Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 206/2872/16

провадження № 61-11994 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 ,

треті особи: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, Дніпровська міська рада, орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Сухорукова А. О. від 02 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , треті особи: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М., Дніпровська міська рада, орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпрі ради, департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, договору дарування недійсними, скасування реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є його рідною сестрою, а ОСОБА_3 - його дружина. 27 червня 2014 року йому та ОСОБА_2 Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою були видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті їх батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтва були видані на домоволодіння АДРЕСА_1 в рівних частках, кожному по 1/2 частині домоволодіння. Підготовкою документів для оформлення спадщини займалася ОСОБА_2 , яка повідомила йому, що 27 червня 2015 року необхідно з`явитися в нотаріальну контору для того, щоб підписати необхідні документи та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом. Він повністю довіряв своїй сестрі в питаннях оформлення документів.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом спадщина складалася з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 . До житлового будинку літ. А-1 з прибудовою А1-1, з прибудовою а-1, ґанком «а», ґанком «а1», загальною площею 132,4 кв. м, житловою площею 13,2 кв. м, примикають господарсько-побутові будівлі: літня кухня Б, сарай Г, сарай Д, погріб Д, сарай Е, вбиральня Ж, душ З, сарай И, споруди № 1-3, 1 - ворота, огорожа, вимощення, хвіртка.

На момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у нього були сумніви щодо законності прибудови до житлового будинку А1-1, так як будівництво цієї прибудови було розпочато в 2009 році самочинно без будь-яких дозволів, отриманих в передбаченому законом порядку. До смерті батька будівництво закінчено не було, прибудова не має стелі, відсутня підлога та штукатурка на стінах, але нотаріус перевірила документи та повідомила, що перешкод для видачі свідоцтва про право на спадщину немає. Його сестра також запевнила його, що всі документи вона підготувала правильно.

Після отримання свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про поділ домоволодіння в натурі і рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року, що набрало законної сили 17 березня 2016 року, домоволодіння було поділено в натурі і йому було виділено в житловому будинку прибудова А1-1 та приміщення 2-3 в житловому будинку А-1, а також частина господарських будівель та споруд.

Згідно з договором дарування від 28 листопада 2015 року належну йому 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 він подарував своєму малолітньому синові - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У квітні 2016 року він звернувся за консультацією до адвоката з приводу поділу домоволодіння, який надав запит до комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації». На цей запит було отримано технічну документацію на домоволодіння, згідно з якою остання його інвентаризація була проведена у жовтні 1977 року. В технічному паспорті на домоволодіння, який був виготовлений на замовлення ОСОБА_2 фізичною-особою підприємцем ОСОБА_6 станом на 05 червня 2014 року, вказано рік побудови прибудови А1-1 - 1989 рік, проте це не відповідає дійсності. Він пригадав, що будівництво цієї прибудови було розпочато в 2009 році без отримання будь-яких дозволів на будівництво, оскільки 02 листопада 2000 року головою квартального комітету № 9 була надана довідка про склад сім`ї на ім`я ОСОБА_5 і в цій довідці зазначена загальна площа квартири 75,2 кв. м. У 1992 році в житловий будинок було підведено централізоване водопостачання, були виконані генеральний план та схема водогону, на яких схематично виконаний план земельної ділянки та житлового будинку без прибудов. Цей проект водогону був погоджений згідно з протоколом від 18 березня 1992 року № 9.

Його мати - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . На момент смерті матері будівництво прибудови А1-1 не було навіть розпочато. Прибудова А1-1 є самочинною відповідно до вимог частини першої статті 376 ЦК України. Так як будівництво прибудови А1-1 було розпочато у 2009 році без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, до цього часу будівництво прибудови не завершено, вона не була введена до експлуатації за життя його батька, виходить за межі земельної ділянки, то ця прибудова є самочинним будівництвом. Його батько - ОСОБА_5 не міг набути права власності на прибудову. Таким чином, прибудова А1-1 не могла входити до складу спадщини і на неї не могло бути видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Крім того, на момент смерті матері у 2008 році він мешкав з нею та батьком, а тому спадщину після її смерті прийняв він і батько. Частка у спадщині у нього більша, ніж у ОСОБА_2 Нотаріус не роз`яснила йому, що він має право отримати свідоцтва про право на спадщину після смерті матері. Оскільки свідоцтва про право на спадщину є недійсними, то відповідно повинен бути визнаний недійсним договір дарування 1/2 частини домоволодіння.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 27 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 від 27 червня 2014 року (номер запису про право власності 6155369; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна-394759812101); визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 27 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_1 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , та зареєстроване в реєстрі під № 1-477; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 від 27 червня 2014 року (номер запису про право власності - 6154693; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 394759812101); визнати недійсним договір дарування 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 від 28 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М. та зареєстрований в реєстрі під № 1565; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 від 28 листопада 2015 року (номер запису про право власності - 12268805; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 394759812101); стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прибудову у спірному домоволодінні почали будувати у 2009 році і вона є самочинним будівництвом, тому не входила до складу спадкового майна.

Крім того позивачем, ані при отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом, ані в суді при розгляді справи про поділ домоволодіння в натурі дані факти не заявлялися. З технічного паспорту станом на 2014 рік, наданого в нотаріальну контору, вбачається, що прибудова побудована у 1989 році, що позивачем не спростовано. При отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька позивач не заявляв про його права на отримання спадщини після смерті матері.

Також при розгляді справи про поділ домоволодіння в натурі позивачем та його представником не заявлялося, що його частка у спадщині має бути більшою.

Крім того, позивач у 2015 році вже розпорядився своєю 1/2 частиною спірного домоволодіння, подарувавши її своєму сину.

Ураховуючи викладене, відсутність доказів, суд дійшов висновку, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину було видані державним нотаріусом згідно з вимогами ЦК України, Закону України «Про нотаріат» та «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», тому вимоги позивача щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом задоволенню не підлягають. Оскільки вимоги позивача щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом задоволенню не підлягають, то вимоги про визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації прав власності також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що прибудову літ. А1-1 у домоволодінні АДРЕСА_1 почали будувати з 2009 року; клопотань про витребування доказів судом, зокрема, про призначення судової будівельно-технічної експертизи (повторної, додаткової) позивачем не заявлено. Позивачем не заявлено вимоги про визнання за ним права на вказане спадкове майно в іншому (більшому) розмірі, ніж 1/2 частина, тому доводи позивача про те, що він може мати право на більшу частку у спадковому майні мають характер припущення, заявлені у цій справі позовні вимоги з підстав наявності у позивача права на спадкове майно в іншому (більшому) розмірі, ніж 1/2 частина, є передчасними. Матеріали спадкової справи № 402/2013, заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містять будь-яких заяв позивача щодо необхідності зупинення дій, у зв`язку з оформленням спадщини після смерті матері; не містять будь-яких зауважень, непогоджень щодо розміру його частки у спадковому майні після смерті батька.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що він та нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом фактично були введені в оману ОСОБА_2 щодо дати побудови прибудови А1-1 та її правового статусу.

Зазначав, що його мати - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного домоволодіння. Спадщину після смерті матері прийняли він та його батько, так як на момент смерті матері вони проживали разом з нею в спірному домоволодінні і відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину, так як не відмовлялися від неї. Таким чином, його частка в спірному домоволодінні після смерті матері склала 1/4 частину. Частка батька в спірному домоволодінні після смерті матері фактично складала 3/4 частини.

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину не роз`яснив йому про те, що він має право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, тому вважав, що його право було порушено, що призвело до зменшення його частки в праві власності на спірне домоволодіння.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважала висновки судів про відсутність порушень прав позивача такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Зазначала, що позивач не проживав у спірному домоволодіння на час смерті їх матері.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 206/2872/16-ц з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

У серпні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 27 червня 2014 року, посвідченими державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорішко О. М., зареєстрованими в реєстрі за №№ 1-477, 1-479, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному належить по 1/2 частині житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 (а.с. 8-9, т. 1).

За змістом вказаних вище свідоцтв про право на спадщину за законом спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 928 кв. м.; до житлового глиновальков+цегла будинку літ. А-1 з прибудовою А1-1 - шл.бл., з прибудовою а-1 - дерево, ґанком а - бетонні сходинки, ґанком а1 - бетонні сходинки, загальною площею 132,4 кв. м, житловою площею 13,2 кв. м, примикають господарсько-побутові будівлі: літня кухня Б - цегла, сарай Г - цегла, сарай (тимчасовий) Д - залізо, погріб під Д - шл.бет., сарай Е - шл.бл., вбиральня Ж - цегла, душ З - цегла, сарай И - цегла, споруди № 1-3,1 - ворота, огорожа, вимощення, хвіртка (а.с. 8-9, т. 1).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 червня 2014 року № 23562250 убачається, що право власності на 1/2 частину житлового будинку, з господарсько-побудованими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 2014 року, номер запису про право власності 6155369 (а.с. 10, т. 1).

28 листопада 2015 року ОСОБА_1 безоплатно передав у власність належну йому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 червня 2014 року 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 своєму малолітньому сину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується договором дарування 1/2 частини домоволодіння від 28 листопада 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М., зареєстрованим в реєстрі за № 1565 (а. с. 11, т. 1).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 листопада 2015 року № 48631223 право власності на 1/2 частину житлового будинку, з господарсько-побудованими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 28 листопада 2015 року, номер запису про право власності 12268805 (а.с. 12, т. 1).

Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 03 жовтня 1977 року, домоволодіння АДРЕСА_1 складалося з житлового будинку «А-1» загальною площею 75,2 кв. м., житловою площею 53,5 кв. м; літної кухні «Б», вбиральні «В», огорожі 1, 2 (а.с. 54-56, т. 1).

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 05 червня 2014 року, домоволодіння АДРЕСА_1 складається з житлового будинку «А-1» з прибудовою «А1-1», прибудовою «а-1», ґанком «а» та ґанком «а1», загальною площею 132,4 кв. м, житловою площею 13,2 кв. м; літної кухні «Б», площею 8,4 кв. м; сараїв «Г», «Е», «И»; сараю (тимчасовий) «Д»; вбиральні «Ж»; душу «З»; споруд №1-3, І - ворота, огорожа, вимощення, хвіртка (а.с. 13-15, т. 1).

Із зазначеного вище технічного паспорту від 05 червня 2014 року вбачається, що домоволодіння поділено на дві квартири.

Відповідно до характеристики будинку, господарських будівель та споруд, яка міститься в цьому технічному паспорті, прибудова А1-1, площею 57,7 кв. м, побудована у 1989 році.

Відповідно до плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 станом на 05 червня 2014 року, загальна площа 928 кв. м; наявна прибудова А1-1 (а.с. 103, т. 1).

У листі комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпропетровське МБТІ») від 28 квітня 2016 року зазначено, зокрема, що за даними останньої технічної інвентаризації домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 , відомості щодо наявності самочинного будівництва та переобладнання відсутні (а.с. 16, т. 1).

З документів, наданих КП «Дніпропетровське МБТІ» з інвентаризаційної справи по АДРЕСА_1 станом на 1977 року спірне домоволодіння складалося з житлового будинку літ. А-1 (кв. 1) загальною площею 75,2 кв. м, житловою 53,5 кв. м; площа земельної ділянки по фактичному користуванню 699 кв. м, на плані наявний житловий будинок літ. А-1 без прибудови; у 1992 році надана згода на ввід водопроводу до житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі технічної документації станом на 1977 рік (а.с. 17-20, т. 1).

Згідно з довідкою про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги від 02 листопада 2000 року, виданої квартальним комітетом Самарського району, в будинку АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_5 - пенсіонер, ОСОБА_7 - пенсіонерка, ОСОБА_1 - син; загальна площа квартири 75,2 кв. м (а.с. 21, т. 1).

Спірне домоволодіння АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці, що була надана в безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_5 відповідно до договору від 10 лютого 1972 року (а.с. 52-53, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 померла (а.с. 22, т. 1).

З копії спадкової справи № 402/2013, заведеної Восьмою дніпровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що спадщину прийняли: ОСОБА_2 (подавши заяву) та ОСОБА_1 (на час смерті був зареєстрований та проживав зі спадкодавцем) (а.с.110-133, т. 1).

В зазначеній вище спадковій справі № 402/2013 міститься заява про прийняття спадщини ОСОБА_2 від 08 серпня 2013 року, заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, відомості КП «Дніпропетровське МБТІ» щодо нерухомого майна по АДРЕСА_1 , технічний паспорт на домоволодіння станом на 05 червня 2014 року, свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року, у справі № 206/7555/14-ц, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Вселено ОСОБА_2 в домоволодіння АДРЕСА_1 . Поділено домоволодіння АДРЕСА_1 , виділивши в натурі ОСОБА_2 1/2 частину вказаного домоволодіння згідно з варіантом поділу № 3 за висновком судової будівельно-технічної експертизи від 18 червня 2015 року № 284/285/286-5, що складається з квартири № 1 в житловому будинку «А-1», загальною площею 52,7 кв. м, яка складається з приміщень: 1-2, площею 15,0 кв. м, 1-3 площею 5,3 кв. м, 1-6 площею 19,2 кв. м, 1-5 площею 5,7 кв. м, 2-4 площею 7,5 кв. м; прибудови «а-1»; ґанка «а»; сараю «Д»; погрібу під «Д»; сараю «Е»; літньої кухні «Б»; сараю «Г»; 1/2 частки воріт №1; 1/2 частки хвіртки № 2; 1/2 частки огорожі № 4; 1/2 частки мостіння «І». Виділено в натурі ОСОБА_1 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 згідно з варіантом поділу № 3 за висновком судової будівельно-технічної експертизи від 18 червня 2015 року № 284/285/286-5, що складається з квартири № 2 в житловому будинку «А-1», яка складається з приміщення 2-3 площею 23,5 м. кв.; прибудови «А1-1»; ґанку «а1»; вбиральні «Ж»; душу «З»; сараю «И»; 1/2 частки воріт №1; 1/2 частки хвіртки № 2; 1/2 частки огорожі № 4; 1/2 частки мостіння «І». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в різниці часток в сумі 3 205 грн. Зобов`язано ОСОБА_2 за власний кошт виконати наступні переобладнання по житловому будинку: закласти дверний отвір між прим. 1-3 та прим. 1-2; демонтувати перегородку між прим. 1-6 та прим. 1-4; пробити дверний отвір між прим. 2-4 та прим. 1-5; пробити віконний отвір в зовнішній стіні в прим. 2-4; закласти віконний отвір між прим. 2-4 та прим. 2-2; закласти дверний отвір між прим. 2-4 та прим. 2-3. Зобов`язано ОСОБА_1 за власні кошти виконати наступні переобладнання по житловому будинку: віконний отвір між прим. 2-3 та прим. 2-2 переобладнати в дверний отвір; віконний отвір між прим. 2-3 та прим. 2-1-1 переобладнати в дверний отвір; прим. 2-1 переобладнати під кухню; закласти дверний отвір між прим. 2-1 та прим. 2-2; встановити нову перегородку з дверним отвором між прим. 2-1 та прим. 2-1-1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 152-153, 218-220, т. 1).

Зі змісту зазначеного рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 позовні вимоги визнав частково та не заперечував проти поділу домоволодіння в натурі та вселення в нього позивача, проте був не згоден з варіантом розподілу, запропонованим позивачем.

Згідно з висновком комісійного експертного будівельно-технічного дослідження № 7, складного 14 липня 2016 року судовим експертом Рибкіним В. П. та експертом з оцінки технічного стану будівель та споруд ОСОБА_9 , здійсненого на замовлення ОСОБА_2 , технічно визначити закінчення будівництва прибудови А1-1 можливо; точно визначити рік закінчення будівництва прибудови Літ. А1-1 комісії експертів неможливо; термін часу від закладки фундаментів до закінчення покрівельних робіт може бути значним (декілька років) і становить на думку експертів приблизно з 1988 по 1997 роки (а.с. 73-88, т. 1).

Висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Власенко К. П. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 6238-16, складеного 06 листопада 2017 року, технічний стан об`єкта в цілому оцінюють в залежності від технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій; відповідно, об`єкт нерухомого майна - прибудова А1-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 знаходяться в задовільному технічному стані (а.с. 173-186, т. 1).

При співставленні технічної та правовстановлюючої документації та відповідно до візуального дослідження, виконані будівельні роботи з будівництва прибудови А1-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 могли бути виконані в період з 1988 по 2014 рік (по другому питанню розділу «ІІІ Висновки» висновку експерта від 06 листопада 2017 року № 6238-16).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» прибудова А1-1 у домоволодінні АДРЕСА_1 може бути введена до експлуатації в стані, який наявний при проведенні експертизи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, якщо прибудова А1-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 була побудована до 05 серпня 1992 року, то документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття до експлуатації закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси та може бути внесено до державної реєстрації права власності на нерухоме майно, то прибудова А1-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 являється об`єктом завершеного будівництва. Але, якщо прибудова А1-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 була побудована після 05 серпня 1992 року, відповідно до статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття до експлуатації об`єктів здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації та датою прийняття до експлуатації закінченого будівництва об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката, відповідно, прибудова А1-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 не є об`єктом завершеного будівництва (по третьому питанню розділу «ІІІ Висновки» висновку експерта від 06 листопада 2017 року №6238-16).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві та момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частинами третьою, п?ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Частиною п?ятою вказаної вище статті передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, зокрема, що відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, другою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою, шостою статті 203 ЦК України, якими визначено що зміст правочину не має суперечити ЦК України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Відповідно до пункту 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Вирішуючи спір, суди, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи,належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прибудову у спірному домоволодінні почали будувати у 2009 році і вона є самочинним будівництвом, тому не входила до складу спадкового майна. Позивачем ані при отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом, ані в суді при розгляді справи про поділ домоволодіння в натурі дані факти не заявлялися. З технічного паспорту станом на 2014 рік, наданого в нотаріальну контору, вбачається, що прибудова побудована у 1989 році, що позивачем не спростовано.

Посилання касаційної скарги на те, що він вважається такими, що прийняв спадщину після смерті матері, тому у нього наявне право на спадкове майно в іншому (більшому) розмірі, ніж 1/2 частина, безпідставні, оскільки позивачем у цій справі не заявлено вимог про визнання за ним права власності на спадкове майно в іншому (більшому) розмірі, ніж 1/2 частина і судами попередніх інстанцій це питання не досліджувалося.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара