Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 206/1158/17
провадження № 61-15966св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Восьма дніпровська нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П.,
Свистунової О. В. Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину домоволодіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 2003 року вона перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_5 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року у справі № 206/4081/16 встановлений факт її сумісного проживання із ОСОБА_5 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу
з 29 листопада 2006 року по 02 березня 2016 року.
Позивач зазначала, що факт її сумісного проживання з ОСОБА_5 встановлений з листопада 2006 року, а не з 2003 року, оскільки вона фактично перебувала у шлюбі з іншим чоловіком.
У листопаді 2004 року ОСОБА_5 після смерті брата ОСОБА_6 успадкував домоволодіння
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що протягом 2004-2005 років за сумісні кошти
з ОСОБА_5 у зазначеному домоволодінні були здійснені ремонтні роботи, а саме проведено світло, поклеєні шпалери, встановлено міжкімнатні двері, розетки, вимикачі світла, люстри. У ванній кімнаті покладено плитку, встановлено умивальник, унітаз, проведено газопостачання.
21 липня 2006 року ОСОБА_5 зареєстрував ОСОБА_1 разом із сином за адресою спірного домоволодіння.
Під час перебування ОСОБА_5 у місцях позбавлення волі позивач продовжувала проживати у спірному домоволодінні, сплачувала комунальні послуги та здійснювала ремонті роботи.
Починаючи з 2008 року, після звільнення ОСОБА_5 з місць позбавлення волі по 2014 рік, вони за адресою спірного домоволодіння продовжили виконання ремонтних робіт, а саме: збудували гараж, навіс, туалет, душ, вольєр, встановили паркан, утеплили будинок, добудували прибудови, виконали косметичний ремонт будинку, замінили електропроводку.
Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на спірне домоволодіння. Із заявами про прийняття спадщини, окрім неї, звернулися ще троє синів ОСОБА_5 , однак отримати свідоцтво про право на спадщину вона не має можливості, оскільки є спадкоємицею четвертої черги, а сини померлого -
є спадкоємцями першої черги та все майно без урахування її частки буде розділено між ними, з чим вона не погоджується, оскільки вона проживала
з ОСОБА_5 однією сім`єю близько тринадцяти років, будувала
та ремонтувала разом з ним спірне домоволодіння. За період їх спільного проживання спірне домоволодіння істотно збільшилось у своїй вартості.
Позивач вважала, що спірне домоволодіння, відповідно до
статті 62 СК України є об`єктом спільної сумісної власності та вона має право власності на 1/2 його частину.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати право спільної сумісної власності її та ОСОБА_5 на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_5
на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2004 року, зареєстрованого у реєстрі № 1-2573, та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння, яке складається
із наступного: (а-1) житловий будинок, (В) вхід у погріб, (Ж) вбиральня,
(З) літній душ, (И) вольєр, (Л) навіс, (№ 3-6,І) споруди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 28 листопада 2018 року у складі судді Кушнірчука Р. О. позов
ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та
ОСОБА_1 53/100 частки домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 26/100 часток будинку АДРЕСА_1 , яке складається із: житлового будинку літ. А-1, погріба під А-1, прибудови літ. а-1, прибудови
літ. а1-1, входу у погріб літ. В, гаража літ. Е, вбиральні літ. Ж, літнього душу літ. З, навісу літ. Л, колонки № 3, хвіртки № 4, огорожі № 5, воріт № 6, замощення І.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до
статті 62 СК України право спільної сумісної власності виникає лише
на частку майна, яка істотно збільшується, яка у цьому випадку відповідно
до висновку експерта становить 53 % від вартості всього спірного майна, тому об`єктом права спільної сумісної власності є 53/100 частини житлового будинку, які підлягають поділу.
Разом із цим, ураховуючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя та відсутності обставин, які б свідчили,
що частки подружжя є нерівними, суд першої інстанції, визначаючи розмір частки позивача у спірному майні, вважав, що за позивачем підлягає визнанню право власності на 26/100 частин спірного будинку, тобто фактично на 1/2 частину від частки майна, яка визнана судом об`єктом права спільної сумісної власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів
на підтвердження того, що її внесок у ремонт та будівництво спірного домоволодіння у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із власником будинку,
на момент здійснення ремонтних та оздоблювальних робіт спірного об`єкта нерухомого майна, не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду 27 березня
2019 року у справі № 397/290/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції
та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки висновкам експертиз, які проводились у справі, також
не врахував, що окрім проведених поліпшень у домоволодінні
за встановлений судом час спільного проживання позивача зі спадкодавцем, до 2015 року збудовано самочинно низку споруд, які відповідають всім вимогам будівельних норм та правил, знаходяться у доброму технічному стані та придатні до експлуатації і є невід`ємним поліпшенням домоволодіння.
На думку ОСОБА_1 , матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження зроблених за час спільного проживання
її з спадкодавцем поліпшень у спірному домоволодінні.
Зазначає, що всі поліпшення у спірному домоволодінні з 2003 року
до їх завершення у 2016 році проводились за спільні кошти позивача
та спадкодавця або за її особисті кошти, оскільки останній перебував певний час у місцях позбавлення волі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 206/1158/17
із Самарського районного суду м. Дніпропетровська.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3
на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення
є законним та обґрунтованим.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні
з викликом сторін відмовлено. Справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВВО № 791802, виданого державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори 25 листопада 2004 року, зареєстрованого
у реєстрі № 1-2573, був власником домоволодіння
АДРЕСА_1 (а. с. 14, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2004 року, зазначене домоволодіння на момент його успадкування
ОСОБА_5 складалося із: житлового будинку, житловою площею
29,5 кв. м, літньої кухні - Б, вхід у погріб - В, убиральня - Г, душ - Д, інші споруди № 1-3, І; вартість спадкового майна становила 29 914,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міністерства управління юстиції 09 березня 2016 року (а. с. 10, т. 1).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на зазначене нерухоме майно.
Згідно копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися 10 березня 2016 року сини померлого: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та 15 березня 2016 року ОСОБА_1
(а. с. 104-121, т. 1).
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року у справі № 206/4081/16-ц встановлено факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як чоловіка та жінки без шлюбу у період часу
з 29 листопада 2006 року по 02 березня 2016 року. Судове рішення
не оскаржувалось сторонами та набрало законної сили.
Відповідно до висновку експерта від 30 липня 2018 року № 4800/4801-17, складеного експертом Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз, у домоволодінні
АДРЕСА_1 за період із листопада 2006 року по березень 2016 року були проведені будівельні роботи з добудови, прибудови, реконструкції, капітального ремонту, а саме:
у 2006-2007 роках устрій бетонних доріжок (замощення І) на подвір`ї, розводка газопостачання по будинку;
у 2009 році збудовано гараж літ. Е (окрім фундаменту), навіс літ. Л., встановлено хвіртку № 4 та ворота № 6, утеплено будинок пінопластом
з шпатлюванням та ґрунтуванням, збудовано вбиральню літ. Ж, літній душ літ. З, навіс літ. Л, обладнано вольєр літ. И);
у 2010 році збудовано єврозабор із залізобетонних панелей № 5, устрій бетонних доріжок (замощення І) на подвір`ї, прибудову літ. а1-1: фундамент стіни перекриття, покрівлю, вікна, двері, внутрішнє оздоблення, шпатлювання, ґрунтування, фарбування стін, підшивка стель пластиковими панелями, проведення електрики, встановлення розеток, вимикача, світильника; добудовано та переобладнано літню кухню літ. Б у прибудову літ. а-1: збудовано покрівлю, перекриття, підлогу, вікна, двері, виконано все внутрішнє оздоблення щодо устрою, обшивка стін плитами, шпатлювання, ґрунтування, фарбування стін, підшивка стель пластиковими панелями, проведення електрики, встановлення розеток, вимикачів, світильника; виконаний поточний ремонт у будинку: переклеєні на стінах шпалери, частково замінено вимикачі та розетки, встановлені додаткові секції радіаторів (а. с. 2-50, т. 2).
Разом із цим вказаним висновком експерта встановлено, що ринкова вартість самого домоволодіння, без урахування проведених будівельно-ремонтних робіт (поліпшень) у період з листопада 2006 року по березень
2016 року на час складання висновку складала 525 289,00 грн (а. с. 22, т. 2).
Ринкова вартість спірного домоволодіння з урахування проведених будівельно-ремонтних робіт (поліпшень) у період з листопада 2006 року
по березень 2016 року на час проведення експертизи складала
1 117 972,00 грн.
Крім того, вказано, що частка проведених будівельно-ремонтних робіт (поліпшень) у період з листопада 2006 року по березень 2016 року у вартості домоволодіння на час проведення експертизи складала 53/100.
Згідно висновку додаткової комісійної судову будівельно-технічної
та оціночно-будівельної експертизи від 29 березня 2021 року, складеного експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз:
відсоток готовності прибудови літ. а-1 по
АДРЕСА_1 у залежності від питомої ваги конструктивних елементів прибудови та обраного аналогу типу № 4-23 з таблиці № 4-23.1 «Збірника укрупнених показників вартості відтворення функціональних об`єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд»,
де розташовано приміщення кухні, згідно технічного паспорту від 27 січня 2017 року та проведених розрахунків складає: 90 %;
відсоток готовності прибудови літ. а-1 по
АДРЕСА_1 у залежності від питомої ваги конструктивних елементів прибудови та обраного аналогу типу № 4-12 з таблиці № 4-12 «Збірника укрупнених показників вартості відтворення функціональних об`єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд»,
де розташовано приміщення кухні згідно технічного паспорту від 27 січня 2017 року та проведених розрахунків складає: 100 %;
відсоток готовності прибудови літ. а1-1 по
АДРЕСА_1 у залежності від питомої ваги конструктивних елементів прибудови та обраного аналогу типу № 4-12 з таблиці № 4-12 «Збірника укрупнених показників вартості відтворення функціональних об`єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд»,
де розташовано приміщення веранди згідно технічного паспорту від 27 січня 2017 року та проведених розрахунків складає: 90 %;
відсоток готовності прибудови літ. а1-1 по
АДРЕСА_1 у залежності від питомої ваги конструктивних елементів прибудови та обраного аналогу типу № 4-12 з таблиці № 4-12 «Збірника укрупнених показників вартості відтворення функціональних об`єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд»,
де розташовано приміщення веранди згідно технічного паспорту від 27 січня 2017 року та проведених розрахунків складає: 100 %;
відсоток готовності гаражу літ. Е по АДРЕСА_1 згідно технічного паспорту від 27 січня 2017 року та проведених розрахунків складає: 100 %.
Вказаним висновком також встановлено, що ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 визначена на час складання висновку (з урахування проведених будівельно-ремонтних робіт (поліпшень) у період з листопада 2006 року по березень
2016 року, без урахування перебудови літньої кухні літ. Б у прибудову
до літ. а-1 та без урахування гаражу літ. Е) складала: 837 484,00 грн;
частка проведення будівельно-ремонтних робіт у період з листопада
2006 року по березень 2016 року у вартості домоволодіння АДРЕСА_1 , станом на час проведення експертизи, без урахування переобладнаної літньої кухні літ. Б у прибудову до літ. А-1 та без урахування гаражу літ. Е складала: 22/100.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про розірвання договору оренди не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові
на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд
за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,
що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Статтею 61 СК України встановлено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до частин першої-третьої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка,
за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка
в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток
При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових
чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим
та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності
у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин. Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості
в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити
і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними
в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному
з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення
з житлового на нежитлове без капітального переобладнання
не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого з подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу,
а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних
та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя
чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу».
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і в таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,
не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які
в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вартість домоволодіння, розташованого по
АДРЕСА_1 істотно збільшилася унаслідок спільних трудових й грошових затрат у період встановленого судом часу сумісного проживання позивача
та ОСОБА_2 , а саме на 53 %.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того,
що вартість житлового будинку збільшилась лише за рахунок особистих коштів ОСОБА_5 , а також того, що ОСОБА_1 не приймала участі
у реконструкції будинку та будівництві господарських споруд.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що частина спірного домоволодіння, зокрема 53/100 частки, яка істотно збільшилася
за рахунок витрат подружжя є спільним сумісним майном позивача
та ОСОБА_2 , що відповідає положенням частини першої
статті 62 СК України, у зв`язку із цим ОСОБА_1 належить 26/100 часток будинку АДРЕСА_1 , яке складається із: житлового будинку літ. А-1, погребу під А-1, прибудови літ. а-1, прибудови
літ. а1-1, входу у погріб літ. В, гаражу літ. Е, вбиральні літ. Ж, літнього душу літ. З, навісу літ. Л, колонки № 3, хвіртки № 4, огорожі № 5, воріт № 6, замощення І.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним
і обґрунтованим.
Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди і залишає в силі рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог відповідно до статті 413 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року скасувати.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович