Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 205/6933/19

провадження № 61-8017св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новокадацької районної у м. Дніпрі ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 25 лютого 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Новокадацької районної

у м. Дніпрі ради, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 та стягнути з неї аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, під час яких народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначав, що дитина проживає разом із ним та повністю перебуває на його утриманні. Мати дитиною не цікавиться, не займається її розвитком та утриманням, матеріальної допомоги не надає.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Шавули В. С., від 28 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3

у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із 12 серпня 2019 року , і до досягнення дитиною повноліття чи змін в майновому становищі сторін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що мати малолітньої дитини не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкуються із нею, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, тим самим ухиляється від виховання та утримання своєї дитини. З огляду на зазначене, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, визнавши доводи позивача з приводу свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками обґрунтованими. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач заперечує проти позову про позбавлення її батьківських прав, що свідчить про її інтерес до дитини. Також апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 бажає проживати разом з сином однією сім`єю, спроможна його утримувати, нею створені умови для проживання та розвитку дитини. Крім того, відповідач відвідує групові заняття з арт-терапії, групи взаємодопомоги для жінок, індивідуальні консультації з психологом, звернулася до управління-служби у справах дітей Новокадацької районної у м. Дніпрі ради із заявою про поновлення батьківських прав відносно її іншого сина ОСОБА_4 . На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, щоОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі

№ 758/8567/16 та від 19 листопада 2019 року у справі № 766/16197/17, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив відповідача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено у повному обсязі фактичні обставини справи, не враховано інтереси малолітньої дитини, нотаріально засвідчену відмову відповідача від власної дитини, її поведінку, позбавлення її батьківських прав щодо другого сина, загалом її відношення до дітей. Також зазначив, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без його участі, хоча він не зміг прибути в судове засідання з поважних причин.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заявник вказує, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_1 , який наразі в судовому порядку визнає своє батьківського щодо малолітнього ОСОБА_3 (справа № 205/1593/20). Також наголошує на тому, що вона подала заяву про відкликання заяви про відмову від дитини, яку її змусив написати відповідач.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження від 31 липня 2018 року.

Дитина ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом із батьком ОСОБА_1 у квартирі

АДРЕСА_1 . За адресою проживання дитини проведено обстеження умов проживання, яким встановлено, що умови проживання задовільні, зроблено сучасний ремонт, у дитини є окрема кімната обладнана усім необхідним для повноцінного виховання дитини.

Згідно нотаріально посвідченої заяви від 08 травня 2019 року ОСОБА_2 відмовилася від свого малолітнього сина ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради від 20 вересня 2019 року № 1/14-147, комісія з питань захисту дітей дійшла висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дитини ОСОБА_3 . У висновку зазначено, що мати дитини з сім`єю не проживає, не виконує свої обов`язки щодо виховання та розвитку малолітнього, не проявляє до нього батьківської турботи та піклування, фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 зверталась до управління-служби у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради щодо негайного відібрання дитини ОСОБА_3 від батька та повернення їй.

Листом управління-служби у справах дітей Новокодацької районної

у м. Дніпрі ради від 23 вересня 2019 року № 16/14-53 ОСОБА_2 повідомлено про те, що підстави для негайного відібрання від батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.

ОСОБА_2 працює в ТОВ «ТРЕЙД-ПАК» з 14 серпня 2019 року на посаді укладальника-пакувальника.

Відповідно до довідки від 06 вересня 2019 року ОСОБА_2 працює

підсобним працівником у ТОВ «ФУД АГРО КОМ» з 17 липня 2019 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2016 року у справі № 205/7123/16-ц ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно її дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та стягнуто з неї аліменти на утримання дитини.

ОСОБА_2 також має дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка перебуває на обліку дітей, які опинились в складних життєвих обставинах по категорії дітей, батьки яких ухиляються від виконання батьківських обов`язків. Дитина проживає разом із бабусею - ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 .

Згідно характеристики, виданої благодійною організацією «Благодійне товариство «Позитивні жінки» м. Дніпро», ОСОБА_2 , яка звернулась до організації 12 грудня 2018 року, відвідує групові заняття з арт-терапії, групи взаємодопомоги для жінок, індивідуальні консультації з психологом.

08 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернулась до управління-служби у справах дітей Новокадацької районної у м. Дніпрі ради із заявою про поновлення батьківських прав відносно її сина ОСОБА_4 та проханням надати в письмовому вигляді інформацію щодо процедури поновлення батьківських прав та списку необхідних документів.

Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 07 листопада

2019 року, складеного працівниками управління-служби у справах дітей Новокадацької районної у м. Дніпрі ради, у квартирі АДРЕСА_3 , в якій проживає відповідач, зроблено сучасний ремонт, наявні ліжка, шафи, телевізор, письмовий стіл; умови проживання у вказаній квартирі задовільні, стосунки у сім`ї доброзичливі, матір займається вихованням доньки, яка з нею проживає.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час розгляду судами спору) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину (частина третя статті 166 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставоюдля позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості)як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року

(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня

2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі

№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня

2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень

статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Встановивши, що відповідач має бажання спілкуватись з малолітнім сином ОСОБА_3 , змінила свою поведінку відносно власних дітей, створила належні умови, в яких можуть проживати діти, а також те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав, зокрема жорстокого поводження з дитиною, апеляційним судом не встановлені.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 оформила нотаріально посвідчену заяву про відкликання попередньої заяви про відмову від дитини. Ленінським районним судом м. Дніпропетровська проводиться розгляд справи № 205/1593/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Новокодацький районний у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання батьківства та внесення змін в актовий запис.

Доводи позивача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими, оскільки суд звільнив

ОСОБА_7 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір». Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не повідомив суд про причини свого неприбуття в судове засідання 25 лютого 2020 року.

Безпідставними є посилання касаційної скарги на постанови Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 758/8567/16 та від 19 листопада

2019 року у справі № 766/16197/17, оскільки правовідносини у цих справах (стягнення заборгованості за кредитним договором, усунення перешкод у користуванні приміщенням) та у справі, яка переглядається, не є подібними. Крім того, у зазначених судових рішеннях переглядались ухвали суду апеляційної інстанції, постановлені з процесуальних питань.

Доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав суд апеляційної інстанції не дослідив обставин справи та не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які вказували на систематичне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та підтверджували необхідність позбавлення її батьківських прав, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович