Постанова
Іменем України
19 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 206/4175/21
провадження № 61-3920св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Максюти Ж. І., Зайцевої С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР (колишня назва - КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2017 року було проведено її психіатричний огляд, поставлено діагноз «хронічний маячний розлад» та прийнято рішення про примусову госпіталізацію. В цей же день її було госпіталізовано до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР проти її волі та згоди, де її примусово утримували до 13 грудня 2017 року.
Без будь-якого обґрунтування необхідності працівниками відповідача до неї було застосовано фізичне обмеження у вигляді фіксації мотузками рук та ніг до ліжка, а також доставляння за допомогою мотузки з приймального відділення, що принизило її честь та гідність.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року, яке набрало законної сили, у задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР про її примусову госпіталізацію до примусового закладу з надання психіатричної допомоги відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що представник психіатричного закладу не підтвердив обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання ОСОБА_1 .
Рішенням було також встановлено, що ОСОБА_1 має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, вона не проявляє агресії, а тому відсутні будь-які підстави для її примусової госпіталізації та задоволення заяви.
Позивачка вважає, що її примусова госпіталізація 10 грудня 2017 року до КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР була здійснена з порушенням статей 28 55 Конституції України, статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та статей 4, 6, 7, 11 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Зазначає, що своїми діями відповідач порушив вимоги частини сьомої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки проведенню психіатричного огляду позивача повинно було передувати направлення лікарем-психіатром до суду за місцем її проживання заяви про проведення психіатричного огляду в примусовому порядку із обґрунтуванням необхідності проведення такого огляду і лише за наявності рішення суду про задоволення такої заяви, міг бути проведений її психіатричний огляд лікарем-психіатром у примусовому порядку.
У зв`язку із цим, позивачка вважає дії представників КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР щодо здійснення її психіатричного огляду, примусової госпіталізації та постановки на психіатричний облік необґрунтованими та передчасними.
Своїми неправомірними діями відповідач заподіяв їй моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 100 000 грн.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:
- визнати дії КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР щодо її примусової госпіталізації, яка відбулась 10 грудня 2017 року, протиправними і незаконними;
- визнати дії КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР щодо примусового огляду її стану здоров`я, який відбувся під час примусової госпіталізації 10 грудня 2017 року незаконними;
- зобов`язати КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР здійснити дії щодо поновлення стану психічного здоров`я, тобто забезпечити презумпцію психологічного здоров`я, видалити її прізвище, ім`я та по-батькові із загальних баз та реєстрів психічно хворих осіб, якщо її дані там є;
- визнати дії КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР щодо розпочатого 10 грудня 2017 року, яке тривало до 13 грудня 2017 року, її примусового лікування незаконними;
- визнати дії КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР щодо безпідставного застосування до неї засобів фізичного обмеження, мотузок для доставляння з приймального відділення до лікувального відділення, а також прив`язування до ліжка рук і ніг незаконними;
- визнати дії КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР щодо її незаконної госпіталізації та огляду психічного здоров`я, лікування без згоди, а також безпідставного застосування до неї засобів фізичного обмеження порушенням норм Європейської конвенції з основоположних прав і свобод людини, а саме статті 3 (заборона катувань) частини 1 (є) статті 5 (незаконне позбавлення свободи), статті 8 (повага до приватного життя);
- стягнути з КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР на її користь за порушення права на психіатричну допомогу, яке відбулося з 10 грудня 2017 року по 13 грудня 2017 року у вигляді незаконної госпіталізації, незаконного примусового огляду стану психічного здоров`я, незаконного без згоди останньої лікування, застосування заходів фізичного обмеження без підстав 100 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено протиправність дій відповідача, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправними діями та шкодою, а також вину відповідача.
Суд також вказав, що дії лікарів психіатричного закладу по відношенню до позивачки у період з 10 грудня 2017 року по 13 грудня 2017 року відповідали вимогам закону, у зв`язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 звернулись до суду з апеляційними скаргами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР щодо примусового огляду стану здоров`я ОСОБА_1 , який відбувся 10 грудня 2017 року, дії з примусового лікування ОСОБА_1 , розпочатого 10 грудня 2017 року, яке тривало до 13 грудня 2017 року та дії із застосування 10 грудня 2017 року до ОСОБА_1 засобів фізичного обмеження у вигляді м`якого фіксування, що відбулось без згоди ОСОБА_1 , незаконним.
Стягнуто з КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
В іншій частині вимог позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що направлення лікаря-психіатра КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 1» ДМР від 16 березня 2017 року на психіатричний огляд ОСОБА_1 , що стало підставою для поставлення її на психіатричний облік та для примусової госпіталізації, не відповідало вимогам статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Також суд зазначив, що дії із застосування до ОСОБА_1 засобів фізичного обмеження у вигляді м`якого фіксування є неправомірними, оскільки примусова госпіталізація разом з примусовим оглядом у психіатричній лікарні проведено всупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу».
Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про видалення її прізвища, ім`я та по-батькові із загальних баз та реєстрів психічно хворих осіб, якщо її дані там є, а також відновлення їй презумпцію психічного здоров`я, апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги не є належним способом захисту, а тому не підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок неправомірних дій КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР з примусової госпіталізації, примусового психіатричного огляду, примусового проведення триденного лікування та застосування фізичного обмеження у вигляді м`якої фіксації, позивачці було заподіяно моральної шкоди, яка полягає у психологічних стражданнях, душевних хвилюваннях, необхідності докладання додаткових зусиль, пов`язаних із відновленням становища.
У зв`язку із цим, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважав, що з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Узагальнені доводи касаційної скарги
15 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року.
У касаційній скарзі заявниця, з урахуванням уточнених вимог, просить оскаржену постанову апеляційного суду змінити в частині визначення розміру моральної шкоди шляхом стягнення морального відшкодування у розмірі 100 000 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
05 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 10 грудня 2017 року ОСОБА_1 було доставлено до приймального відділення КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР на підставі супровідного листа лікаря КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ДОР» Лотакова В. В., де вона знаходилась до 13 грудня 2017 року.
Підставою для доставляння ОСОБА_1 до закладу став рапорт сержанта поліції, з якого вбачається, що 10 грудня 2017 року під час несення служби в автопатрулі вони отримали виклик та приїхали за адресою, де мешкає ОСОБА_1 , яка поводила себе дивно, стукала по стелі шваброю, під час спілкування у неї постійно різко змінювався настрій від спокійного до крику та бігу по квартирі, на місце було викликано психіатричну бригаду швидкої допомоги, так як ОСОБА_1 перебувала в неадекватному стані.
10 грудня 2017 року о 11:50 год ОСОБА_1 була оглянута лікарем-психіатром КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР Ракшою В. І., який підтвердив наявність психічного розладу у вигляді: контакт несе формальний, багатомовна, збуджена, у бесіді легко афектується, дратується, на зауваження активні реакції протесту, негативізму, висловлює маячні ідеї впливу з боку сусідів, оточуючих, періодично збільшується психомоторне збудження, дратівливість, злобність та встановив діагноз: органічний шизофреноподібний розлад.
З протоколу застосування фізичного обмеження вбачається, що 10 грудня 2017 року у психіатричному відділенні № 21 лікарем-психіатром Ракшою В. І., враховуючи психомоторне збудження ОСОБА_1 на час седації, прийнято рішення про застосування до неї фізичного обмеження, а саме м`якої фіксації, застосування якої було припинено 10 грудня 2017 року о 12:35 год.
При обстеженні психічного стану ОСОБА_1 в КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР комісія лікарів виявила, що остання висловлює маячні ідеї відносин, впливу, збитку, поганого стану здоров`я, мислення паралогічне, виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, у зв`язку з чим не може забезпечити свої життєві потреби на рівні її життєдіяльності та підтвердила необхідність госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
11 грудня 2017 року КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР звернулося до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без її згоди.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги. Рішення суду набрало законної сили.
Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні підстави передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» для госпіталізації позивачки.
13 грудня 2017 року ОСОБА_1 , у зв`язку з відмовою судом у задоволенні заяви про її примусове лікування без усвідомленої згоди, була виписана із лікарні.
02 липня 2018 року КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР змінило назву на КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР.
У подальшому, 01 січня 2020 року, КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР змінило назву на КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, тому, відповідно до статті 400 ЦПК України, її законність в іншій частині позовних вимог колегією суддів не перевіряється.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти) від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Установивши, що внаслідок неправомірних дій КП Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР щодо примусової госпіталізації, примусового психіатричного огляду, примусового проведення триденного лікування та застосування до неї фізичного обмеження у вигляді м`якої фіксації, ОСОБА_1 було заподіяно моральної шкоди, яка полягає у психологічних стражданнях, душевних хвилюваннях, необхідності докладання додаткових зусиль, пов'язаних із відновленням становища, суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, при цьому врахувавши принципи законності, об`єктивності, розумності та справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував тривалість перебування позивача на обліку у КП Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарні з надання психіатричної допомоги» ДОР, її госпіталізацію до комунального закладу строком на 3 дні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказаний розмір не менший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди.
Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди, то вимоги касаційної скарги в частині розміру відшкодування моральної шкоди фактично зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Разом із цим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання заявниці, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Судущодо питання питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки, зокрема у вказаній вище постанові.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов