ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 206/390/24

провадження № 61-7637св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Сердюка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенка Олександра Анатолійовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.

у справі за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У січні 2024 року Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги») звернулося до суду з заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.

Заявник вказував, що 15 січня 2024 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до психіатричного стаціонару. Підставою для госпіталізації стало її самостійне звернення. Комісія лікарів виснувала про необхідність примусової госпіталізації хворої у зв`язку з тим, що вона становить небезпеку для себе та оточуючих.

Короткий зміст судових рішень

29 січня 2024 року рішенням Самарського районного суду

м. Дніпропетровська заяву КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_1 до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» для надання психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, тому суд вважає за необхідне госпіталізувати її до психіатричного закладу в примусовому порядку, оскільки існують підстави, передбачені статтею 14 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III), для її госпіталізації до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди.

23 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Апеляційний суд керувався тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів щодо обґрунтування необхідності госпіталізації до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_1 від 26 січня 2024 року, інших обставин стосовно поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 суд не досліджував, її заперечення та заперечення її представника до уваги не взяв та не надав їм жодної належної правової оцінки.Суд першої інстанції не навів посилання на обставини, що свідчать про вчинення ОСОБА_1 чи виявлення нею наміру вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або те, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 дозволяє виснувати про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання їй психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 травня 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О. А. надіслав через систему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 червня

2018 року в справі № 206/5657/17 (провадження № 61-168св18), від 12 лютого 2020 року в справі № 592/12704/19 (провадження № 61-20274св19), про те, що будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в примусовому порядку у випадку, якщо за висновком кваліфікованого фахівця в галузі психіатрії вона страждає на психічне захворювання, внаслідок якого існує реальна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі чи оточуючим; під час вирішення питання про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку до компетенції суду відноситься перевірка законності дій уповноважених державних органів у контексті статей 14, 16 Закону 1489-III в поєднанні з вимогами ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції не дав оцінки доказам щодо можливих реальних намірів ОСОБА_1 вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» зазначало про можливість надання суду документів, які містять лікарську таємницю, щодо наявності в ОСОБА_1 психічних захворювань та її перебування на лікуванні в 2019 році, в разі витребування їх судом. Однак апеляційний суд не витребував указані докази та не дослідив їх.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 січня 2024 року було госпіталізовано ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару. Підставою для госпіталізації було самозвернення ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю в неї тяжкого психічного захворювання (діагноз): гострого поліморфного психотичного розладу з симптомами шизофренії, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих.

Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів щодо обґрунтування необхідності госпіталізації до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» хвора ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, у зв?язку з чим вона: збуджена, гнівлива, кричить на оточуючих, мова прискорена, плутається в судженнях. Заявляє, що знає свої права, що їй відомо все з «декларації ООН», що буде виписуватись та їхати «писати скарги», «доводити свою правоту». Конфліктує з матір?ю телефоном, нецензурно лається, заявляє, що «вона в мене ще отримає...», стверджує, що мати «хоче відібрати в мене дитину». Також стверджує, що до госпіталізації була побита поліцейськими, зазначає: «де б я не була - всюди сварюсь, мене б?ють, а я знову доводжу своє, я виступаю за справедливість». Настрій знижений, дисфоричний. Фіксована на хворобливих переживаннях. Повідомляє, що «тут зі всіма треба розбиратись», погрожує оточуючим. В бесіді швидко переходить на крик, плаче. Маячні ідеї відносин звучать на адресу оточуючих, матері. Галюцінаторної симптоматики не виявляє. Пам`ять не порушена. Увага недостатньо концентрована. Мислення прискорене, різнопланове, паралогічне. Суїцидальні думки заперечує. Критика до свого стану формальна. Відмовляється від лікування.

Хворій поставлено діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії F 23.1.

У заяві про госпіталізацію до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ОСОБА_1 в примусовому порядку зазначено про необхідність її госпіталізації до психіатричного закладу для лікування у зв`язку із наявністю в неї тяжкого психічного розладу (діагноз): гострий поліморфний психотичний розлад, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Розолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що ця особа страждає на психічне захворювання, і визначить:

а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або

b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, за можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.

Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Статтею 4 Закону № 1489-III передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Закон № 1489-III визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом № 1489-III, заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону № 1489-III передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Тлумачення вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу (постанови Верховного Суду від 09 травня 2024 рокув справі № 206/3939/23 (провадження № 61-2692св24), від 25 квітня 2024 року в справі № 554/9039/22 (провадження № 61-14103св23)).

Суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та обґрунтовано виснував про відмову в задоволенні позову, адже в справі не встановлено підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, а саме не підтверджено вчинення ОСОБА_1 чи виявлення нею наміру вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або те, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.

Примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів без урахування заперечень ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що вона вчиняє (вчинила) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, узгоджуються із статтею 14 Закону № 1489-III, підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, практикою Європейського суду з прав людини та не суперечать висновкам Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 592/12704/19 (провадження № 61-20274св19), на яку посилається заявник, встановлено, що особа виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що становлять небезпеку для неї та оточуючих, а її обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними та допустимими доказами та не спростовано сторонами.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 206/5657/17 (провадження № 61-168св18), також зазначеній в касаційній скарзі, встановлено, що особа не може самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

У цій справі підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку не встановлено, тому посилання заявника на наведені висновки Верховного Суду нерелевантні.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дав оцінки доказам щодо можливих реальних намірів ОСОБА_1 вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих; що КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» зазначало про можливість надання суду документів, які містять лікарську таємницю, щодо наявності в ОСОБА_1 психічних захворювань та її перебування на лікуванні в 2019 році, у разі витребування їх судом, однак апеляційний суд не витребував указані докази та не дослідив їх, необхідно зазначити таке.

У заяві про госпіталізацію причиною для неї вказано самозвернення ОСОБА_1 до психіатричного закладу, однак підстави для висновку, що ОСОБА_1 є небезпечною для себе та оточуючих, не зазначені.

Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зверталася до поліції із заявою про госпіталізацію дочки, однак агресію ОСОБА_1 обумовлювала неадекватною поведінкою, що полягала в неодноразовому зверненні дочки до поліції та нісенітницями відносно матері.

Тобто прояву загрози собі чи оточуючим з боку ОСОБА_1 не встановлено, а сам собою діагноз - гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії F 23.1. не свідчить про очевидну небезпеку ОСОБА_1 , у зв`язку з чим витребування судом письмових доказів про перебування ОСОБА_1 на лікуванні з певним захворюванням не змінює оцінку обставин у справі.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенка Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

А. С. Олійник

В. В. Сердюк