Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 205/1964/21

провадження № 61-5341св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська у складі судді Приходченко О. С. від 30 листопада

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., від 26 травня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У березні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про зняття з реєстраційного обліку та виселення.

На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що

24 липня 2009 року між банком і ОСОБА_6 укладено кредитний договір № DNFMGK0000000004, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на загальну суму 604 045,65 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов договору іпотеки реєстрація місця проживання у будинку, який є предметом іпотеки, можлива лише за наявності письмової згоди іпотекодержателя.

Однак, на порушення зазначених умов іпотечного договору, ОСОБА_6 зареєстрував місце проживання членів своєї сім'ї в іпотечному майні.

Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд зняти з реєстрації місця проживання та виселити зі спірного житлового будинку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , неповнолітнього ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стислий виклад позицій інших учасників справи

ОСОБА_6 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність порушеного права позивача, яке могло б підлягати судовому захисту. Зазначав, що позивач не є власником спірного майна, а тому немає правових підстав для звернення до суду із позовом про виселення членів сім`ї власника нерухомого майна.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, у задоволенні позову

АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог, заявлених до

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його прав внаслідок реєстрації зазначених осіб у належному ОСОБА_6 житловому будинку. Зазначено про відсутність доказів невиконання позичальником ОСОБА_6 зобов`язань за кредитним договором чи звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом реєстрації права власності на нього за АТ КБ «ПриватБанк».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , а також

ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що такі вимоги заявлені до неналежних відповідачів. Встановлено, що

ОСОБА_2 не значиться зареєстрованою за адресою спірного нерухомого майна, а ОСОБА_3 не є законним представником неповнолітнього

ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 , а тому не може представляти їх інтереси у межах розгляду цієї справи.

Суд апеляційної інстанції послався також на те, що позбавлення права користування іпотечним майном його власника та членів його сім`ї зі зняттям їх з реєстраційного обліку є порушенням права на володіння майном.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2022 року до Верховного Суду АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010,

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 28 листопада

2019 року у справі № 910/8357/18, від 02 червня 2021 року у справі

№ 904/7905/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність порушених прав позивача, не урахували, що іпотекодавець порушив визначені сторонами умови договору іпотеки та зареєстрував у нерухомому майні, яке є предметом іпотеки, місце проживання членів своєї родини без згоди банку. При цьому наявність осіб, зареєстрованих в предметі іпотеки, на яке звертається стягнення, негативно відобразиться на його ціні та буде перешкоджати його реалізації. Також заявляє про не застосування судами попередніх інстанцій принципів заборони суперечливої поведінки та добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №205/1964/21.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає про відсутність порушення прав АТ КБ «ПриватБанк» внаслідок реєстрації у спірному будинку членів родини його власника, у тому числі неповнолітніх дітей. Ні положення Закону України «Про іпотеку», ні положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не передбачають обмежень щодо проживання у предметі іпотеці, у тому числі неповнолітніх дітей. Більш того, визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з їх батьками передбачене частиною третьою статті 29 Цивільного кодексу України. Вважає, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 липня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є

АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір

№ DNFMGK0000000004, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на загальну суму 604 045,65 грн строком на 10 років.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, 24 липня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. і зареєстрований у реєстрі за № 2243, за умовами якого в іпотеку банку передано домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 20.12 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь-яких осіб у спірному житловому будинку без письмової згоди на це іпотекодержателя.

Згідно з відомостями Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 12/5-392 від 05 березня 2019 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 27 серпня 2009 року;

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована з 27 серпня 2009 року;

- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 27 серпня 2009 року;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 27 серпня 2009 року народження;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з

13 листопада 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що в порушення пункту 20.12 договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у будинку, який є предметом іпотеки, членів своєї сім`ї. Посилаючись, зокрема, на частину першу статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просив суд зняти відповідачів з реєстрації місця проживання та виселити їх зі спірного об`єкту нерухомості.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першою статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.

Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК Українислідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.

АТ КБ «ПриватБанк» не навів даних, які б свідчили про звернення стягнення на домоволодіння АДРЕСА_1 .

З урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно, чого у спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята статті 81 ЦПК України).

Законним та обґрунтованим слід визнати висновок судів попередніх інстанцій про те, що позов банком заявлений до неналежних відповідачів: ОСОБА_2 та законного представника неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 не зареєстрована у спірному нерухомому майні, а ОСОБА_3 відповідно до положень статті 242 ЦК України, статті 59 ЦПК України не є законним представником неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також колегія суддів бере до уваги, що у пункті 14.5 договору іпотеки від 24 липня 2009 року зазначено, що предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя та передається в іпотеку за згодою другого з подружжя ОСОБА_1 . Це свідчить, що ОСОБА_1 є співвласником, отже має право користування будинком АДРЕСА_1 . У той же час позивачем не доведено, що ОСОБА_6 у порушення пункту 20.12 договору іпотеки надав документи для реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та інших осіб у вказаному будинку.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду України і Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У кожній справі суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Зокрема, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про правомірність виселення відповідачів, виходячи з того, що особа та її неповнолітній син без письмової згоди іпотекодержателя (банку) були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Натомість у справі, яка переглядається, вимоги банку заявлені до неналежних відповідачів та співвласниці предмету іпотеки.

Посилання заявника на недобросовісну поведінку іпотекодавця, порушення ним умов договору можуть свідчити про наявність підстав для застосування до сторони договору відповідних правових наслідків, встановлених договором, зокрема пунктом 23 договору іпотеки від 24 липня 2009 року, або законом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 30 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович