ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 січня 2024 року
м. Київ
справа № 206/251/21
провадження № 61-10591 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_1 - адвокат Пашніна Анна Володимирівна,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна Олена Валентинівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пашніної Анни Володимирівни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року, постановлених у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю.,
Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Бунякіна О. В., про розірвання договору довічного утримання, повернення квартири у власність, скасування заборони на відчуження майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є людиною похилого віку, особою з інвалідністю II групи, яка не здатна до самообслуговування і потребує постійної сторонньої допомоги. З 25 липня 2020 року вона перестала самостійно пересуватися.
18 червня 2020 року вона (відчужувач) уклала з ОСОБА_3 (набувач) договір довічного утримання (догляду), який був посвідчений приватним нотаріусом Бунякіною О. В., зареєстрований у реєстрі за № 585. За умовами вказаного договору вона передала у власність ОСОБА_3 квартиру, що належала
їй на праві власності, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 прийняла на себе зобов`язання забезпечувати її утриманням та доглядати довічно на умовах цього договору. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачеві від набувача, визначено сторонами у розмірі 1 000,00 грн.
Вказувала, що ОСОБА_3 не виконувала належним чином свої обов`язки
за вищевказаним договором.
Зокрема, із дня укладення договору, тобто з 18 червня 2020 року, і по день подання позову ОСОБА_3 лише декілька разів приїжджала до неї, остання
не виконувала взяті на себе зобов`язання: ремонт одягу та взуття, надання перукарських послуг, прання прасування білизни, не здійснювала ремонт побутової та цифрової техніки, поточний ремонт квартири.
Крім того, ОСОБА_3 лише одного разу прибирала в квартирі й одного разу придбала для неї засоби особистої гігієни. При цьому вона не купляла для неї лікарські засоби, не забезпечувала її продуктами харчування, не здійснювала оплату послуг мобільного зв`язку.
За ініціативою ОСОБА_3 у її квартирі разом із нею проживали різні люди (квартиранти), які нібито повинні були доглядати за нею. Проте, такі особи
не сплачували орендну плату та комунальні послуги, відповідного та належного догляду за нею не здійснювали. Більше того, один із таких квартирантів завдав
їй тілесних ушкоджень, а інший - викрав ключі від квартири. Остання із таких невідомих їй осіб, яка проживала разом із нею, не мала паспорту громадянина України, вживала алкогольні напої й постійно перебувала в стані алкогольного сп`яніння. На початку грудня 2020 року ця невідома їй особа, залишивши включену газову плиту, пішла з квартири, що могло призвести до виникнення пожежі
у квартирі та спричинити негативні наслідки для неї та інших мешканців будинку.
Крім того, вона не отримувала свою пенсію у розмірі близько 2 100,00 грн, оскільки за ініціативою ОСОБА_3 ці кошти отримували сторонні особи, які проживали разом із нею, і грошові кошти не витрачалися в її інтересах.
При цьому ОСОБА_3 без її згоди забрала правовстановлюючі документи
на квартиру, оригінал її договору довічного утримання, які не повернула, у зв`язку
з чим вона зверталася до правоохоронних органів із відповідною заявою.
30 грудня 2020 року вона направила ОСОБА_3 вимогу про розірвання договору довічного утримання (догляду) від 18 червня 2020 року, яку остання проігнорувала.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд:
- розірвати договір довічного утримання, укладений 18 червня 2020 року
між нею та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бунякіною О. В.
та зареєстрований у реєстрі за № 585;
- застосувати наслідки розірвання вказаного договору та повернути їй, шляхом визнання за нею права особистої приватної власності на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати заборону приватного нотаріуса Бунякіної О. В. від 18 червня 2020 року на відчуження вказаного нерухомого майна, яка накладена на підставі договору довічного утримання від 18 червня 2020 року, з вилученням із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня
2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження
у справі відмовлено. Провадження у справі зупинено до залучення правонаступників ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2022 року поновлено провадження у справі та залучено ОСОБА_1 до участі
у справі в якості правонаступника ОСОБА_2 , померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня
2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , задоволено частково.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 18 червня 2020 року
між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом
Бунякіною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 585.
Застосовано наслідки розірвання договору довічного утримання та повернуто шляхом визнання за ОСОБА_2 право особистої приватної власності
на нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем умов договору довічного утримання, що останнім
не спростовано. Тому районний суд вказав про наявність правових підстав
для розірвання договору довічного утримання та поновлення права власності позивача на спірну квартиру.
Суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку наданим сторонами доказам, показанням свідків і вказав про те, що ОСОБА_3 не виконувала передбачений договором довічного утримання обов`язок щодо догляду ОСОБА_2 . Доглядальниці ОСОБА_2 також належним чином не виконували свої обов`язки.
Районний суд не врахував надані відповідачем квитанції щодо оплати
за комунальні послуги у грудні 2020 року та січні 2021 року, оскільки вони здійснені після виселення доглядальниці, яку найняла ОСОБА_3 , та направлення останній вимоги про розірвання договору довічного утримання. При цьому зазначений обов`язок не був передбачений умовами договору.
Суд першої інстанції надав критичну оцінку наданим відповідачем квитанціям
про надання послуг за період із червня 2020 року по грудень 2020 року, так як вони не свідчать про передання відповідних товарів ОСОБА_2 і неможливо здійснити розмежування товарів, які придбані для особистого користування,
а які для ОСОБА_2 . Крім того, судом не враховано наданий відповідачем журнал витрат, розмір грошових сум в якому не збігається з відповідним розміром у вищевказаних квитанціях.
Суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_3 на те, що з січня 2021 року нею щомісячно надавалася матеріальна допомога ОСОБА_2 у розмірі
1 000,00 грн, яка передбачена умовами договору, та направлялися поштові перекази на адресу останньої, оскільки ОСОБА_2 зазначені кошти
не отримувала, а поштові перекази, які, при цьому, здійснювалися вже після подання до суду позовної заяви про розірвання договору довічного утримання, поверталися відповідачу.
Районний суд уважав, що сам факт звернення ОСОБА_4 за життя з позовом про розірвання договору довічного утримання свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язків за договором.
Відмовляючи в частині позовних вимог про скасування відповідної заборони приватного нотаріуса з її вилученням з відповідних реєстрів, районний суд виходив із того, що із розірванням договору довічного утримання фактично відпала
й підстава для обтяження спірного нерухомого майна.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня
2023 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, повернення у власність квартири.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала достатніх доказів, які б вказували на те, що відповідач свідомо ухилялася
від виконання покладених на неї обов`язків за договором довічного утримання. Обставини, на які посилалася позивач в обґрунтування своїх доводів, не знайшли свого підтвердження, а відповідачем доведено, що порушення істотних умов договору довічного утримання не відбулося, а також підтверджено свої наміри
на належне виконання умов договору.
На виконання умов договору довічного утримання від 18 червня 2020 року ОСОБА_3 у період із червня 2020 року по січень 2021 року надано догляд
та утримання ОСОБА_2 , передбачені пунктом 2.2 договору, а саме: прибирання, приготування їжі, купівля продуктів харчування, виклик лікаря, придбання лікарських засобів, поповнення рахунку мобільного телефону, купання, передача побутової техніки: телевізор, антена, пульт для телевізора, пральна машина, телефон, а також сплата за комунальні послуги, що підтверджується журналом витрат, який вівся ОСОБА_3 . Факт наданих у цьому журналі послуг засвідчений підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що не оспорюється сторонами, а також квитанціями та чеками.
При цьому про належне виконання передбачених договором обов`язків свідчать розписки, підписані ОСОБА_2 . Остання також надала згоду на те, що грошові кошти у розмірі 1 000,00 грн. будуть направлені ОСОБА_3 на щомісячну оплату комунальних послуг за квартиру, в якій ОСОБА_2 проживала, або надаватися їй на руки для задоволення її потреб, передбачених пунктом 2.2 договору.
Крім того, ОСОБА_3 для надання послуг по догляду за ОСОБА_2 винаймала доглядальниць, яким за надані послуги сплачувала грошові кошти,
що не суперечить пункту 7.2 договору довічного утримання від 18 червня
2020 року.
Апеляційний суд застосував до спірних правовідносин відповідні норми
ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення у справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 086,00 грн.
Додаткову постанову апеляційного суду мотивовано тим, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено та прийнято нову постанову в оскаржуваній частині
про відмову у задоволення позову ОСОБА_1 . Проте, апеляційним судом
не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем
у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (судовий збір за подання апеляційної скарги).
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пашніна А. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати
та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; недослідження зібраних у справі доказів і встановлення обставин, що мають суттєве значення,
на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, визначених
в ухвалі Верховного Суду від 24 липня 2023 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката
Пашніної А. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, надав невірну оцінку доказам і не врахував відповідну судову практику Верховного Суду. Постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується виключно на показаннях свідків.
ОСОБА_3 виконала свої зобов`язання за договором довічного утримання, укладеним 18 червня 2020 року між нею та ОСОБА_2 , на підтвердження чого нею надано відповідні докази, яким суд першої інстанції надав вірну правову оцінку. Надані відповідачем розписки не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, так як вони надруковані відповідачем і вказаний текст міг бути виготовлений уже після його підписання ОСОБА_2 .
Указане стосуються і журналу, який надала ОСОБА_3 , оскільки зазначена
в ньому інформація щодо надання послуг і здійснення догляду за ОСОБА_2 спростовується показаннями свідків. При цьому ОСОБА_3 проживає в іншому населеному пункті, що унеможливлює здійснення належного щоденного догляду
за ОСОБА_2 . Більше того, наданий ОСОБА_3 журнал витрат, складений відповідачем і містить лише підпис ОСОБА_2 , а на сторінці, де наявний запис за грудень 2020 року, такий підпис взагалі відсутній. Навіть якщо ОСОБА_2
і підписувала цей журнал, то вона в силу віку і стану здоров`я не могла прочитати зміст документів.
Надані відповідачем квитанції також не підтверджують факт виконання
ОСОБА_3 своїх обов`язків за договором довічного утримання,
так як не підтверджують придбання відповідних товарів саме для ОСОБА_2 ,
їх передачу останній, а грошові суми у них не відповідають журналу витрат.
Крім того, доглядальницями, яких винаймала відповідач, були невідомі особи,
яких ОСОБА_3 підселяла до ОСОБА_2 , і які безпідставно отримували пенсію останньої.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки
є невід`ємною частиною основного судового рішення, тобто постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначала у позові, що вона
є людиною похилого віку, пенсіонеркою, особою з інвалідністю II групи, не здатна до самообслуговування і потребує постійної сторонньої допомоги,
на підтвердження чого надала відповідні докази (а. с. 5,9,10).
ОСОБА_2 отримувала безоплатне обслуговування від відділу комунальної установи «Дніпропетровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Дніпровської міської ради
в Індустріальному районі. Наказом цього відділу від 08 липня 2020 року
№ 05/164 ОСОБА_2 знята з безоплатного обслуговування з 08 липня
2020 року у зв`язку з укладанням договору довічного утримання (догляду)
(а. с. 71).
Відповідно до договору довічного утримання, укладеного 18 червня 2020 року
між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Бунякіною О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 585, ОСОБА_2 (відчужувач) передала у власність ОСОБА_3 (набувач) належну їй на праві приватної власності квартиру
АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов`язалася забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я також довічно доглядом (а. с. 11-14).
Відповідно до пункту 2.1 указаного договору набувач зобов`язаний у встановлені строки та в обсязі, передбаченому цим договором, здійснювати утримання (догляд) відчужувача.
Згідно з пунктом 2.2 договору утримання (догляд) відчужувача з боку набувача повинно відбуватися у вигляді:
- надання побутових послуг (ремонт одягу та взуття, надання перукарських послуг, вологе прибирання квартири, прання та прасування білизни - за вимогою);
- виконання різних видів ремонтних робіт (ремонт побутової та аудіо-, відеотехніки, поточний ремонт квартири тощо);
- витрат на придбання для відчужувача лікарських засобів на підставі виданих лікарями рецептів та на його поточне лікування за вимогою відчужувача та згодою сторін;
- допомоги у забезпеченні надання відчужувачеві за його вимогою медичної допомоги удома лікарями загального профілю, а також лікарями - спеціалістами (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, уколи, масаж, тощо);
- допомоги у забезпеченні відчужувачеві у разі потреби, визначеної висновком МСЕК, відповідними технічними та іншими засобами реабілітації, крім протезів
з дорогоцінних металів та за умови, що відчужувач не буде належати до категорії населення, які забезпечуються технічними засобами реабілітації за рахунок коштів, спеціально передбачених в Державному бюджеті Фонду соціального захисту інвалідів;
- забезпечення відчужувача продуктами харчування шляхом організації
їх доставки за місцем проживання та оплати їх вартості;
- забезпечення необхідним одягом;
- поточний ремонт комунікацій, які можуть вийти з ладу у квартирі;
- забезпечення представництва інтересів відчужувача в органах державної влади, місцевого самоврядування, органах соціального захисту та інших підприємствах, установах, організаціях будь-яких форм власності.
Згідно з пунктом 2.3 цього договору набувач зобов`язаний поховати відчужувача
у випадку його смерті.
Грошова оцінка матеріального забезпечення та усіх видів догляду (опікування),
яке щомісячно має надаватися відчужувачеві, спільно оцінюється сторонами
на рівні 1 000,00 грн (пункт 3.1).
Згідно з пунктом 3.2 договору оцінка матеріального забезпечення, передбачена цим договором, підлягає індексації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 3.3 договору набувач може надавати відчужувачеві грошові кошти готівкою як для задоволення потреб, зазначених у пункті 2.2 цього договору, так і з будь-яких інших підстав, або за будь-яких інших умов. Надання додатково готівкових коштів є правом, а не обов`язком набувача.
У пункті 4.1 вказаного договору закріплені права відчужувача:
- вимагати своєчасного та повного надання утримання та догляду від набувача відповідно до пункту 2.2 договору;
- вимагати розірвання договору та повернення переданого за ним нерухомого майна у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за договором.
У зазначеному договорі його сторонами визначено, що цей договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання
або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків незалежно від вини
(пункт 8.1 договору).
У зв`язку з посвідченням вищевказаного договору приватним нотаріусом Бунякіною О. В. було накладено заборону відчуження квартири
АДРЕСА_1 , яка належать ОСОБА_3 , до виконання договору, зареєстровано в реєстрі за № 585. 18 червня 2020 щодо вказаної квартири до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про обтяження № 36949929 (а. с. 15).
Із 25 липня 2020 року ОСОБА_2 перестала самостійно пересуватися.
Згідно з листом комунального некомерційного підприємства «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 8 Дніпровської міської ради
від 28 грудня 2020 року № 28/12 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , являється пацієнткою Центру на підставі укладеної декларації від 11 липня
2018 року № 0000-Р126-7Х31 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу. Декларація укладена з лікарем загальної практики - сімейним лікарем амбулаторії загальної практики - сімейної медицини № 6 ОСОБА_5 . Громадянка ОСОБА_3 не зверталася до лікаря загальної практики - сімейного лікаря,
з яким ОСОБА_2 укладено декларацію про вибір лікаря, стосовно надання пацієнтці медичної допомоги.
ОСОБА_2 направляла ОСОБА_3 заяву про розірвання договору довічного утримання, підписану 29 грудня 2022 року (а. с. 21), в якій повідомляла
про невиконання останньою умов договору довічного утримання та пропонувала розірвати даний договір.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 197).
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 11 серпня 2022 року
№ 69720268, наданою Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 1003/2021, номер
у спадковому реєстрі 68861949 (а. с. 228-229).
Відповідно до листа Шостої дніпровської державної нотаріальної контори
від 07 жовтня 2022 року № 2565 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем,
який прийняв спадщину (а. с. 233).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пашніної Анни Володимирівни, задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
У статті 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).
За змістом пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку
з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором
або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Встановлено, що відповідно до договору довічного утримання, укладеного
18 червня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Бунякіною О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 585, ОСОБА_2 (відчужувач) передала у власність ОСОБА_3 (набувач) належну їй на праві приватної власності квартиру
АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а в разі втрати здоров`я також довічно доглядом.
Відповідно до пункту 2.1 указаного договору набувач зобов`язаний у встановлені строки та в обсязі, передбаченому цим договором здійснювати утримання (догляд) відчужувача.
Згідно з пунктом 2.2. зазначеного договору утримання відчужувача з боку набувача повинно відбуватися у вигляді: надання побутових послуг (ремонт одягу та взуття, надання перукарських послуг, вологе прибирання квартири, прання
та прасування білизни - за вимогою); виконання різних видів ремонтних робіт (ремонт побутової та аудіо-, відеотехніки, поточний ремонт квартири тощо); витрат на придбання для відчужувача лікарських засобів на підставі виданих лікарями рецептів та на його поточне лікування за вимогою відчужувача та згодою сторін; допомоги у забезпеченні надання відчужувачеві за його вимогою медичної допомоги удома лікарями загального профілю, а також лікарями - спеціалістами (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, уколи, масаж, тощо); забезпечення відчужувача продуктами харчування шляхом організації
їх доставки за місцем проживання та оплати їх вартості; забезпечення необхідним одягом; поточний ремонт комунікацій, які можуть вийти з ладу у квартирі тощо.
Відповідно до пункту 3.1 договору довічного утримання грошова оцінка матеріального забезпечення та усіх видів догляду (опікування), яке щомісячно
має надаватися відчужувачу, спільно оцінено сторонами на рівні 1 000,00 грн.
Набувач може надавати відчужувачеві грошові кошти готівкою як для задоволення потреб, зазначених у пункті 2.2 цього договору, так і з будь-яких інших підстав або за будь-яких інших умов. Надання додатково готівкових коштів
є правом, а не обов`язком набувача (пункт 3.3 договору).
Згідно з пунктом 4.1 договору відчужувач має право: вимагати своєчасного
та повного надання утримання та догляду від набувача відповідно до пункту 2.2 договору; вимагати розірвання договору та повернення переданого за ним нерухомого майна у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за договором.
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду
на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків незалежно від його вини (пункт 8.1 Договору).
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання договірних зобов`язань, взятих на себе за договором довічного утримання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків за договором довічного утримання й у спірних правовідносинах істотних порушень відповідачем умов укладеного між сторонами договору довічного утримання не відбулося. Вищевказане є процесуальним обов`язком саме позивача (статті 12 81 ЦПК України).
Установлено, що відповідач виконувала умови укладеного між сторонами договору, на підтвердження чого надала відповідні докази, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку, а доводи касаційної скарги у цій частині
є безпідставними.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що на виконання умов договору довічного утримання від 18 червня 2020 року ОСОБА_3 у період
із червня 2020 року по січень 2021 року наданий догляд та утримання,
передбачені пунктом 2.2 договору, а також здійснено сплату комунальних послуг. Указане підтверджується журналом витрат, який вівся ОСОБА_3 .
Факт наданих у ньому послуг засвідчений підписами ОСОБА_3
та ОСОБА_2 , відповідними квитанціями та чеками (а. с. 72-83, 84-108, т. 1).
Крім того, суд апеляційної інстанції вірно вказав і про те, що про належне виконання передбачених договором довічного утримання обов`язків свідчать підписані ОСОБА_2 розписки (а .с. 109-112, т. 1). Відповідно до вказаних розписок ОСОБА_2 отримала послуги за договором довічного утримання
в повному обсязі, претензій не мала. При цьому ОСОБА_2 надала згоду на те, щоб ОСОБА_3 направляла грошові кошти у розмірі 1 000,00 грн за умовами договору від 18 червня 2020 року на щомісячну оплату комунальних послуг
за квартиру, в якій ОСОБА_2 проживала, або надавала їй на руки
для задоволення її потреб, передбачених пунктом 2.2 указаного договору
(а. с. 114, т. 1).
Апеляційний суд зазначив і про те, що для надання послуг по догляду
за ОСОБА_2 набувач винаймала доглядальниць, яким за надані послуги відповідачем сплачувалися грошові кошти (а. с. 115, 116, т. 1), що не суперечить умовам пункту 7.2 договору довічного утримання від 18 червня 2020 року, за яким сторони домовилися, що послуги з утримання (догляду) можуть надаватися
як особисто набувачем, так і третіми особами за рахунок набувача
або відчужувача.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , зробив вірний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання від 18 червня 2020 року, оскільки позивачем не доведено,
що відповідач свідомо ухилялася від виконання покладених на неї обов`язків
за договором довічного утримання.
Тобто обставини, на які посилалася позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження, а відповідач, у свою чергу, довела,
що порушення істотних умов договору довічного утримання не відбулося
й підтвердила свої наміри на належне виконання умов договору. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, так як вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з постановою апеляційного суду по суті спору і спростовуються матеріалами справи. Наявні
у матеріалах справи докази апеляційним судом належним чином оцінені, згідно
з правилами, передбаченими статтею 89 ЦПК України, що спростовує відповідні посилання касаційної скарги.
Таким чином, надавши належну оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що відповідач належним чином виконувала умови договору довічного утримання.
Посилання касаційної скарги про те, що текст наданих відповідачем розписок міг бути виготовлений уже після його підписання ОСОБА_2 є припущеннями,
а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). Вказане стосується і доводів касаційної скарги про те,
що ОСОБА_2 , якщо і підписувала журнал витрат, то в силу віку і стану здоров`я не могла прочитати зміст документів. При цьому позивач не просила призначити судову почеркознавчу експертизу.
Отже, доводи щодо невиконання відповідачем умов договору довічного утримання спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 26 серпня 2021 року у справі № 521/17385/17 (провадження № 61-8411св21), від 01 вересня 2021 року у справі № 761/21191/19 (провадження № 61-4400св21), від 25 січня 2023 року у справі № 755/8613/21 (провадження № 61-9518св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Висновки, зроблені апеляційним судом, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою,
а відмінність залежить лише від доказування. Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду. Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи
їх у сукупності.
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою,
не підлягає скасуванню й додаткова постанова суду апеляційної інстанції.
При цьому касаційна скарга не містить інших доводів скасування додаткового судового рішення, окрім того, що воно є невід`ємною частиною основного судового рішення.
Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційним судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави
їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються
на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,
які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін,
якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пашніної Анни Володимирівни, залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць