№ 206/4551/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 206/4551/19

провадження № 61-10359св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Державне підприємство «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року в складі судді Кушнірчука Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2020 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вилучення запису про обтяження,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі - АТ «Дельта Банк», банк), Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі - ДП «Національні інформаційні системи»), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вилучення запису про обтяження.

На обґрунтування зазначеного позову ОСОБА_1 зазначив, що він є власником 50 % корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТХІЛ» (далі - ТОВ «ЕНТХІЛ»).

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2012 року з ОСОБА_1 стягнено на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості у розмірі 18 210 772,01 грн, судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. В подальшому ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року вказане заочне рішення було скасовано. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 відмовлено, і вказане рішення суду набрало законної сили 16 вересня 2014 року.

Позивачу з інформаційної довідки з Державного реєстру обтяжень рухомого майна стало відомо, що станом на 02 липня 2019 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна наявне обтяження всього рухомого майна ОСОБА_1 , внесене реєстратором - філією міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» на підставі договору поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1.

15 липня 2019 року через засоби поштового зв`язку позивач звернувся до відповідачів щодо виключення з реєстру відомостей про обтяження майна на підставі набуття законної сили рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року, яким припинено договір поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1.

Позивач вважає, що на цей час немає підстав для обтяження майна, у зв`язку з чим просив суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис від 15 грудня 2017 року № 16627523 щодо обтяження майна ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вилучення запису про обтяження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор ПАТ «Дельта Банк» реалізувало своє право на стягнення заборгованості, шляхом звернення до суду із позовом до поручителя ОСОБА_1 у 2011 році до припинення Приватного підприємства «Стройсервіс-2000» (далі - ПП «Стройсервіс-2000»), як юридичної особи - боржника у 2013 році. Тобто на цей час договір поруки не є припиненим і відповідно до частини п`ятої статті 559 ЦК України немає підстав для його припинення, і як наслідок немає підстав для виключення запису про обтяження рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Суд не взяв до уваги посилання позивача ОСОБА_1 на той факт, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року зазначений вище договір поруки визнано припиненим, оскільки предметом розгляду цієї справи було вирішення спору щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, у позовній заяві не ставилось вимог щодо визнання договору поруки припиненим або недійсним, зустрічного позову з аналогічною вимогою заявлено не було, тобто судом не вирішувалось по суті питання щодо визнання договору поруки припиненим або недійсним.

Також суд визнав необґрунтованими вимоги позивача до ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що порука не є припиненою, тому немає підстав для вилучення запису про обтяження. ДП «Національні інформаційні системи» здійснює лише функцію внесення/виключення відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна і підставою такого внесення/виключення є виключно звернення обтяжувачів. При цьому ДП «Національні інформаційні системи» не наділено повноваженнями вчиняти самостійні дії щодо внесення/виключення відомостей до вказаного реєстру. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» у зв`язку з необґрунтованістю.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на цей час договір поруки не є припиненим та немає підстав для його припинення та зазначає таке.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року у справі № 206/3367/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ПП «Стройсервіс-2000», про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено, що був припинений договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в іноземній валюті) № 60/ВК-06, укладений між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», та ПП «Стройсервіс-2000», а отже, була припинена й порука, укладена з ОСОБА_1 , у зв`язку з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Рішення набрало законної сили та не оскаржувалося.

Суди першої та апеляційної інстанцій застосували вимогу закону, а саме частини п`ятої статті 559 ЦК України, яка не мала бути застосована до цих правовідносин, оскільки на момент ухвалення рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року у справі № 206/3367/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ПП «Стройсервіс-2000», про стягнення заборгованості за кредитним договором, законодавство не містило частини п`ятої статті 559 ЦК України, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальністю особи.

З вересня 2014 року жодних позовів до ОСОБА_1 не приймалося та жодних рішень про стягнення боргу на підставі договору поруки не приймалося. Тому не зрозуміло, з яких підстав взагалі міг з`явитися запис щодо обтяження рухомого майна позивача на підставі припиненої в силу Закону поруки.

Крім того, суди не звернули уваги, що відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ПП «Стройсервіс-2000», від 07 липня 2006 року № 60/ВК-06 строк дії договору до 05 липня 2011 року. Тобто строк виконання основного зобов`язання сплив після 05 липня 2011 року, а отже, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання була припинена і порука, укладена з ОСОБА_1 .

Також, як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини п`ятої статті 559 ЦК України (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 07 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ПП «Стройсервіс-2000» укладено кредитний договір № 60/КВ-06 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в іноземній валюті), відповідно до умов якого встановлено ліміт кредитування в еквіваленті 1 700 000,00 доларів США на строк до 05 липня 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13 % річних та комісії за управління кредитною лінією (а. с. 87-90)

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1 (а.с. 91).

18 липня 2007 року було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1 (а. с. 92).

Вказане рішення скасовано ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15травня 2014 року.

В подальшому Самарським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення від 05 вересня 2014 року, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ПП «Стройсервіс-2000»,відмовлено (а. с. 6, 7).

Суди встановили, що 18 жовтня 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа ПП «Стройсервіс-2000», про стягнення заборгованості, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції канцелярії суду вхідний № 23999/11 від 18 жовтня 2011 року (а. с. 83-86).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 13 червня 2014 року серії АД № 300275 встановлено, що ПП «Стройсервіс-2000» було припинено, про що 26 грудня 2013 року внесено відповідний запис до реєстру (а. с. 97-101).

Кредитор ПАТ «Дельта Банк» реалізувало своє право на стягнення заборгованості, шляхом звернення до суду із позовом до поручителя ОСОБА_1 до припинення ПП «Стройсервіс-2000», як юридичної особи - боржника.

З Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 02 липня 2019 року № 60538658 встановлено, що у вказаному реєстрі міститься запис від 15 грудня 2017 року № 16627523 про обтяження рухомого майна позивача ОСОБА_1 на підставі договору поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1. Цей запис зареєстровано реєстратором філії м. Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (а. с. 8-9).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції на час укладення договору поруки) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час укладення договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Так, відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, виходячи із змісту статей 526 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов`язання, що випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов`язання залишилося невиконаним.

Статтею 609 ЦК України також передбачено, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частини перша та друга статті 104 ЦК України).

Додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання зумовлює те, що обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

У частині першій статті 559 ЦК України визначено, що порука припиняється, зокрема з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що немає підстав для вилучення запису про обтяження, оскільки порука не є припиненою. Кредитор ПАТ «Дельта Банк» реалізувало своє право на стягнення заборгованості, шляхом звернення до суду із позовом до поручителя ОСОБА_1 у 2011 році до припинення ПП «Стройсервіс-2000», як юридичної особи - боржника у 2013 році.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 07 липня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ПП «Стройсервіс-2000» було укладено кредитний договір № 60/КВ-06 на строк до 05 липня 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 60/Zпор-06-1 від 07 липня 2006 року.

18 жовтня 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа ПП «Стройсервіс-2000», про стягнення заборгованості.

Верховний Суд України у постанові від 29 березня 2017 року № 6-2013цс16 висловив правову позицію, відповідно до якої припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Тобто на цей час договір поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1, укладений між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 , не є припиненим у встановленому законом порядку.

Оскаржуваний запис про обтяження рухомого майна позивача внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставі договору поруки від 07 липня 2006 року № 60/Zпор-06-1 як забезпечення його виконання.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміну та припинення обтяжень регламентується Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830, Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 2004 року № 73/5, наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2006 року № 57/5 «Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження поділяються на публічні (виникають на підставі закону або рішення суду) та приватні (забезпечувальні та договірні).

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено підстави для внесення записів до Державного реєстру. Так реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються: відомості про обтяжувача та боржника; посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст. Для забезпечувальних обтяжень також зазначаються розмір та строк виконання вимоги обтяжувача. Для обтяження, яке виникає на підставі рішення суду про стягнення грошових коштів, та обтяження, відповідно до якого накладається арешт на рухоме майно для забезпечення цивільного позову, зазначається розмір вимоги обтяжувача; опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації; відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.

Держатель або реєстратор Державного реєстру вносить запис до Державного реєстру про відомості, що містяться в заяві обтяжувача. Запису присвоюється реєстраційний номер.

Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Оскільки договір поруки не є припиненим, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виключення запису щодо обтяження рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2014 року у справі № 206/3367/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - ПП «Стройсервіс-2000», про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено, що був припинений договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в іноземній валюті) № 60/ВК-06, укладений між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк», та ПП «Стройсервіс-2000», а отже, була припинена й порука, укладена з ОСОБА_1 , у зв`язку з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки предметом розгляду зазначеної справи було вирішення спору щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, у зазначеній справі не вирішувалось питання про визнання договору поруки припиненим.

Також позивачем не надано доказів про те, що він звертався до суду з вимогами про припинення договору поруки.

Доводи касаційної скарги про те, що строк виконання основного зобов`язання сплив після 05 липня 2011 року, а отже, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання була припинена і порука, укладена з ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Крім того, пунктом 10 кредитного договору передбачено термін дії договору, відповідно до підпункту 10.1 якого договір набуває чинності з моменту його підписання до повного виконання сторонами взаємних зобов`язань.

Відповідно до договору поруки № 60/Zпор-06-1 договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань по кредитному договору поручителем.

Оскільки доказів виконання основного зобов`язання позивачем не надано, то немаєпідстав вважати, що договір поруки є припинений.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки договір поруки не є припиненим, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки немає правових підстав для виключення запису щодо обтяження рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» у зв`язку з необґрунтованістю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з банком, з приводу порушення права позивача внаслідок дій банку щодо реєстрації обтяження його рухомого майна, а ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України в особі філії міста Києва та Київської області Державного підприємства «Національні інформаційні системи» є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до ДП «Національні інформаційні системи».

ДП «Національні інформаційні системи» здійснює лише функцію внесення/виключення відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна і підставою такого внесення/виключення є виключно звернення обтяжувачів, або рішення суду. При цьому ДП «Національні інформаційні системи» не наділено повноваженнями вчиняти самостійні дії щодо внесення/виключення відомостей до вказаного реєстру. Тобто у діях посадових осіб відповідача ДП Національні інформаційні системи» не вбачаються порушення, невизнання або оспорювання прав позивача ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук