№ 206/2495/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 206/2495/24

провадження № 61-16455св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, заінтересована особа - ОСОБА_1 , про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Валерії Михайлівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року у складі судді Румянцева О. П., присяжних: Александрова О. М., Горобця С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Макарова М. О., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2024 року Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «ДБКЛПД» ДОР) звернулося до суду із заявою про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, КП «ДБКЛПД» ДОР посилалося на те, що ОСОБА_1 22 травня 2024 року було госпіталізовано до психіатричного стаціонару. На думку комісії лікарів, необхідність примусової госпіталізації хворого зумовлюється тим, що ОСОБА_1 становить небезпеку для себе та оточуючих.

У зв`язку з цим КП «ДБКЛПД» ДОР просило заяву задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 24 травня 2024 року заяву задовольнив. Госпіталізував ОСОБА_1 до КП «ДБКЛПД» ДОР для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, внаслідок яких становить реальну небезпеку для себе та оточуючих, а тому є підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для його госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу адвоката Іванової В. М., яка діє в інтересах ОСОБА_1, залишив без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іванова В. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року у справі № 206/3939/23.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що примусова госпіталізація ОСОБА_1 можлива лише за наявності одночасно трьох умов: лікування ОСОБА_1 лише у стаціонарних умовах лікарні, оскільки відсутність необхідності лікування ОСОБА_1 в стаціонарних умовах виключає можливість госпіталізації; встановлення у ОСОБА_1 тяжкого психічного розладу, внаслідок чого він вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих; ОСОБА_1 неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.

Суди не надали оцінки стану здоров`я ОСОБА_1 саме щодо його лікування лише в стаціонарних умовах та не розглянули можливість лікування амбулаторно.

У грудні 2024 року прокурор Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра? подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначила, що особа, яка страждає на психіче захворювання, внаслідок чого вона виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, які містять ознаки небезпеки як щодо неї, так і оточуючих, підлягає госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку. Також звернула увагу на те, що 28 червня 2024 року ОСОБА_1 виписаний з психіатричного закладу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 22 травня 2024 ОСОБА_1 був госпіталізований до КП «ДБКЛПД» ДОР за направленням лікаря-психіатра ОСОБА_2 . Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради.

При обстеженні психічного стану ОСОБА_1 комісія лікарів-психіатрів КП «ДБКЛПД» ДОР дійшла висновку, що він потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (висновок комісії лікарів-психіатрів від 23 травня 2024 року).

ОСОБА_1 поставлено попередній діагноз: шизотиповий розлад та встановлено, що ОСОБА_1 не спить, агресивний, побив лікаря.

Крім того, під час апеляційного розгляду апеляційний суд встановив, що 22 травня 2024 року, під час чергового огляду у лікаря-психіатра, де ОСОБА_1 був разом з бабусею, він почав голосно кричати, вдарив кулаком монітор на столі лікаря, бив лікаря кулаками по голові, обличчю, спині, намагався руками зламати ногу лікарю. На зауваження лікаря припинити дії підійшов до дільничного лікаря та наніс йому три удари кулаком в обличчя.

Бабуся ОСОБА_1 зверталася із письмовою заявою про госпіталізацію її онука у зв`язку із погіршенням стану його здоров`я, в якій вказувала про його емоційний стан через ракетні атаки.

Крім того, з 15 грудня 2023 року до 19 січня 2024 року ОСОБА_1 вже перебував на лікуванні у стаціонарі із діагнозом: шизотиповий розлад.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з частиною першою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Зазначена гарантія узгоджується з пунктом 5 принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.

Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з часу госпіталізації з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України (№ 2)» («Zaichenko v. Ukraine (no. 2)»), заява № 45797/09).

Частиною першою статті 339 ЦПК України передбачено, що заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Недотримання норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку є порушенням підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів від 23 травня 2024 року ОСОБА_1 поставлено попередній діагноз: шизотиповий розлад та встановлено, що ОСОБА_1 не спить, агресивний, побив лікаря.

Крім того, під час апеляційного розгляду суд встановив, що 22 травня 2024 року, під час чергового огляду у лікаря-психіатра, де ОСОБА_1 був разом з бабусею, він почав голосно кричати, вдарив кулаком монітор на столі лікаря, бив лікаря кулаками по голові, обличчю, спині, намагався руками зламати ногу лікарю. На зауваження лікаря припинити дії підійшов до дільничного лікаря та наніс йому три удари кулаком в обличчя.

Таким чином, суди попередніх інстанцій встановили, ОСОБА_1 вчиняв дії, які створювали небезпеку для нього і оточуючих. Також суд встановив, що з 15 грудня 2023 року до 19 січня 2024 року ОСОБА_1 вже перебував на лікуванні у стаціонарі з діагнозом: шизотиповий розлад.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що станом на день звернення КП «ДБКЛПД» ДОР із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_1така заява була обґрунтованою, а госпіталізація в примусовому порядку відповідає Закону України «Про психіатричну допомогу» та нормам процесуального законодавства, а також інтересам як ОСОБА_1 , так і оточуючих.

При цьому суд також ураховує, що у відзиві на касаційну скаргу прокурор повідомив, що 28 червня 2024 року ОСОБА_1 виписаний з психіатричного закладу.

Доводи касаційної скарги (в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) спростовуються встановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Валерії Михайлівни залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов