Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 205/210/16

провадження № 61-22406св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2019 року в складі судді Шавули В. С. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Позов мотивований тим, що 11 квітня 2012 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 50003977, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 42 149,25 дол. США на придбання автомобіля та 19 773,45 дол. США на сплату страхових платежів із терміном повернення до 15 квітня 2017 року.

В якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 11 квітня 2012 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали договір застави, відповідно до умов якого позичальник передав позивачу в заставу транспортний засіб Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 .

Позивач указував, що в зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість у розмірі 890 387,42 грн. Крім того, всупереч положенням договору застави та чинного законодавства позичальник реалізував предмет застави, право власності який станом на 09 червня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_2 .

З огляду на викладене та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 50003977 від 11 квітня 2012 року, розмір якої станом на 15 лютого 2015 року складає 890 387,42 грн, звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen Touareg 2012 року випуску кузов № НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час вчинення виконавчих дій.

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Порше Мобіліті» із зустрічним позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.

Зустрічний позов мотивований тим, що позивач не довів факт укладення договору про надання додаткового кредиту в сумі 19 773,45 дол. США на сплату страхових платежів, а тому сплачені відповідачем кошти в рахунок погашення такого кредиту в розмірі 60 699,01 грн безпідставно набуто позивачем.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Порше Мобіліті» безпідставно набуті кошти в розмірі 60 699,01 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ТОВ «Порше Мобіліті».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2019 року позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено: звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen Touareg NF 2012 року випуску кузов № НОМЕР_2 , д.н.з НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом його продажу з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій, у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 50003977 від 11 квітня 2012 року, укладеним між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 , розмір якої станом на 15 грудня 2015 року складає 890 387,42 грн (прострочена заборгованість у розмірі 394 200,09 грн, заборгованість із дострокового повернення кредиту - 496 187,33 грн). Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи первісний позов ТОВ «Порше Мобіліті», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, а тому кредитор у силу положень Закону України «Про заставу» та укладеного між сторонами договору набув право звернення стягнення на предмет застави.

Оскільки ОСОБА_1 відчужив транспортний засіб на користь ОСОБА_2 за наявності зареєстрованого обтяження (застави), суд уважав за можливе звернути стягнення на транспортний засіб, який на момент розгляду справи вже не належав іпотекодавцеві.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що на виконання вимог пункту 5.5 загальних умов кредитування ПАТ «СТ «Українська страхова група» та ОСОБА_1 уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами, страхова сума за яким на період страхування становила 93 665 грн.

Суд установив, що перерахування страхових коштів ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ПАТ «СТ «Українська страхова група» підтверджується наданими позивачем щомісячними звітами. Натомість відповідач, заперечуючи суму додаткового кредиту на страхові платежі, не надав доказів, які б спростували вказані обставини.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково; в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 50003977 від 11 квітня 2012 року, укладеним між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 , розмір якої станом на 15 грудня 2015 року складає 828 456,87 грн (прострочена заборгованість у розмірі 355 572,34 грн, заборгованість із дострокового повернення кредиту - 472 884,53 грн), звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen Touareg NF 2012 року випуску кузов № НОМЕР_2 , д.н.з НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом його продажу з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки кошти, про стягнення яких просить відповідач, були сплачені ним на підставі укладених договорів кредиту та страхування, а тому не є безпідставно набутими в розумінні статті 1212 ЦК України.

Зменшуючи встановлений судом першої інстанції розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, в рахунок погашення якої звернуто стягнення на предмет застави, апеляційний суд погодився з наявністю підстав для звернення стягнення на предмет застави, однак виходив із того, що не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за основним кредитом у розмірі 34 727,75 грн та за додатковим кредитом у розмірі 11 302,80 грн, оскільки всі платежі за кредитним договором самостійно коригувались позивачем відповідно до курсу долара США станом на час звернення до суду, а тому в ТОВ «Порше Мобіліті» не виникло втрат у зв`язку зі знеціненням гривні. Також суд апеляційної інстанції вважав, що вимоги про стягнення збитків у розмірі 12 000 грн та іншихвитрат у розмірі 3 900 грн, пов`язаних з укладенням договору про надання юридичних послуг, не підлягають задоволенню, оскільки не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» не зареєструвало у відповідному державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, апеляційний суд виходив із того, що такі дії обтяжувача необхідні в разі обрання кредитором позасудового способу захисту порушеного права.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, задовольнивши зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 202/29241/13-ц (провадження 14-118цс18), за якою заставодержатель перед зверненням до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави зобов`язаний зареєструвати у відповідному державному реєстрі відомості про звернення стягнення на таке майно.

Указує, що суди не надали оцінки доводам відповідача про пропуск ТОВ «Порше Мобіліті» позовної давності в частині заявлених позовних вимог про стягнення штрафів і пені. Позовні вимоги про стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України відповідач уважає необґрунтованими, оскільки в кредитному договорі сторони погодили інший розмір відсотків річних.

Зазначає, що відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди за відсутності доказів надання саме ОСОБА_1 додаткового кредиту на сплату страхових платежів дійшли безпідставного висновку про відмову в задоволенні позову. Надані позивачем щорічні звіти про перерахування позивачем на користь страхової компанії певних платежів, на думку відповідача, свідчать лише про проведення вказаними юридичними особами взаєморозрахунків та не підтверджують факт надання відповідачу додаткового кредиту.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Порше Мобіліті» на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що надання ОСОБА_1 додаткового кредиту на сплату страхових платежів у розмірі 19 773,45 дол. США підтверджується укладеною між сторонами додатковою угодою до кредитного договору № 1 від 23 квітня 2013 року. Згідно погоджених сторонами договірних умов додатковий кредит надано позичальнику шляхом перерахування ТОВ «Порше Мобіліті» на рахунок страхової компанії необхідних страхових платежів.

Указує, що обов`язок заставодержателя вносити в державний реєстр відомості про початок процедури звернення стягнення на предмет застави стосується ініціації такої процедури в позасудовому порядку, а не в разі звернення до суду з позовом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 квітня 2012 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 50003977, за умовами якого позивач надав відповідачукредит у розмірі 42 149,25 дол. США на придбання автомобіля зісплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,902% на рік та кінцевим терміном повернення до 15 квітня 2017 року.

В якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 11 квітня 2012 року ТОВ «Порше Мобіліті»та ОСОБА_1 уклалидоговір застави, за умовами якого ОСОБА_1 передав позивачу взаставу автомобіль марки Volkswagen Touareg 2012 року випуску кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

23 квітня 2013 року до кредитного договору № 50003977 укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої позичальнику надано додатковий кредит у сумі гривневого еквіваленту 19 773,45 дол. США на сплату страхових платежів із терміном повернення до 15 квітня 2017 року.

23 квітня 2013 року ПАТ «СТ «Українська страхова група» і ОСОБА_1 уклалидоговір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами №28-0199-РМ2-13-00288 терміном дії до 11 квітня 2017 року, страхова сума на період страхування за рік: 93.665 грн.

Відповідно до підпунктів 9.5-9.7 Загальних умов кредитування ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив, що ТОВ «Порше Мобіліті» належним чином ознайомило його з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією, з інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з правилами надання фінансових послуг (кредитів), також йому надана вичерпна інформація про умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

19 травня 2015 рокуТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) про дострокове повернення кредиту, яка вручена позичальнику 09 липня 2015 року та в якій ОСОБА_1 було попереджено, що у випадку несплати суми кредиту та заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, позивач буде вимушений вдатись до примусового стягнення заборгованості, в тому числі за рахунок предмета застави.

Суд першої інстанції встановив, що внаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договоромстаном на грудень 2015 року утворилась прострочена заборгованість у розмірі 394 200,09 грн, яка складається з: суми простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів у розмірі 189 078,85 грн, суми 3% річних за час прострочення в розмірі 4 098,48 грн, інфляційних втрат у розмірі 34 727,75 грн, пені за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 13 661,59 грн, суми штрафних санкцій за складені та надіслані листи щодо сплати простроченої заборгованості врозмірі 5 873,22 грн, інших витрат за кредитним договором у розмірі 3 900 грн, суми штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.2 кредитного договору врозмірі 67 670,62 грн, суми штрафу, нарахованого на підставі пунктів 2.3 та 4.1.2 договору застави врозмірі 75 189,58 грн. Платежі, строк виконання яких не настав, складають 496 187,33 грн.

Згідно відповідіГоловного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2016 року право власності на предмет застави, починаючи з 09 червня 2016року, зареєстровано за ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

У частинах першій та сьомійстатті 20 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

У статті 24 ЗаконуУкраїни «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 223/312/16-ц(провадження № 61-41690св18) зазначено, що «встановивши, що ТОВ «Порше Мобіліті» не виконало вимоги, передбачені статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і не надало доказів реєстрації в державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження до початку процедури звернення стягнення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави. Вказане відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц (провадження № 14-114цс18) та постанові Верховного Суду від 06 грудня 2019 року в справі № 759/4658/17 (провадження № 61-4744св19), в яких встановлені подібні обставини.Доводи касаційної скарги про наявність у обтяжувача обов`язку реєструвати в державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження лише у випадку звернення стягнення в позасудовому порядку, є необґрунтованими та спростовуються змістом наведених вище норм матеріального права та висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/29241/13-ц».

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи зареєструвало ТОВ «Порше Мобіліті» відомості про початок звернення стягнення на предмет іпотеки перед зверненням до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти розміру заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якого ТОВ «Порше Мобіліті» просило звернути стягнення на предмет застави, ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявив про сплив позовної давності за вимогами про стягнення неустойки. Разом з тим, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті», не надали будь-якої оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності.

Не встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд першої інстанції, з яким частково погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову ТОВ «Порше Мобіліті» про звернення стягнення на предмет застави.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також не погоджується з судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення безпідставно набутих коштів.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зазначено, що «у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів глави 83 ЦК України».

Установивши, що зобов`язання з виплати додаткового кредиту, отриманого на сплату страхових платежів, виникло між сторонами на підставі укладеного 11 квітня 2012 року кредитного договору № 50003977 та додаткової угоди № 1 від 23 квітня 2013 року, а кредит наданий шляхом перерахування ТОВ «Порше Мобіліті» на рахунок страхової компанії необхідних платежів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення безпідставно набутих коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку з невстановленням судами фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, наявні передбачені пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстави для скасування оскаржених рішень у частині задоволення первісного позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову підлягають залишенню без змін на підставі положень статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 підлягають залишенню судом касаційної інстанції без змін, судовий збір у розмірі 1 409,60 грн, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги в указаній частині та сплата якого відстрочена на підставі ухвали Верховного Суду від 23 грудня 2019 року, покладається на ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення первісного позову ТОВ «Порше Мобіліті», розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи в указаній частині, сплата яких відстрочена ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року, підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року в частині задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення безпідставно набутих коштів залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати, пов`язані з касаційним розглядом справи, у розмірі 1 409,60 грн.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук