ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 208/5532/18
провадження № 61-9759св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
представник ОСОБА_3 - адвокат Савін Сергій Олександрович;
третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ
в м. Києві, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ
в Одеській області, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна Сергія Олександровича на рішення Заводського районного судум. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року у складі судді Похваліти С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В. Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом,
з урахуванням уточнень, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ
в м. Києві, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ
в Одеській області, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, про визнання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та користування, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником автомобіля «Mitsubishi Pajero», номерний знак НОМЕР_1 відповідно до договору купівлі-продажу
від 25 листопада 2007 року, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софт-Макс».
05 червня 2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позички транспортного засобу, відповідно до умов пункту 1.1. якого вона, як позичальник, зобов`язалась передати ОСОБА_2 , як користувачу, автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», номерний знак НОМЕР_1 у безоплатне користування, а користувач зобов`язувався прийняти вказаний транспортний засіб у користування та повернути його на першу вимогу позичальника або зі спливом строку дії договору у задовільному стані з урахуванням нормального зносу (пункт 2.3).
05 червня 2014 року вона передала ОСОБА_2 вищевказаний автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію та ключі, про що сторони склали та підписали відповідний акт прийому-передачі.
Наприкінцічервня 2018 року вона звернулася до ОСОБА_2 із вимогою про повернення спірного транспортного засобу, проте останній повідомив її, що автомобіль разом із документами та ключами він передав своєму знайомому, про місцезнаходження якого йому нічого невідомо.
На початку липня 2018 року вона дізналася, що автомобіль, який належав їй на праві приватної власності, зареєстрований за ОСОБА_4 відповідно до довіреності від 09 лютого 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. В., за якою вона уповноважила ОСОБА_6 продавати та розпоряджатися автомобілем «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, колір - білий, VIN: НОМЕР_2 . На підставі вказаної довіреності від її імені ОСОБА_6 було укладено з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу
від 16 березня 2016 року № 5559.
Згідно з даними автоматизованої інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України станом на 21 лютого 2019 року транспортний засіб марки «Mitsubishi Pajero», зареєстрований за ОСОБА_3 , на підставі відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. На даний час у вказаного автомобіля номерний знак НОМЕР_3 .
Вказувала, що не уповноважувала ОСОБА_6 на відчуження спірного транспортного засобу, вибув з приватної власності поза її волею.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила суд:
- визнати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 17 травня
2018 року НОМЕР_4 , згідно з яким право власності на автомобіль «Mitsubishi Pajero», об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN)- НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_3 , недійсним та скасувати його реєстрацію;
- витребувати із чужого володіння та користування ОСОБА_3 на її користь вказаний автомобіль; визнати за нею право власності на спірний транспортний засіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 17 травня 2018 року, згідно з яким право власності на автомобіль марки Mitsubishi, модель-Pajero, об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) - НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_3 .
Скасовано реєстрацію автомобіля марки Mitsubishi, модель - Pajero, об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) - НОМЕР_2 за ОСОБА_3 .
Витребувано із чужого володіння та користування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки Mitsubishi, модель - Pajero, об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) - НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Mitsubishi, модель - Pajero, об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) - НОМЕР_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суду першої інстанції, встановивши факт незаконного відчуження спірного автомобіля ОСОБА_6 , який
не мав права на таке відчуження та розпорядження, а тому майно вибуло із володіння позивачки поза її волею. Отже суд витребував у добросовісного набувача транспортний засіб відповідно до положень статті 388 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Савіна С. О. залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу від 16 березня 2016 року є недійсним на підставі частини третьої статті 203, статті 215 ЦК України за відсутності волевиявлення позивача щодо відчуження рухомого майна. Установивши, що спірний транспортний засіб вибув з володіння власника ОСОБА_1 поза її волею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову
у повному обсязі. При цьому апеляційний суд посилався на судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Савін С. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна С. О., у вищевказаній справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2024 року виконання рішення Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року зупинено до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, про визнання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та користування, визнання права власності призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна С. О. мотивована тим, що суди не дослідили надані докази та не встановили фактичні обставин справи, від яких залежить правильне вирішення цієї справи.
Спірний транспортний засіб вибув з володіння ОСОБА_1 за її волею на підставі відповідного договору позички від 05 червня 2014 року, так як вона передала ОСОБА_2 автомобіль у безоплатне користування, а також свідоцтво про відповідну реєстрацію автомобілята ключі від нього, про що складено та підписано акт прийому-передачі.
Отже, поза увагою суду залишилось те, що фактична передача спірного транспортного засобу разом із реєстраційним документом є правомірним способом набуття володіння особою (фактичним володільцем) щодо набутого
у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Спірне нерухоме майно не підлягає витребуванню у добросовісного набувача - ОСОБА_3 на підставі віндикаційного позову, оскільки вибув з володіння власника за його волею.
Також зазначено, що позовна вимога про скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є неналежним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягає. При цьому посилався на практику Верховного Суду.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу.
У жовтні 2024 року від Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна С. О., в якому викладено власні обґрунтування щодо оскаржуваних судових рішень.
У жовтні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Ольховик-Красільникової Л. П. надійшов відзив на касаційну скаргу представника
ОСОБА_3 - адвоката Савіна С. О., в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 на праві власності належав автомобіль «Mitsubishi Pajero», об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) - НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер - НОМЕР_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2007 року № 25-01/08-02, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софт-Макс», свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (том 1, а. с.11).
05 червня 2014 року між ОСОБА_1 ОСОБА_2 укладено договір позички вищевказаного транспортного засобу (том 1, а. с. 12).
Згідно з пунктом 2.1.-2.4. вищезазначеного договору позички позичкодавець зобов`язаний передати користувачу майно у справному технічному стані, що відповідає його призначенню та умовам цього договору, усіма речами та документами, що відносяться до нього, а користувач - прийняти майно протягом 5 днів з моменту підписання даного Договору.
Передача майна здійснюється за актом прийому-передачі, який є невід`ємним додатком до цього договору.
Строк, на який передається майно у безоплатне користування, становить 4 років з моменту підписання акта прийому-передачі, або до вимоги позичкодавця про повернення йому майна
Майно вважається повернутим позичкодавцю з моменту підписання відповідного акту прийому-передачі.
Згідно з актом прийому-передачі транспортного засобу до договору позички транспортного засобу від 05 червня 2014 року № 0506/14 ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 спірний автомобіль (том 1, а. с. 13).
09 лютого 2016 року ОСОБА_1 довіреністю уповноважила
ОСОБА_6 продавати та розпоряджатися автомобілем «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. В. та зареєстрована в реєстрі за № 3564
(том 1, а.с.110).
На підставі вищезазначеної довіреності ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 укладено з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу транспортного засобу від 16 березня 2016 року № 5559 (том 1, а. с.109).
21 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. В. надіслано на адресу суду лист в якому повідомлено, що довіреність від імені ОСОБА_1 від 09 лютого 2016 року за реєстровим № 3564 вона як нотаріус не посвідчувала, вказана особа до неї не зверталась.
За даними Єдиного реєстру довіреностей, ця довіреність не була зареєстрована. На підставі викладеного, можна зробити висновок, що довіреність від 09 лютого 2016 року за № 3564 була підроблена (том 1, а. с. 229-234).
Згідно із даними автоматизованої інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України станом на 21 лютого 2019 року, транспортний засіб марки «Mitsubishi Pajero», об`єм двигуна - 2972 куб. см., колір - біла перлина, рік випуску - 2007, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) - НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_3 . На даний час автомобіль має номерний знак НОМЕР_3 і належить вказаній особі на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (том 1, а. с.95).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна С. О. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається
в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його
від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані
в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23); від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22).
З огляду на встановлені судами у цій справі обставини добровільного передання позивачем на підставі договору позички від 05 червня 2014 року належних їй транспортного засобу ОСОБА_2 , а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд першої і суд апеляційної інстанцій у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі,
а тому вони не підлягають витребуванню у добросовісного набувача, оскільки
у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_1 , на вказане увагу не звернули та зробили помилкові висновки по суті вирішення спору.
ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом до суду про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування і володіння.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПКУкраїни підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна С. О. підлягає задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання касаційної скарги ОСОБА_3 сплатила судовий збір
у розмірі 10 794,60 грн, за подання апеляційної скарги - 5 798,70 грн
(том 3, а. с. 103,120).
З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 16 593,30 грн.
Керуючись статтями 141 400 401 409 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Савіна Сергія Олександровича задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 20 червня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 16 593 (шістнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто три гривні) грн
30 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець