Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 205/6166/19

провадження № 61-15224св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Панченко О. В., про визнання шлюбного договору та договору про поділ спільного майна подружжя недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2003 року вона з відповідачем перебуває у шлюбі, мають трьох дітей. ОСОБА_2 упродовж майже усього періоду подружнього життя застосовував щодо неї фізичне та психічне насилля, постійно принижував її, неодноразово погрожував зброєю, дозвіл на зберігання якої він має, застосовував насилля до дітей. У зв'язку з побоюванням суспільного осуду, небажання хвилювати родичів, а також намагання зберегти родину, вона приховувала факти насилля від оточуючих, не зверталася до правоохоронних органів. Крім того, відповідач працював у правоохоронних органах, мав там знайомих, а тому звернення до правоохоронних органів могло їй лише зашкодити, оскільки факт такого звернення викликав би у чоловіка неконтрольовану агресію. Вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак відповідач обіцяв змінити ставлення до неї, та умовив її зберегти сім?ю, внаслідок чого позов було залишено без розгляду.

Напередодні підписання оспорюваних договорів ОСОБА_2 застосував до неї фізичне насилля, дістав зброю, погрожував вбивством та залякував тим, що завдяки своїм зв?язкам у поліції підробить докази і вона потрапить до в?язниці або до психіатричної лікарні і більше не побачить дітей. З метою уникнення таких обставин вона повинна поїхати до нотаріуса і підписати все, що він скаже.

05 грудня 2016 року вона разом з відповідачем поїхала до нотаріуса і підписала шлюбний договір та договір про поділ спільного майна подружжя на вкрай невигідних для неї умовах, адже за змістом цих договорів майже все майно переходило у власність відповідача, що є несправедливим. Крім того, після припинення спільного проживання з відповідачем діти залишилися жити з нею. Підписання зазначених договорів не було проявом її справжньої волі, вона їх підписала під впливом психічного тиску з боку відповідача.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними шлюбний договір та договір про поділ спільного майна подружжя, укладені між нею та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Судові витрати, пов?язані зі сплатою позивачем судового збору, та інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи, покладено на позивача.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2019 року скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що шлюбний договір від 05 грудня 2016 року та договір про поділ спільного майна подружжя від 05 грудня 2016 року, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Панченко О. В., були вчинені за відсутності її волевиявлення внаслідок застосування до неї психологічного та фізичного тиску.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд зауважив, що показання свідків щодо взаємовідносин у родині ОСОБА_1 є суперечливими і залежать від інтересів тієї сторони, за заявою якої вони були викликані до суду першої інстанції. Жоден із свідків не був присутнім при укладенні оспорюваних договорів, у справі неодноразово призначалися судово-психологічні експертизи, однак вони не були виконані у зв`язку з ненаданням позивачем додаткових документів, необхідних для їх проведення. Позивач не довела, що оспорювані нею правочини були вчинені під впливом насильства або погрози відповідача.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просила скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:

1) судами допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи у зв`язку з необґрунтованою відмовою у проведенні судової психіатричної експертизи;

2) суд першої інстанції самоусунувся від встановлення обставин справи, не мотивував відмову в прийнятті доказів, наданих позивачем, зокрема медичної амбулаторної картки ОСОБА_1 , про витребування якої зазначено у клопотанні судового експерта О. А. Герасименко Харківського НДІСЕ ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса від 11 серпня 2020 року, та відмовив у задоволенні клопотання представника позивача від 25 січня 2021 року про допит свідків, надання додаткового часу для подання доказів, долучення їх до матеріалів і направлення судовому експерту справи, внаслідок чого не було проведено судово-психологічну експертизу, проведення якої є обов?язковою у цій категорії справ в силу статті 105 ЦПК України;

3) апеляційний суд не надав оцінки новому доказу - звіту про результати психофізіологічного опитування з використанням поліграфа, поданому позивачем до апеляційного суду разом із апеляційною скаргою, та безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової психіатричної експертизи;

4) суди попередніх інстанцій не надано оцінки доводам позивача про те, що при поділі майна подружжя не враховано інтереси трьох спільних неповнолітніх дітей, які постійно проживають з матір?ю.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 02 листопада 2021 року.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому він просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність аргументів заявника наведених у касаційній скарзі. Вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих судами обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених наявними у справі доказами.

Зазначив, що позивач намагається ввести касаційний суд в оману, стверджуючи про те, що суд безпідставно відмовив у проведенні судово-психологічної експертизи, оскільки така експертиза судом призначалась двічі, і лише через процесуальну поведінку позивача, спрямовану на ухилення від її проведення з метою безпідставного затягування судового розгляду справи, у задоволенні третього аналогічного клопотання було відмовлено.

Установлені судами фактичні обставини справи

07 червня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 35.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

05 грудня 2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Панченко О.В., зареєстрований у реєстрі за № 2038.

05 грудня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Панченко О. В., зареєстрований у реєстрі за № 2039.

Зі змісту умов договору про поділ спільного майна подружжя від 05 грудня 2016 рокуубачається, що його учасники підтвердили, що жодна з них не поставлена цим договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище (пункт 9), договір відповідає дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається відповідно зі справжньою волею без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску на вигідних умовах, і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотніумови, про що свідчать особисті підписи на договорі (пункт 10), сторони стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним та відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину (пункт 11), домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі (пункт 13).

За умовамишлюбного договору від 05 грудня 2016 року, сторони підтвердили, що договір укладається відповідно до їх справжньої волі, без будь-якого застосування тиску, місце та час посвідчення цього договору вибрано ними добровільно та за взаємною згодою (пункт 19).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; вчинення правочину проти своєї справжньої волі; наявність причинного зв?язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов?язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так й іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім?ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов?язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов?язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20).

У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16 (провадження № 61-36524св18).

Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин.

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20).

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 907/113/18).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов?язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом установлено, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 1732 КУпАП провадження у відношенні ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Пояснення допитаних в судовому засіданні свідків щодо стосунків у родині ОСОБА_1 є суперечливими, і як правильно зазначили суди залежать від інтересів тієї сторони, за заявою якої вони були викликані до суду першої інстанції. Сторони щодо обставин укладення оспорюваних правочинів також давали суперечливі пояснення. Зокрема заперечуючи проти доводів позивача, відповідач стверджував, що передумовою укладення зазначених договорів були події, що сталися восени 2016 року, а саме подружня зрада позивачки, та ініціювання нею задля збереження шлюбу укладення шлюбного договору та договору про поділ спільного майна подружжя.

На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, судом першої інстанціїза клопотанням ОСОБА_1 була призначена судово-психологічна експертиза, яка не були виконана через ненадання позивачем додаткових документів, необхідних для її проведення.

Установивши, що ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що спірні договори укладені проти її справжньої волі внаслідок застосування ОСОБА_2 фізичного та психічного тиску, що є її процесуальним обов?язком, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів, що відповідають встановленим обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 361/6333/18, провадження № 61-16514св20).

Доводи заявника про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання у проведенні судової психіатричної експертизи є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у справі неодноразово призначалася судово-психологічна експертиза, яка не була виконана у зв`язку з ненаданням позивачем додаткових документів, необхідних для її проведення. Апеляційний суд також правильно зазначив про відсутність підстав для призначення у зазначеній справі судово-психологічної експертизи, оскільки така експертиза призначається лише у разі потреби в спеціальних знаннях експерта для встановлення фактичних обставин, що входять до предмета доказування, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Не є обґрунтованими і посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки новому доказу - звіту про результати психофізіологічного опитування з використанням поліграфа, оскільки ОСОБА_1 не навела обґрунтування неможливості подання зазначеного доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від неї не залежали, а тому такі аргументи не можуть свідчити про порушення апеляційним судом вимог частини третьої статті 367 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Оскільки касаційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв?язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С.Олійник

В. В. Яремко