№ 208/1878/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 208/1878/16-ц

провадження № 61-17356св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: ОСОБА_1 А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ «АКБ «Індустріалбанк») та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь:

заборгованість за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» №523597-10.08/0209 від 19 березня 2014 року в розмірі 546 910,19 грн, яка складається із заборгованості за вкладом у розмірі 75 000 грн, заборгованості за процентами у розмірі 71 289,04 грн, трьох відсотків річних у розмірі 11 256 грн, інфляційних втрат у розмірі 96 704,88 грн та пені згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» у розмірі 292 660, 27 грн за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2019 року;

заборгованість за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» №56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року в розмірі 293 353,58 грн, яка складається із заборгованості за вкладом у розмірі 47 000 грн, заборгованості за процентами у розмірі 44 674,46 грн, трьох відсотків річних у розмірі 7 054 грн, інфляційних втрат у розмірі 60 601,72 грн та пені згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» у розмірі 134 023, 40 грн за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2019 року.

На обґрунтування позову зазначав, що 19 березня 2014 року він уклав з ПАТ «АБ «Експрес-Банк», правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Індустріалбанк», договір банківського строкового вкладу «Накопичувальний» № 523597-10.08/0209, відповідно до умов якого банк прийняв від нього грошові кошти в розмірі 75 000 грн на строк 3 місяці по 19 червня 2014 року включно зі сплатою 26% річних

Окрім того, 01 липня 2014 року він уклав з банком договір банківського строкового вкладу «Накопичувальний» № 56959-10.09/0209, відповідно до умов якого банк прийняв від нього грошові кошти в розмірі 47 000 грн строком на 12 місяців по 01 липня 2015 року включно зі сплатою 19 % річних.

У вересні 2014 року він звернуся до банку з вимогою про повернення депозитного вкладу за договором № 523597-10.08/0209 у розмірі 75 000 грн з нарахованими відсотками, однак у видачі коштів було відмовлено з тих підстав, що вказаний договір банком не укладався. В цей же час він дізнався про те, що факт укладення договору банківського вкладу № 56959-10.09/0209 банком також не визнається.

Посилаючись на те, що він звернувся до УМВС України на Придніпровській залізниці із заявою про вчинене правопорушення, визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, а на усі його неодноразові звернення банком надавались відповіді, що рішення про повернення грошових коштів буде прийнято після розслідування кримінального провадження, порушеного за фактом привласнення грошових коштів вкладників, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» на його користь заборгованість за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» №523597-10.08/0209 від 19 березня 2014 року в загальному розмірі 329 249, 92 грн, з яких: 75 000 грн - заборгованість за вкладом; 71 289,04 грн - заборгованість по процентами; 11 256 грн - 3 % річних; 96 704, 88 грн - інфляційні втрати; 75 000 грн - пеня.

Стягнуто з ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» №56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року в загальному розмірі 206 330, 18 грн, з яких: 47 000 грн - заборгованість за вкладом; 44 674,46 грн - заборгованість за процентами; 7 054 грн - 3 % річних; 60 601,72 грн - інфляційні втрати; 47 000 грн - пеня.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що письмова форма договорів банківських вкладів сторонами дотримана, квитанції підтверджують внесення коштів до банку, відтак не повертаючи грошові кошти за вимогою банк не виконав належним чином покладені на нього зобов`язання та позбавив вкладника права користуватись належним йому майном. Вказані обставини є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості за вкладами, процентами, 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі, визначеному позивачем.

Оскільки банк прострочив виконання зобов`язання з видачі позивачу належних йому за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 523597-10.08/0209 від 19 березня 2014 року грошових коштів в сумі 75 000 грн та за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року грошових коштів в розмірі 47 000 грн, з нього підлягає стягненню пеня за прострочення зобов`язання на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, нарахований позивачем розмір пені більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, тому підлягає зменшенню до 75 000 грн та 47 000 грн відповідно, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Стягнуто з ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» №523597-10.08.0209 від 19 березня 2014 року у розмірі 244 492,29 грн, яка складається з: 75 000 грн - сума вкладу, 9 830,13 грн - відсотки за вкладом, 11 256,16 грн - 3% річних від простроченої суми, 82 235,50 грн - інфляційні втрати, 66 170,50 грн - пеня.

Стягнуто з ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 569597-10.09/0209 від 01 липня 2014 року у розмірі 122 632, 04 грн, яка складається з: 47 000 грн - сума вкладу, 17 884, 46 грн - відсотки за вкладом, 4 539, 04 грн - 3% річних від простроченої суми, 16 224, 40 грн - інфляційні втрати, 36 984, 14 грн - пеня.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у зв`язку з невиконанням банком обов`язку з повернення банківських вкладів на користь позивача підлягають стягненню сума вкладів за депозитними договорами, відсотки в межах строку їх дії, три проценти річних, інфляційні втрати на пеня на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, апеляційний суд здійснив власні розрахунки заборгованості за договорами банківського вкладу виходячи з умов договорів та вимог діючого законодавства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2020 року ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в частині нарахування пені, яка підлягає стягненню за договорами банківського вкладу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 пеню за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 523597- 10.08/0209 від 19 березня 2014 року в розмірі 8 483, 01 грн та пеню за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 569597-10.09/0209 від 01 липня 2014 року в розмірі 2 368, 35 грн.

На обґрунтування касаційної скарги заявник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав про те, що апеляційним судом безпідставно не було застосовано положення пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» до спірних правовідносин, а висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду м. Дніпродзержинська.

15 лютого 2021 року справа № 208/1878/16 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «АБ «Експрес-Банк», правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Індустріалбанк», було укладено договір банківського строкового вкладу «Накопичувальний» №523597-10.08/0209, відповідно до умов якого банк прийняв від вкладника грошові кошти в розмірі 75 000 грн на строк 3 місяці по 19 червня 2014 року включно зі сплатою 26% річних та можливістю одноразової пролонгації.

Згідно пункту 2.1 договору банк зобов`язується прийняти вклад на строк та на умовах договору; нараховувати та виплачувати проценти відповідно до умов договору; повернути вкладнику вклад по закінченню строку його розміщення у порядку, встановленому пунктом 3.4 договору; достроково повернути вклад за письмовою вимогою вкладника у порядку, встановленому договором.

Відповідно до пункту 3.4 договору дата повернення вкладу - з 20 червня 2014 року, повернення вкладу здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на рахунок вкладника № НОМЕР_1 відкритий в банку або через касу.

Нараховані проценти по вкладу виплачуються вкладнику в кінці терміну розміщення вкладу в день його повернення разом з вкладом шляхом безготівкового перерахунку на рахунок вкладника відкритого в банку (пункт 3.3. договору).

01 липня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «АБ «Експрес-Банк», правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Індустріалбанк», договір банківського строкового вкладу «Накопичувальний» №56959-10.09/0209, відповідно до умов якого банк прийняв від вкладника грошові кошти в розмірі 47 000 грн строком на 12 місяців по 01 липня 2015 року включно зі сплатою 19 % річних та можливістю одноразової пролонгації.

Згідно з пунктом 2.1 договору банк зобов`язується прийняти вклад на строк та на умовах договору; нараховувати та виплачувати проценти відповідно до умов договору; повернути вкладнику вклад по закінченню строку його розміщення у порядку, встановленому пунктом 3.4 договору; достроково повернути вклад за письмовою вимогою вкладника у порядку, встановленому договором.

Відповідно до пункту 3.4 договору дата повернення вкладу - з 02 липня 2015 року, повернення вкладу здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на рахунок вкладника № НОМЕР_2 , відкритий в банку або через касу.

Згідно з пунктом 5. 2 договору він припиняє свою дію за згодою сторін з моменту виплати банком вкладнику суми вкладу та процентів, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Суди встановили, що у вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку з вимогою про повернення депозитного вкладу за договором №523597- 10.08/0209 у розмірі 75 000 грн та нарахованих відсотків, однак у видачі коштів було відмовлено з тих підстав, що вказаний договір банком не укладався.

У зв`язку із зазначеним позивач звернувся до органів внутрішніх справ із заявою про вчинене правопорушення.

На неодноразові звернення позивача до відповідача останнім надавались відповіді, що рішення про повернення грошових коштів буде прийнято після розслідування кримінального провадження, порушеного за фактом привласнення грошових коштів вкладників.

26 травня 2015 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до ПАТ «АБ «Експресс-Банк» із заявою про повернення банківських вкладів, у якій просив повернути суми вкладів з нарахованими відсотками за договорами банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 523597- 10.08/0209 від 19 березня 2014 року та № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець- це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

Встановлено, що 19 березня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «АБ «Експрес- Банк» договір банківського вкладу № 523597- 10.08/0209, за умовами якого банк прийняв від вкладника грошові кошти в сумі 75 000 грн строком на 3 місяці по 19 червня 2014 року включно (з можливістю повернення вкладу з 20 червня 2014 року). Після закінчення строку дії договору 20 червня 2014 року сума банківського вкладу з нарахованими відсотками банком повернута ОСОБА_1 не була. Тому, з урахуванням невиплати ОСОБА_1 грошових коштів та передбаченої умовами договору його одноразової пролонгації, договір діяв до 20 вересня 2014 року включно.

З огляду на припинення правовідносин за договором банківського вкладу № 523597- 10.08/0209 від 19 березня 2014 року, безпідставними є вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з невиконанням умов вказаного договору за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2019 року.

Відповідно до умов договору банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року його укладено строком на 12 місяців з 01 липня 2014 року по 01 липня 2015 року включно.

Згідно положень договору факт вимоги вкладником суми вкладу або частини вкладу (крім випадку, передбаченого пунктом 2.4.4. договору) до закінчення строку розміщення вкладу, обумовленого пунктом 1.2 договору, вважається достроковим розірванням договору за ініціативою вкладника.

26 травня 2015 року ОСОБА_1 направив на адресу банку заяву, у якій, зокрема, просив повернути йому грошові кошти за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» від 01 липня 2014 року разом з нарахованими відсотками.

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

З урахуванням направленої ОСОБА_1 на адресу банку заяви про повернення йому суми вкладу до закінчення строку дії договору № 56959- 10.09/0209 від 01 липня 2014 року, з 02 червня 2015 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за вказаним договором банківського вкладу.

Встановлено, що ОСОБА_1 просив стягнути на його користь пеню у розмірі трьох відсотків вартості фінансової послуги за невиконання умов договору № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2019 року.

Разом з тим, частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується у разі порушення виконання договірних зобов'язань на користь споживача. Відтак, обов'язок з повернення банківського вкладу з нарахованими відсотками виник у банку лише з моменту отримання заяви ОСОБА_1 від 26 травня 2015 року.

З огляду на наведене, безпідставними є вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за невиконання умов договору № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року за період з 20 вересня 2014 року по 02 червня 2015 року, оскільки в цей час договір був чинний та права позивача як споживача банківських послуг банком у вказаний період порушені не були.

Після припинення договірних правовідносин за договором № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року на них не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», тому відсутні підстави для нарахування пені відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону за період з 03 червня 2015 року по 20 вересня 2019 року.

Таким чином, помилковими є висновки судів про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з порушенням виконання банком зобов`язань за договорами банківського строкового вкладу (депозиту) «Накопичувальний» № 523597-10.08/0209 від 19 березня 2014 року та № 56959-10.09/0209 від 01 липня 2014 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ПАТ «АКБ «Індустріалбанк» задоволена, скасовано рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, сплачений судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 514 грн підлягає стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 514 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов