Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 208/6630/19
провадження № 61-6482св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Алекса Людмила Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М.,
від 09 червня 2022 року, та касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М., від 09 червня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про розірвання спадкового договору.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 30 липня
2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, за умовами якого вона передала після своєї смерті у власність відповідачки житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 . Відповідно до умов вищезазначеного договору на ОСОБА_2 покладені обов`язки з побутового догляду за нею, забезпечення харчуванням, ліками, печатною кореспонденцією, щомісячною допомогою у розмірі 1 147,00 грн, сплатою комунальних послуг та здійснення поточного ремонту.
ОСОБА_1 посилалася на те, що після укладення спадкового договору відповідачка самостійно приїхала до її будинку, змінила двері та замки у них, відібрала у неї правовстановлюючі документи і паспорт, не виконує умов спадкового договору щодо її утримання.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд розірвати спадковий договір, укладений 30 липня 2013 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Алексою Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 664.
У січні 2020 року ОСОБА_2 , не погоджуючись з первісним позовом, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Алекса Л. М., про визнання удаваним правочином спадкового договору, укладеного 30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання встановлених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносин, регульованими правилами договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 передала нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла це майно і сплатила ОСОБА_1 59 196,00 грн, а також визнання права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .
На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що правовідносини щодо купівлі-продажу спірного домоволодіння виникли ще у 2010 році між нею та чоловіком позивачки ( ОСОБА_6 ), який на той момент був його власником.
Оскільки на той час у власника будинку ОСОБА_6 був відсутній кадастровий номер на земельну ділянку, сторони погодили, що будуть частково вносити грошові кошти на користь власника нерухомого майна та займатися підготовкою всіх необхідних документів для укладення договору купівлі-продажу.
ОСОБА_2 стверджувала, що сума продажу вищезазначеного житлового будинку була обумовлена в розмірі 6 000,00 доларів США, що на той час було еквівалентно 47 640,00 гривень, що підтверджується відповідною розпискою, написаною 24 січня 2011 року ОСОБА_7 , який представляв інтереси ОСОБА_6 .
Згодом вона та її чоловік ОСОБА_4 почали здійснювати грошові виплати ОСОБА_6 , в результаті чого останній надав їм всі правовстановлюючі документи на будинок до оформлення договору купівлі-продажу, що підтверджується власноруч написаною ОСОБА_6 розпискою. У березні 2012 року ОСОБА_6 запропонував їм зареєструватись у будинку, у зв'язку із чим 13 березня 2012 року ОСОБА_4 був зареєстрованим у ньому.
Однак, 12 грудня 2012 року, до оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку, ОСОБА_6 помер, а після його смерті зазначений вище будинок успадкувала його дружина - ОСОБА_1 , яка також не мала заперечень щодо продажу такого будинку.
ОСОБА_2 зазначала, що протягом всього часу вона та її чоловік сплачували
ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок виплати за житловий будинок, про що остання писала відповідні розписки. 30 липня 2013 року з ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок за житловий будинок, після чого сторони звернулися до нотаріальної контори з метою укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, однак їм було відмовлено у зв`язку з тим, що у вказаному будинку була зареєстрована ОСОБА_1 , а тому нотаріусом було запропоновано укласти спадковий договір.
Так, 30 липня 2013 року між сторонами був укладений спадковий договір, однак, з моменту його укладення ОСОБА_1 ні до неї, ні до її чоловіка, ні до виконавця договору ( ОСОБА_3 ) з приводу отримання грошових коштів або надання будь-якої допомоги не зверталась.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила визнати спадковий договір удаваним та застосування наслідки правочину, який реально був вчинений (договору купівлі-продажу).
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Цаберябого Б. М. від 22 грудня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про розірвання спадкового договору, укладеного 30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Алексою Л. М., зареєстрованого в реєстрі за № 664.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано удаваним правочином спадковий договір, укладений 30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Алексою Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 664.
Визнано встановлені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносини щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 регульованими правилами договору купівлі-продажу.
У задоволенні позовних вимог про визнання передачі ОСОБА_1 житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , прийняття ОСОБА_2 цього будинку і сплати ОСОБА_1 59 196,00 грн та визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із його недоведеності, посилаючись на відсутність підстав, підтверджених належними та допустимими доказами, для висновку про порушення відповідачкою умов спадкового договору.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що в дійсності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали на меті укладення не спадкового договору, а договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_1 мала передати у власність ОСОБА_2 спірний житловий будинок та отримати від останньої та її чоловіка суму коштів, обумовлену сторонами раніше, що свідчить про удаваність укладеного між сторонами спадкового договору. Суд прийняв до уваги добровільне виселення позивачки зі спірного будинку та факт не звернення останньої до ОСОБА_2 з метою отримання грошових коштів або надання будь-якої допомоги на підставі положень спадкового договору.
Водночас, при вирішенні зустрічних позовних вимог про визнання передачі позивачкою житлового будинку ОСОБА_2 , прийняття останньою цього будинку і сплати за нього грошових коштів, визнання права власності га будинок за відповідачкою, суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність та безпідставність, з огляду на те, що на час розгляду справи в суді позивачка є власником спірного житлового будинку, відповідні правовстановлюючі документи не скасовані, при цьому відсутні докази виплати ОСОБА_1 повної вартості житлового будинку.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня
2021 року скасовано у частині задоволення зустрічного позову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спадкового договору удаваним та поширення на нього правовідносин договору купівлі-продажу відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з його недоведеністю, а саме про відсутність винних дій відповідачки щодо невиконання чи неналежного виконання умов спадкового договору.
Водночас, в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для його часткового задоволення (визнання спадкового договору удаваним правочином з настанням відповідних правових наслідків), посилаючись на недоведеність ОСОБА_2 удаваності спадкового договору та формальність рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційних скарг
11 липня 2022 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 -
ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій, з урахуванням її уточнень, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року в частині вимог за первісним позовом про розірвання спадкового договору та направити справу в цій частині на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на відсутність доказів виконання умов спадкового договору, що відповідно до положень частини четвертої статті 81 ЦПК України є підставою для висновку про істотне порушення його умов.
Зазначає також про неправильне застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, без урахування положень частини другої статті 416 ЦПК України.
17 серпня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргуна постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, в якій, з урахуванням її уточнень, просить скасувати це судове рішення в частині відмови у задоволені її зустрічних позовних вимог і залишити у цій частині в силі рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_2 зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не встановив належним чином обставини укладення оспорюваного договору, зокрема факт передання позивачці за первісним позовом грошових коштів в якості завдатку за продаж будинку, визначення вартості будинку у розписках, виїзду позивачки з будинку після укладення спадкового договору, передачі правовстановлюючих документів на будинок. Зазначене, на її думку, належним чином підтверджує удаваність оспорюваного спадкового договору. При цьому, не дивлячись на повний розрахунок з позивачкою за придбаний будинок, між сторонами вирішено було укласти саме спадковий договір, оскільки відповідно до роз`яснень нотаріуса щодо наявності перешкод на укладення договору купівлі-продажу будинку у зв`язку з реєстрацією місця проживання у ньому ОСОБА_1 .
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 208/6630/19 за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, витребувано матеріали зазначеної цивільної справи з суду першої інстанції.
22 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду
від 09 червня 2022 року,відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на судове рішення апеляційного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 15 жовтня 2022 року представнику
ОСОБА_1 - ОСОБА_5 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня
2022 року.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 -
ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпіставність її доводів.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування положень статей 203 235 638 655 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, у зв`язку із чим законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 24 липня 2013 року приватним нотаріусом Криничанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Чорною О. В., та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАІ № 873611 ОСОБА_1 належить житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 .
30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Алексою Л. М. та зареєстрований в реєстрі за
№ 664. Виконавцем цього договору було призначено ОСОБА_3 .
Згідно з пунктом 1 спадкового договору ОСОБА_1 , непрацездатна за віком, передає після своєї смерті у власність ОСОБА_2 належний їй на праві особистої приватної власності житловий будинок по АДРЕСА_1 .
У пункті 8 спадкового договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характер мнимої та удаваної угоди, а також не є зловмисною угодою, а сторони не заперечують щодо кожної з умов правочину. Правочин не вчиняється під впливом тяжкої і вкрай невигідної умови.
Сторонам договору було роз`яснено зміст статей 1302 - 1308 ЦК України.
Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надав свою нотаріально посвідчену згоду на укладання дружиною ОСОБА_2 з ОСОБА_1 спадкового договору.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1304 ЦК України).
Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.
Відповідно до частини першої статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору, у зв`язку з їх недоведеністю, з огляду на відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували як факт невиконання ОСОБА_2 розпоряджень відчужувача, так і звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 чи виконавця спадкового договору із відповідними вимогами.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень частини четвертої статті 81 ЦПК України колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду
від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13).
В контексті доведеності стороною підстав для розірвання спадкового договору, передбачених частиною першою статті 1308 ЦК України та кореспондуючим їм положенням пункту 10 спадкового договору, колегія суддів звертає увагу на відсутність чітких розпоряджень відчужувача ( ОСОБА_1 ), а отже і доказів на підтвердження невиконання таких розпоряджень набувачем ( ОСОБА_2 ), а також факту завдання шкоди таким невиконанням чи істотної різниці між тим, на що мала право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 280/1380/17).
Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; виникнення між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.
Колегія суддів звертає увагу на те, що справа переглядається в касаційному порядку лише в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спадкового договору удаваним правочином та визнання встановлених між сторонами правовідносин такими, що урегульовані правилами договору купівлі-продажу (задоволена частина зустрічного позову в суді першої інстанції, яка лише в цій частині переглядалася в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ), а тому в силу положень статті 400 ЦПК України справа в частині інших вимог зустрічного позову (визнання передачі нерухомого майна, прийняття його та сплати за нього відповідної суми грошових коштів, визнання права власності на спірний житловий будинок за відповідачкою) не є предметом касаційного перегляду.
З урахуванням меж касаційного перегляду та встановлених судом першої інстанції обставин (які не перевірялися судом апеляційної інстанції та не є предметом перевірки в суді касаційної інстанції) щодо недоведеності факту передачі спірного майна відповідачці (з урахуванням чинності правовстановлюючих документів на ім`я ОСОБА_1 ), а також недостатності доказів виплати останній повної суми вартості житлового будинку, колегія суддів вважає загалом правильним висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання спірного спадкового договору удаваним правочином.
У цьому контексті колегія суддів також звертає увагу на передбачену загальними засадами цивільного законодавства свободу договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України), положення пунктів 8, 14 спадкового договору, у яких сторони зазначили про усвідомлення укладення ними саме спадкового договору, призначення виконавця спадкового договору, що характерне для такого виду договірних правовідносин (пункт 11 спадкового договору), подання виконавцем заповіту та чоловіком набувача заяв нотаріусу, у яких вони погодили укладення саме спадкового договору, а також зміст розписок від 03 квітня та 03 травня 2013 року, у яких сторони погоджували можливість передання права власності на спірний будинок у порядку спадкування.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
При цьому висновки апеляційного суду, з урахуванням наведених вище обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, на які посилається ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів осіб, які подали касаційні скарги, та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях (з урахуванням залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), питання вмотивованості висновків судів в межах доводів кожної із касаційних скарг, колегія суддів виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області
від 22 грудня 2021 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович