Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

місто Київ

справа № 205/3695/18

провадження № 61-12477св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Куценко Т. Р., Макарова М. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк»

(далі - АТ «УкрСиббанк»), у травні 2018 року звернулося до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1 , з метою погашення заборгованості на користь ПАТ «УкрСиббанк», яка виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 19 листопада 2007 року № 11254286000 у розмірі 79 415, 75 дол. США, пені в розмірі 187 271, 86 грн, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 385 305, 00 грн.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 19 листопада 2007 року ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11254286000, відповідно до умов якого позичальникові видано кредит у розмірі 65 000, 00 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань 19 листопада 2007 року банк та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 11254286000/1, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 .

Банк стверджував, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконала. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2018 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 938, 93 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 625, 16 дол. США, відсотків за користування кредитом - 2 313, 77 дол. США та пені у розмірі 2 013, 78 грн. Також стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 60 094, 29 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 55 998, 68 дол. США, відсотків за користування кредитом у розмірі 4 095, 61 дол. США, пені у розмірі 40 448, 70 грн.

Зазначене судове рішення боржники не виконали.

Відповідно до інформаційної довідки від 25 травня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачеві стало відомо, що власником квартири, яка є предметом іпотеки за договором від 19 листопада 2007 року, є ОСОБА_1 .

Банк зазначив, що жодна з умов припинення іпотеки не настала, а тому іпотека є чинною. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_1 проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана нею за договором купівлі-продажу. Кредитний договір від 19 листопада 2007 року № 11254286000 було укладено між позивачем і третьою особою, відповідач не є стороною кредитних відносин, поручителем не виступала, договір іпотеки з банком не укладала, тому вона є неналежним відповідачем у справі. У Державному реєстрі іпотек немає відомостей про іпотеку та про заборону відчуження предмета іпотеки - спірної квартири, банк доказів зазначеної обставини не надав. Вважала, що правило статті 23 Закону України «Про іпотеку» не може бути застосоване до спірних правовідносин, оскільки на момент придбання відповідачем спірної квартири будь-яких заборон не існувало, арештів накладено не було, а відповідач не має статусу спадкоємця, правонаступника або сторони кредитного договору. Також витребувати майно з чужого незаконного володіння може лише власник, а банк таким не є. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У додаткових поясненнях відповідач повідомила про відчуження квартири ОСОБА_3 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 10 червня 2020 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка придбала нерухоме майно у власність, так само як і нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу про відчуження спірної квартири, і державний реєстратор при прийнятті рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, покладалися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За браком у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 487/1398/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18.

Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору, укладеного 19 листопада 2007 року між банком і ОСОБА_2 , також не є поручителем, майна, належного їй, в іпотеку банкові не надавала. Спірна квартира, яку ОСОБА_2 передала в іпотеку позивачеві, була відчужена, оскільки реєстрація договору іпотеки не була здійснена в належному порядку, при укладенні договору відомостей про заборону відчуження не було, а тому відповідач є добросовісним набувачем, яка не знала і не могла знати про передачу в іпотеку майна, яке вона придбала. Доказів протилежного сторона позивача не довела, а отже, іпотека не перейшла до нового власника. За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки варто відмовити.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «УкрСиббанк» звернулося до апеляційного суду із апеляційною скаргою на це судове рішення.

Ухвалою від 20 квітня 2021 року Дніпровський апеляційний суд залучив до участі у справі як третю особу ОСОБА_3 .

Залучаючи до участі ОСОБА_3 у справі як третю особу, апеляційний суд зазначив, що остаточне рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_3 як власника квартири, що є іпотечним майном та предметом розгляду у справі.

Постановою від 22 червня 2021 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2021 року, позов банку задовольнив частково.

Суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту від 19 листопада 2007 року № 11254286000 у сумі 63 033, 22 дол. США та 42 462, 48 грн звернув стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 03 березня 2020 року, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною, визначеною при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов АТ «УкрСиббанк», апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки банк довів невиконання боржником кредитних зобов`язань, на забезпечення яких укладено договір іпотеки, який є дійсним. Виходячи з того, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у іпотеці банку, тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про звернення стягнення на неї в рахунок погашення заборгованості.

Визначаючи розмір заборгованості, апеляційний суд взяв до уваги постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2018 року, якою достроково стягнуто суму заборгованості за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № 11254286000. Після зміни строку кредитування шляхом пред`явлення вимоги кредитора про дострокове стягнення заборгованості заборгованість за відсотками та пенею не нараховуються, оскільки їх розмір, передбачений умовами договору, нараховується виключно в межах строку кредитування.

Враховуючи тривалість розгляду справи та визначення початкової ціни на час укладення договору іпотеки, тобто більш ніж десять років тому, застосовуючи принцип розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доцільність визначення початкової ціни предмета іпотеки під час виконання рішення в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 23 липня 2021 року із застосуванням поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цього судового рішення те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

Відповідно до зазначених висновків добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Також заявник стверджує про неврахування апеляційним судом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 487/1398/15, відповідно до якої суд зазначив, що на момент відступлення майнових прав на квартиру не було відомостей про заборону та про обтяження іпотекою спірної квартири.

Заявник зазначив, що не може вважатися іпотекодавцем та відповідати своїм майном за зобов`язаннями ОСОБА_2 , оскільки він набув у власність квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_1 , яка не була іпотекодавцем, на момент вчинення цього правочину у реєстрі не було записів про обтяження майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «УкрСиббанк» у листопаді 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін. На переконання позивача, наведені заявником правові висновки Верховного Суду не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки ухвалені у справах за неподібних правовідносин або не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Також банк просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації правового висновку, викладеного у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 20 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , а ухвалою від 21 липня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 19 листопада 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11254286000, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 65 000, 00 дол. США на термін до 19 листопада 2027 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 листопада 2007 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 11254286000/1, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку банкові квартиру АДРЕСА_1 (раніше м. Дніпропетровськ), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. і зареєстрований в реєстрі за № 3842.

Постановою від 03 квітня 2018 року Дніпровський апеляційний суд скасував заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року та додаткове рішення цього суду від 27 грудня 2016 року у справі № 202/1220/16-ц. Суд ухвалив нове рішення, яким стягнув із ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 938, 93 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 625, 16 дол. США, відсотків за користування кредитом у розмірі 2 313, 77 дол. США та пені у розмірі 2 013, 78 грн. Стягнув солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 60 094, 29 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 55 998, 68 дол. США, відсотків за користування кредитом у розмірі 4 095, 61 дол. США, пені у розмірі 40 448, 70 грн.

На час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи, яка переглядається, зазначене рішення боржники не виконали, заборгованість за кредитним зобов`язанням не погасили.

Заочним рішенням від 15 червня 2016 року у справі № 175/218/16-ц Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області визнав недійсним договір іпотеки від 19 листопада 2007 року № 11254286000/1.

Суд скасував заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , накладену та зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 6057716 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. 19 листопада 2007 року на підставі договору іпотеки № 11254286000/1, укладеного 19 листопада 2007 року (зареєстрованого в реєстрі за № 3841), та зареєстровану в реєстрі заборон за реєстраційним № 3842.

Ухвалив внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяжень нерухомого майна іпотекою згідно з договором іпотеки № 11254286000/1, укладеним 19 листопада 2007 року.

Ухвалив внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення з реєстру щодо накладення заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 11254286000/1, укладеним 19 листопада 2007 року.

Скасував відомості про іпотеку № 11254286000/1 (зареєстровану в реєстрі за №3841) за реєстраційним № 6057842 в Державному реєстрі іпотек, внесену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. 19 листопада 2007 року.

Згідно з відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_5 .

Ухвалою від 29 липня 2016 року у справі № 175/218/16-ц Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області скасував заочне рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року.

16 вересня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 26 вересня 2016 року у цивільній справі № 175/218/16-ц Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області залишив без розгляду позов ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності.

Отже, на час подання банком позову квартира АДРЕСА_1 , що є предметом договору іпотеки, належала на праві власності ОСОБА_1 . Договір іпотеки від 19 листопада 2007 року № 11254286000/1 на час розгляду справи є дійсним.

Під час розгляду справи у суді спірну квартиру було відчужено відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 03 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Отже, новим власником квартири АДРЕСА_1 на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій був ОСОБА_3 .

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України

«Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тож чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Щодо висновків апеляційного суду про часткове задоволення позову

Частково задовольняючи вимоги позову АТ «УкрСиббанк», апеляційний суд зазначив, що банк довів невиконання боржником ОСОБА_2 кредитних зобов`язань, на забезпечення яких було укладено договір іпотеки, який є дійсним. Виходячи з того, що квартира АДРЕСА_1 , яка на момент вирішення справи, належить на праві власності третій особі ОСОБА_3 , перебуває у іпотеці банку, тому апеляційний суд дійшов висновку про звернення стягнення на неї в рахунок погашення заборгованості.

Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Отже, вирішення питання, чи є визначений позивачем у позовній заяві відповідач належним, тобто встановлення наявності у нього обов`язку відповідати за позовом, є першочерговим завданням суду. Установлення того, що відповідач є неналежним - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може визначити особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Саме у межах розгляду справи за участі належного відповідача суд вирішує спір по суті, надає оцінку правовим позиціям сторін спору.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, обставини, що спірна квартира, яка була передана ОСОБА_2 в іпотеку банку, перейшла відповідно до договору купівлі-продажу у власність ОСОБА_3 , були відомі судові першої інстанції на момент ухвалення рішення по суті, оскільки такі відомості повідомила ОСОБА_1 , звернувшись до суду 10 червня 2020 року із додатковими поясненнями.

Перехід права власності на квартиру, яку банк вважає предметом іпотеки, до третьої особи унеможливлює вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки по суті, оскільки така вимога пред`явлена до неналежного відповідача на час постановлення рішення судом першої інстанції - попереднього власника спірного майна. Відповідачем у справах за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки є іпотекодавець, а у разі подальшого відчуження предмета іпотеки - новий власник такого майна, у разі збереження за цим майном обтяження іпотекою. Задоволення такого позову (про звернення стягнення на предмет іпотеки) безпосередньо впливає на права та законні інтереси власника такого майна. Така особа має право на участь у розгляді справи судом першої інстанції в процесуальному статусі відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову по суті спору, суд першої інстанції наведеного не врахував. Апеляційний суд, дійшовши висновку про часткове задоволення позову, звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, не врахував, що ОСОБА_3 залучений до участі у справі як третя особа, банк до нього позовних вимог не заявляв, а ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка належить на праві власності третій особі, а не відповідачеві, порушує його права та законні інтереси як власника майна.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням його до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи зазначені доводи касаційної скарги та заперечення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам Верховного Суду не підлягають оцінці судом касаційної інстанції у зв`язку з висновками про пред`явлення вимог до неналежного відповідача. Оцінка доводів заявника про те, що він є добросовісним набувачем спірної квартири, у державних реєстрах немає відомостей про обтяження майна іпотекою, підлягають дослідженню та перевірці судом під час вирішення спору по суті за належного складу відповідачів. Пред`явлення позову до неналежного відповідача у справі, яка переглядається, позбавляє Верховний Суд права надавати оцінку таким доводам касаційної скарги.

За таких обставин не підлягає розгляду і клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 , скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої інстанції та апеляційної інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За таких обставин за подання позову та апеляційної скарги судові витрати з урахуванням правового результату вирішення спору покладаються на позивача. Судові витрати, понесені заявником у зв`язку з поданням касаційної скарги у розмірі 3 524, 00 грн, підлягають відшкодуванню позивачем на користь ОСОБА_3 . Судовий збір у розмірі 64 271, 92 грн підлягає стягненню з АТ «УкрСиббанк» в дохід держави, оскільки ухвалою від 20 жовтня 2021 року Верховний Суд відстрочив ОСОБА_3 сплату судового збору у розмірі 64 271, 92 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені заявником за подання касаційної скарги, у розмірі 3 524, 00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 64 271, 92 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик