Постанова

Іменем України

15 березня 2021 року

м. Київ

справа № 208/4556/17

провадження № 61-17357св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» в особі філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Дніпропетровського регіонального управління,

треті особи: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Лариса Леонідівна, Реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року у складі судді Ізотова В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О.,. Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» в особі філії публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Дніпропетровського регіонального управління (далі - ПАТ КБ «Надра»), треті особи: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л., Реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про зняття заборони відчуження нерухомого майна на підставі нікчемності іпотечного договору.

Позов мотивовано тим, що 02 жовтня 2002 року ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № ВАВ № 521817.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього із ОСОБА_5 народилась дочка - ОСОБА_6 . Реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 було здійснено у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

12 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» було укладено іпотечний договір від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л., згідно з умовами якого іпотекодавець на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33 передав в іпотеку вказану квартиру та майновий комплекс.

На підставі іпотечного договору на нерухоме майно позивача, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,8 кв. м, приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л. було накладено обмеження щодо заборони відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 6214261 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та здійснена реєстрація у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 6213403 на вищевказану квартиру та майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 218, 7 кв. м.

На думку позивача, дії відповідача по укладенню договору іпотеки є неправомірними, а обтяження заборони відчуження нерухомого майна незаконне, так як, по-перше, кредитний договір від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33 ним не укладався, мав місце лише договір позики, по-друге, оскільки на час укладення договору іпотеки у квартирі, що є предметом іпотеки, проживала малолітня дочка - ОСОБА_6 , то при укладенні договору іпотеки позивач мав надати нотаріусу, а останній повинен був вимагати у позивача надання дозволу органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки, що підлягає нотаріальному посвідченню. Оскільки вказаний дозвіл позивачем не отримувався та нотаріусу не надавався, то договір іпотеки суперечить правам та інтересам малолітньої ОСОБА_6 та є нікчемним.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним договір іпотеки від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33, укладений між ним та відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л., та зареєстрований в реєстрі за № 3261, зняти заборону відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,8 кв.м, накладену у зв`язку з посвідченням вказаного іпотечного договору і виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що права малолітньої особи під час укладення договору іпотеки від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33 порушені не були, правових підстав для витребування нотаріусом дозволу органу опіки та піклування на посвідчення правочину не було, що тягне за собою відмову у визнанні вказаного правочину недійсним та знятті заборони відчуження предмета іпотеки з виключенням відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно з`ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, крім того, суди не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, оскільки, на думку заявника, передача нерухомості в іпотеку відбулася всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» без попередньої згоди органу опіки та піклування, спірний договір не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Заявник вважає, що на підставі статті 215 ЦК України спірний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, як такий, що порушує майнові права малолітніх дітей, що узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15.

Доводи інших учасників справи

16 жовтня 2019 року приватний нотаріус Кам?янського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відмовити, а рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У листопаді 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Встановлені обставини справи

02 жовтня 2002 року ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № ВАВ № 521817.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 із ОСОБА_5 народилась дочка - ОСОБА_6 . Реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 було здійснено у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

12 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» було укладено іпотечний договір від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л., згідно з умовами якого іпотекодавець на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 12 грудня 2007 року № 8/2007/840- МК43/33 передав в іпотеку вказану квартиру та майновий комплекс.

На підставі іпотечного договору на нерухоме майно позивача, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,8 кв. м, приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л. було накладено обмеження щодо заборони відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 6214261 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та здійснена реєстрація у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 6213403 на вищевказану квартиру та майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 218, 7 кв. м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Аналогічні висновки щодо недобросовісності дій позивача під час укладення іпотечного договору викладені у постановах Верховного Суду України

від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 20 січня 2016 року у справі

№ 6-2940цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від

06 квітня 2016 року за наслідками розгляду справи № 6-589цс16 та у постанові Верховного Суду від 22 січня 2018 року у справі № 182/11680/13-ц (провадження № 61-1486св18).

Установивши, що на момент укладення оспорюваного договору малолітня ОСОБА_6 була зареєстрована разом з матір`ю, ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому іпотекодавець не визнавав право користування інших осіб цим житлом, про що зазначив у своїй заяві при нотаріальному посвідченні договору іпотеки і в цій же заяві вказав, що права неповнолітніх та малолітніх осіб при передачі в іпотеку нерухомого майна не порушуються, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки укладення спірного правочину не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права дитини на той час.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд доходить висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанційпостановлені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 20 серпня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 20 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська