Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 205/3009/16-ц
провадження № 61-10501св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 05 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір
№ DNUGGK70470136, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 400,00 доларів США терміном до 05 грудня 2026 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 05 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Відповідачі свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконали, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на
25 березня 2016 року становить 24 551,46 доларів США та складається з:
21 382,33 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 075,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 840,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 253,73 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
З огляду на зазначене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 551,46 доларів США, що за курсом НБУ станом на
25 березня 2016 року становить 644 475,83 грн, та судові витрати.
01 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним.
З урахуванням уточненої зустрічної позовної заяви (а. с. 108-121, т. 1) ОСОБА_1 просив визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг та визнати недійсним кредитний договір від 05 грудня 2006 року № DNUGGK70470136, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , посилаючись на те, що спірний договір укладено з суттєвими порушеннями законодавства, з використанням нечесної підприємницької практики, що порушує права та інтереси споживача.
Зокрема, банком порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не було повідомлено позичальника про сукупну вартість кредиту. Крім того, банк ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник, виконуючи умови договору. Боржник був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до кредитного договору і при його підписанні мав можливість лише погодитися на запропоновані банком умови.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада
2018 рокув задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що банк не є належним позивачем у справі.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна 19 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстрові номера № 351, 352, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, до «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» перейшло право вимоги як первісному кредитору за кредитними та забезпечувальними договорами щодо повного, належного та реального виконання зобов`язань.
На думку суду першої інстанції, хоча 14 квітня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» був укладений договір викупу, проте на момент звернення до суду із позовом (12 квітня 2016 року) банк не отримав процесуального статусу позивача у справі.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність правових підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203 215 230 ЦК України, як такого, що укладений унаслідок введення в оману позичальника банком, та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договору недійсним, а ОСОБА_1 не довів введення його в оману під час укладення договору, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом і умовами договору та власноручно його підписав.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада
2018 року було предметом перегляду в апеляційному порядку лише в частині відмови в задоволенні первісного позову АТ КБ «ПриватБанк».
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада
2018 року в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості залишено без змін.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, апеляційний суд вважав, що АТ КБ «ПриватБанк» на момент пред`явлення позову не є належним позивачем у справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 15 квітня 2020 року, у якій банк просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська.
У серпні 2020 року справа № 205/3009/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та вважає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а саме: довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.
Зазначені докази є недопустимими, оскільки не відображають актуальної інформації щодо належного кредитора за кредитним договором від 05 грудня
2006 року № DNUGGK70470136 станом на теперішній час.
Судами не звернуто належної уваги на те, що 14 квітня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договором про іпотечні кредити, за яким АТ КБ «ПриватБанк» набуло права вимоги за кредитним договором, що є предметом розгляду цієї справи. Крім того, 10 березня 2010 року «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» видало на ім`я АТ КБ «ПриватБанк» довіреність на представництво його інтересів у судах. Вказане підтверджує те, що суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову банку без достатніх правових підстав.
Судами не досліджено надані банком належні і допустимі докази на підтвердження факту наявності заборгованості за кредитним договором.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги банку, оскільки, як правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, АТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у справі, а з позовними вимогами про стягнення заборгованості повинна була звертатися інша юридична особа - «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» втратило право на звернення до суду з позовними вимогами до поручителя у зв`язку з пропуском визначеного законом строку, що свідчить про те, що порука є припиненою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 05 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNUGGK70470136, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 42 000,00 доларів США на купівлю квартири та
8 400,00 доларів США на сплату страхових платежів, строком до 05 грудня
2026 року, а позичальник зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором та графіком платежів (а. с. 16-20, т. 1).
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 05 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № DNUGGK70470136, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник (а. с. 21, т. 1).
Також 05 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки
№ DNUGGK70470136, за умовами якого останній передав банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 66-70, т. 3).
21 лютого 2007 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» та
ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір про обслуговування іпотечних активів, відповідно до умов якого емітент погодився придбати, а оригінатор погодився продати іпотечні активи за винагороду та на умовах, викладених у договорі продажу (а. с. 194-212, т. 3).
Відповідно до довіреності від 10 березня 2010 року «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» уповноважило АТ КБ «ПриватБанк» від імені довірителя або іншим чином замість нього, зокрема, представляти його інтереси в будь-яких і в усіх судах (а. с. 174-177, т. 3).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на
25 березня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі
24 551,46 доларів США, яка складається з: 21 382,33 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 075,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 840,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 253,73 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а. с. 5-11, т. 1).
З відомостей із Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна судами встановлено, що іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , є «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі». Підставою обтяження зазначено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстр № 351, 352, від 19 лютого 2007 року (а. с. 147, т. 1).
14 квітня 2016 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір викупу (відступлення) прав вимоги, відповідно до якого сторони домовилися, що продавець «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» бажає продати (відступити), а покупець АТ КБ «ПриватБанк» бажає придбати відповідні основні іпотечні активи за оплату ціни викупу на умовах, викладених у цьому договорі (а. с. 156-186, т. 1).
Відповідно до додатку 1 («Перелік активів») відступлення прав вимоги перейшло до АТ КБ «ПриватБанк», зокрема, щодо кредитного договору від 05 грудня
2006 року № DNUGGK70470136, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та
ОСОБА_1 (а. с. 164, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»
№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 389 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
Процесуальний закон визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, а також встановлює спеціальний порядок такого оскарження, зокрема, в касаційному порядку рішення суду першої інстанції може бути оскаржене лише після його перегляду в апеляційному порядку.
У справі, що переглядається, встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» оскаржив його в апеляційному порядку.
Судом апеляційної інстанції рішення Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року переглядалося лише в частині первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не скористалися своїм процесуальним правом на звернення до суду з апеляційною скаргою з метою оскарження рішення суду першої інстанції.
З урахуванням зазначеного, враховуючи межі касаційного перегляду, аналіз змісту касаційної скарги та відзиву на неї, Верховним Судом рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року переглядаються лише в частині відмови в задоволення первісного позову АТ КБ «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно зі статтями 526 530 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У статті 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову АТ КБ «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що банк не є належним позивачем у справі.
Підставою для відмови у задоволенні позову судами зазначено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1
Пі-Ел-Сі».
Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог процесуального закону про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року, укладений між
АТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», на який суди посилалися як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів також враховує, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги відбувся лише за договорами про іпотечні кредити та іпотекодержателем стала компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі». Разом із тим, предметом спору у цій справі є стягнення боргу за договором кредиту.
Крім того, відповідно до договору викупу (відступлення) прав вимоги від
14 квітня 2016 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», банк набув права вимоги, зокрема, за спірними у цій справі правочинами.
Відхиляючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», суди виходили з того, що хоча 14 квітня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» був укладений договір викупу, проте на момент звернення до суду із позовом (12 квітня 2016 року) банк не отримав процесуального статусу позивача у справі.
Колегія суддів нагадує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній фізичній або юридичній особі право доступу до суду. «Право на суд» включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом по суті.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею
6 Конвенції.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 13 квітня 2016 року роз`яснено сторонам, що вони зобов`язані подати свої докази до або під час попереднього судового засідання у справі, тобто до 01 червня 2016 року. Ураховуючи укладання договору викупу (відступлення) права вимоги від 14 квітня 2016 року між
АТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», вже на момент попереднього розгляду справи АТ КБ «ПриватБанк» набуло права вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» як неналежному позивачу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли формального та передчасного висновку про відсутність порушеного права АТ КБ «ПриватБанк» на підставі неналежних доказів, повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, а суд касаційної інстанції в силу своїх повноважень позбавлений можливості встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі.
З огляду на зазначене, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржувані судові рішення в частині первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договоромскасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи допущені судами порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення в частині первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за статтею 411 ЦПК України.
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі
№ 530/1731/16-ц зроблено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року в частині позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук