Постанова

Іменем України

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 206/1198/19

провадження № 61-8597св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У лютому 2019 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури

№ 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка С. В., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В., індексний номер 30431873, від 13 липня 2016 року про проведення державної реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22 серпня 2017 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з відчуження об`єкту нерухомого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 970106612101);

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади

у м. Дніпрі в особі Дніпровської міської ради житлове приміщення - квартиру

АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 жовтня 2016 року Дніпровською міською радою до органів поліції подано заяву про визнання Дніпровської міської ради потерпілою особою у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України за фактом незаконного заволодіння об`єктом нерухомого майна комунальної форми власності, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

21 грудня 2016 року з приводу даного факту складено та направлено до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, про що повідомлялася Дніпровська міська рада. Однак, Дніпровською міською радою не вжито заходів представницького характеру для відновлення інтересів територіальної громади міста, цивільний позов у межах кримінального провадження не заявлено, як не заявлено самостійно позов у межах цивільної юрисдикції. Тому наявні передбачені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстави для реалізації представницьких повноважень прокуратури в інтересах держави шляхом звернення до суду із даним позовом.

В ході здійснення представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що 13 липня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 970106612101). Правовою підставою для реєстрації приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренком С. В. за ОСОБА_2 права власності стало свідоцтво про право власності, видане 03 квітня 2002 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження № 152-П від 03 квітня 2002.

Проте, вказане свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось та у приватну власність квартира ніколи не передавалась. Будь-яких рішень з приводу відчуження вказаної квартири її власником - Дніпровською міською радою у встановленому законом порядку не приймалось.

За таких обставин спірне нерухоме майно неправомірно вибуло із власності територіальної громади поза її волею в інший спосіб, на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13 липня 2016 року.

Вказане рішення нотаріуса є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 проведено за відсутності належного підтвердження достовірності поданих нею документів, що посвідчують її право приватної власності на спірну квартиру.

22 серпня 2017 року ОСОБА_2 , набувши право власності на спірне майно, на підставі нотаріально посвідченого договору-купівлі продажу відчужила вказану квартиру ОСОБА_1 .

Враховуючи, що на час укладання вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження спірним нерухомим майном, оскільки право власності на зазначену квартиру нею набуто на підставі підробленого свідоцтва про право власності, то вказаний договір має бути визнаний недійсним, а спірне нерухоме майно, яке вибуло поза волею власника Дніпровської міської ради, повинно бути витребувано від ОСОБА_1 як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка С. В., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна - відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено частково. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренка С. В., змінено та викладено їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про витребування майна скасовано. Справу № 206/1198/19 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про витребування майна передано на новий розгляд до суду першої інстанції .

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року цивільну справу за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна - прийнято до розгляду.

На підставі наказу генерального прокурора Офісу Генеральної Прокуратури № 40 від 17 лютого 2021 року, змінено назву Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області на Лівобережну окружну прокуратуру м. Дніпра.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2022 року у задоволенні позову Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Зокрема, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення послався на те, що прокурором Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в даній цивільній справі не підтверджено перед судом наявність виключного випадку для здійснення представництва у суді законних інтересів держави.

Також суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не дозволяють стверджувати про те, що квартира АДРЕСА_1 була у володінні (власності) Дніпровської міської ради.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов керівника Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Зокрема, суд апеляційної інстанції послався на те, що спірна квартира у власність ОСОБА_2 в законний спосіб не передавалась, а тому вона не мала права на відчуження її шляхом укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 . Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира є у комунальній власності, а відтак належить територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

01 вересня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська обласна прокуратура просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року відзив Дніпровської міської ради від 21 листопада 2022 року повернуто заявнику без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 08 жовтня 1960 року ОСОБА_3 на сім`ю із чотирьох осіб: ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_2 (донька), ОСОБА_5 (матір) виданий ордер на зайняття квартири АДРЕСА_1 .

Наказом Придніпровської ДРЕС «Дніпроенерго» № 173 від 19 серпня 1993 року ОСОБА_2 наданий дозвіл на переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача і згоди всіх членів сім`ї.

На підставі вказаного наказу ОСОБА_2 на своє ім`я переоформила особовий рахунок за № НОМЕР_1 на квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради

№ 3535 від 20 листопада 2003 року, територіальною громадою міста прийнято у комунальну власність житлові будинки ВАТ «Дніпроенерго», серед яких у переліку в графі під № 102 вказаний будинок АДРЕСА_3 .

Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 03 квітня 2002 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Вказане свідоцтво видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно із розпорядженням (наказом) № 152-П від 03 квітня 2002 року.

13 липня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30431873, від 13 липня 2016 року на підставі вказаного свідоцтва про право власності внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , за № 15366159.

До Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201604063002460 від

10 серпня 2016 року внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом заволодіння шахрайським шляхом об`єктами нерухомого майна, зокрема квартирою АДРЕСА_4 .

Відповідно до листа-інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 1/9-2466 від 26 грудня 2018 року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 органом приватизації не видавалось.

Відповідно до висновку експертів № 13/2.3,1.1-547/548 від 14 грудня 2016 року, зображення відбитку круглої гербової печатки з реквізитами Дніпропетровської міської ради Управління житлового господарства в свідоцтві про право власності на житло від 03 квітня 2002 року за № 152-П виготовлено електрографічним способом за допомогою копіювально-розмножувальної техніки (лазерного принтера, копіра, тощо).

22 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І. А., зареєстровано в реєстрі за № 2008, внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18,

від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що спірна квартира вибула з комунальної власності 13 липня 2016 року, про що Дніпровській міській раді відомо з жовтня 2016 року, проте станом на лютий 2019 року Дніпровською міською радою не вжито заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею, отже, відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Ураховуючи, що керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, висновок апеляційного суду про те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини, є обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд правильно встановив, що спірна квартира у власність ОСОБА_2 в законний спосіб не передавалась, а тому вона не мала права на відчуження її шляхом укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 .

Також підтверджено факт того, що житловий будинок, у якому розташована спірна квартира, був прийнятий у комунальну власність та зареєстрований за КЖРЕП Самарського району на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 20 листопада 2003 року № 3535. Відтак, спірний об`єкт нерухомого майна перебуває у комунальній власності.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши що спірна квартира належить до комунальної власності та вибула з володіння територіальної громади в особі Дніпровської міської ради не з їхньої волі, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право витребувати зазначене майно від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі положень статті 388 ЦК України.

При цьому апеляційний суд вірно встановив, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є тотожними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на її законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов