутні правові підстави для солідарного відшкодування шкоди відповідачами.

Представник відповідача ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» відізвав клопотання про призначення експертизи та зазначив, що провести експертизу на сьогодні неможливо, оскільки фактично автомобіля не існує, а залишилися лише деякі його частини, а тому на користь позивача підлягає стягненню майнова шкода завдана внаслідок ДТП в розмірі 141 492,90 грн (різниця між вартістю матеріального збитку згідно з висновком № 2763 та сумою виплаченого страхового відшкодування). Після відшкодування збитків в повному обсязі передати ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» пошкоджений автомобіль Scania 113 державний номерний знак НОМЕР_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року апеляційну скаргу ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ДТП відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою передбачено, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП, у зв`язку з чим неправильно визначив матеріальний збиток, завданий ОСОБА_1 внаслідок ДТП.

У зв`язку з відсутністю відомостей про вартість пошкодженого автомобіля після ДТП, необхідної для визначення розміру відшкодування у порядку статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», неможливо зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість зазначеного в позовній заяві розміру майнової шкоди.

При цьому, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції були позбавлені можливості визначити залишкову вартість пошкодженого автомобіля шляхом проведення відповідної судової експертизи, оскільки цей транспортний засіб позивачем було розібрано, а позивач клопотання експерта, будучи з ним ознайомлена, не виконала та фактично відмовилась від проведення відповідної експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, адвокат Бондар Є. Р. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Справа є малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Бондар Є. Р., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 22 1167 ЦК України, статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 753/21303/16-ц та у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 643/4161/15-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що у випадку визнання транспортного засобу фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витрати з евакуації, а також розмір страхового відшкодування залежить від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. Потерпіла визнала автомобіль Scania 113, державний номерний знак НОМЕР_1 фізично знищеним, погодилася передати автомобіль ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», а суд апеляційної інстанції застосував порядок відшкодування шкоди, що має застосовуватися у випадку не згоди власника з визнанням автомобіля фізично знищеним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 06 березня 2015 року о 13 годині 00 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «ЛАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , під час руху заднім ходом, в районі будинку № 210 на вул. Береговій в м. Дніпро, не впевнився в безпечності свого маневру, внаслідок чого скоїв наїзд на транспортний засіб Scania 113, державний номерний знак НОМЕР_1 . Після ДТП ОСОБА_2 місце пригоди залишив, своїми діями порушив пункти 2.10, 10.9 Правил дорожнього руху, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження транспортним засобам.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2015 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтями 122-4 124 КУпАП (а. с. 9).

Власником транспортного засобу Scania 113, державний номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 , який керував автобусом «ЛАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПАТ «СК «Країна» за полісом № АІ/3361341.

ОСОБА_1 звернулася до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування у межах страхової суми.

Згідно із заявою про видачу готівки від 10 червня 2015 року № 13, ПАТ «СК «Країна» виплатило ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 49 500,00 грн.

Відповідно до висновку від 27 квітня 2015 року № 2763, складеного судовим експертом автотоварознавцем Крутінь В. І. матеріальна шкода, завдана транспортному засобу, що належить позивачу складає 190 992,90 грн та дорівнює вартості автомобіля до ДТП, а вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 538 143,25 грн (а. с. 31-49).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 22 1167 ЦК України, статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 753/21303/16-ц та у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 643/4161/15-ц.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 753/21303/16-ц, на яку вказувала заявник, суд дійшов висновку про те, що відшкодування шкоди, заподіяної власником (володільцем) транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована, урегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У разі коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 цього Закону, відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.

Розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні. У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов`язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.

Згода чи незгода потерпілого передати залишки транспортного засобу винній у його пошкодженні особі, з огляду на те, що ліміт відповідальності страховика не перевищує розміру заподіяної потерпілій особі шкоди, не має правового значення, оскільки покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Зазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18.

У постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 643/4161/15-ц, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП.

Так, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 22 1167 ЦК України, статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у подібних правовідносинах, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності позовних вимог щодо розміру належного відшкодування.

Як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції були позбавлені можливості визначити залишкову вартість пошкодженого автомобіля шляхом проведення відповідної судової експертизи, оскільки цей транспортний засіб позивачем розукомплектовано, а позивач клопотання експерта, будучи з ним ознайомлена, не задовольнила та фактично відмовилась від проведення відповідної експертизи, тобто відсутні відомості про вартість пошкодженого автомобіля після ДТП, необхідної для визначення розміру відшкодування у порядку статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», дійшов обґрунтованого висновку про неможливість встановлення обґрунтованості чи необґрунтованість зазначеного в позовній заяві розміру майнової шкоди.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 753/21303/16-ц та у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 643/4161/15, на які вказувала заявник.

При цьому задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП та з урахуванням того, що транспортний засіб позивачем розукомплектовано, не можна визнати обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що потерпіла визнала автомобіль фізично знищеним, погодилася передати автомобіль ТДВ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228», а суд апеляційної інстанції застосував порядок відшкодування шкоди, що має застосовуватися у випадку не згоди власника з визнанням автомобіля фізично знищеним є неприйнятними з таких підстав.

Так, у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик (моторне транспортне страхове бюро), або інша особа, яка відповідає за завдану шкоду.

Однак, у справі яка переглядається, не зважаючи на визнання позивачем автомобіля фізично знищеним, неможливо встановити вартість пошкодженого автомобіля після ДТП та визначити залишкову вартість пошкодженого автомобіля шляхом проведення відповідної судової експертизи у зв`язку з тим, що потерпіла розукомплектувала транспортний засіб, клопотання експерта, з яким була ознайомлена, не виконала та фактично відмовилася від проведення відповідної експертизи.

Тобто, саме дії позивача призвели до неможливості встановлення розміру майнової шкоди відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, обставини, що були підставою для відкриття касаційного провадження у справі, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Бондар Євгенії Рустамівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв