Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 208/680/15-ц
провадження № 61-7121св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Дніпродзержинського нотаріального округу Кудрявцев Вячеслав Олександрович,
за позовом ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю:
позивач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпродзержинського нотаріального округу Кудрявцев Вячеслав Олександрович, ОСОБА_2 ,
за позовом ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором та сплати комунальних платежів:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:
касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 06 березня 2019 року в складі колегії суддів: Деркач Н. М., Макарова М. О.,
Ткаченко І. Ю.,
касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року в складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в складі колегії суддів: Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., Макарова М. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 змінила предмет позову та вказала, що звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпродзержинського нотаріального округу Кудрявцев В. О., про стягнення коштів.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 04 березня 2011 року вона та ОСОБА_2 попередньо обговорили усі істотні умови договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ціна договору склала 12 500,00 доларів США.
ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 у власність вказану квартиру шляхом звільнення та вручення їй ключів від останньої, а вона прийняла нерухоме майно та стала постійно проживати, володіти та користуватися нею, нести витрати щодо її утримання. Позивач передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі
12 500,00 доларів США. Однак сторони вказані правовідносини належним чином не оформили та домовились посвідчити договір нотаріально в строк до 01 жовтня
2013 року. ОСОБА_2 порушила умови договору та не виконала зобов`язання щодо нотаріального посвідчення договору. У січні 2015 року відповідачка взагалі відмовилась оформлювати договір купівлі-продажу нотаріально. З 21 лютого 2015 року вона (позивачка) припинила проживання в квартирі АДРЕСА_1 у зв`язку з примусовим виселенням її відповідачкою. Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу вказаної квартири не було укладено, а передані ОСОБА_2 грошові кошти є авансом, який підлягає поверненню, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 811 277,92 грн, які складаються з:
попередньої оплати в рахунок суми за основним договором у розмірі 338 991,25 грн;
трьох відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 42 601,00 грн;
інфляційних втрат у розмірі 429 685,67 грн.
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , у користуванні якої йому перешкоджає ОСОБА_1
ОСОБА_3 просив:
зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою;
заборонити будь-кому чинити перешкоди у користуванні його власністю.
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди та сплати комунальних платежів.
На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що 16 березня 2011 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого щомісячна орендна плата становила 1 000,00 грн. З січня 2012 року вона попередила ОСОБА_1 про збільшення орендної плати до 1 700,00 грн. 16 березня 2011 року орендар сплатила лише 1 000,00 грн, сума орендних платежів за період із 16 квітня
2011 року до 16 січня 2012 року становить 10 000,00 грн, а за період із 16 січня
2012 року до 06 вересня 2013 рік - 44 000,00 грн. Крім того, за цей період нею сплачено комунальні послуги в сумі 5 585,68 грн, які відповідачка також відмовляється повернути.
ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 :
заборгованість з орендної плати в сумі 44 000,00 грн;
заборгованість з комунальних платежів у сумі 5 585,68 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження факту укладення попереднього договору купівлі-продажу спірної квартири. Відповідно до розписок від
04 березня 2011 року та від 07 квітня 2011 року ОСОБА_2 вказала, що отримала від ОСОБА_1 завдаток у розмірі 3 000,00 доларів і 9 500,00 доларів США в якості попередньої оплати за відчуження квартири АДРЕСА_1 , проте у зазначених розписках відсутня домовленість між сторонами та не зазначені істотні умови договору купівлі-продажу (предмет договору, ціна), щодо обов`язковості нотаріального посвідчення. ОСОБА_3 не довів, що ОСОБА_1 перешкоджає йому в користуванні його власністю. Починаючи з лютого 2015 року ОСОБА_1 у спірній квартирі, яка належить ОСОБА_3 не проживає, а тому у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 чи будь-яка інша особа перешкоджає йому у користуванні його житлом. У березні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір оренди спірної квартири, згідно з умовами якого орендна плата щомісячно встановлена у розмірі 1 000,00 грн. Ураховуючи положення статті 820 ЦК України про недопустимість односторонньої зміни розміру плати за користування житлом, суд першої інстанції вважав безпідставними посилання ОСОБА_2 про збільшення орендної плати та визнав необґрунтованими вимоги про стягнення орендної плати у заявленому розмірі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 19 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9 500,00 доларів США, що еквівалентно
254 220 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій оскаржуваній частині рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 19 липня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 07 квітня 2011 року ОСОБА_2 було складено розписку про отримання від ОСОБА_1
9 500,00 доларів США як передоплати за майбутній продаж квартири
АДРЕСА_1 . Вказана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню у зв`язку з неукладенням договору купівлі-продажу квартири. Відмовляючи у стягненні грошових коштів у сумі 3 000,00 доларів США за розпискою від 04 березня 2011 року, апеляційний суд виходив з того, що в зазначеній у розписці не вказано, за що саме ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 завдаток у вказаній сумі. Апеляційний суд також визнав необґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки стягнення авансу з відповідача за договором не є наслідком порушення нею грошового зобов`язання; обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Щодо заяви ОСОБА_2 про застосування наслідків пропуску позовної давності апеляційний суд зазначив, що у розписці від 07 квітня 2011 року про отримання 9 500,00 доларів США сторонами не було обумовлено строки укладення основного договору та строки повернення коштів у випадку неукладення договору, а тому позовна давність не пропущена. Позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою задоволенню не підлягають, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була виселена зі спірної квартири у лютому 2015 року, факт чого визнано сторонами. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором оренди квартири та комунальними платежами, оскільки одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 16 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди спірної квартири, згідно з умовами якого орендна плата щомісячно встановлена у розмірі 1 000,00 грн та буде незмінною протягом 2011 року. У пункті 5.2 договору оренди зазначено, що зміни та доповнення до даного договору вносяться за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди. Копія повторної додаткової угоди про встановлення орендної плати за квартиру у розмірі 1 700,00 грн щомісяця, направлена ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 , не може бути визнана додатковою угодою у розумінні пункту 5.2 договору оренди квартири, оскільки не погоджена сторонами. Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 3 000,00 доларів США та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог; в іншій частини постанову залишити без змін; стягнути з ОСОБА_2 понесені ОСОБА_1 судові витрати.
Представник ОСОБА_1 зазначає, що оскільки інших правовідносин щодо купівлі-продажу нерухомості між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, не було, то суду необхідно було надати оцінку письмовим доказам, а саме - розпискам від 04 березня 2011 року та від 07 квітня 2011 року, а також поясненням свідків у сукупності. ОСОБА_2 отримала аванс за купівлю-продаж нерухомості
04 березня 2011 року в сумі 3 000,00 доларів США, а 07 квітня 2011 року -
9 500,00 доларів США, однак апеляційний суд стягнув лише 9 500,00 доларів США.
У квітні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшла касаційного скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ; скасувати постанову апеляційного суду повністю; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 .
Представник ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_1 користувалась спірним жилим приміщенням до 21 лютого 2015 року. Орендна плата становила 1 000,00 грн. 16 березня 2011 року ОСОБА_1 внесла плату в сумі 1 000,00 грн. 07 квітня 2011 року нею було сплачено 75 664,65 грн, що складало 9 500,00 доларів США. Більше жодних платежів зі сторони орендаря за користування орендованим житловим з травня 2011 року до лютий 2015 року не надходило. За період з 16 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року орендна плата складала 10 000,00 грн. 27 грудня 2011 року та 16 лютого 2012 року ОСОБА_2 попередила ОСОБА_1 про те, що з січня 2012 року орендна плата буде складати 1 700,00 грн щомісяця. Орендар на ці умови погодилась і продовжувала надалі проживати в орендованому приміщенні. 06 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири. З моменту переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , тобто з 06 вересня 2013 року договірні відносини з орендарем житлового приміщення квартири ОСОБА_1 припинилися у зв`язку зі зміною власника квартири. Проте ОСОБА_1 не звільнила це приміщення. За період з 16квітня 2011 року до 06 вересня 2013 року орендна плата складає 44 000,00 грн. За цей період сплачено комунальні платежі в сумі 5 585,68 грн. Суд апеляційної інстанції не врахував, що орендарем не сплачено за час проживання у орендованій квартирі з 2011 року до 2013 рік навіть по 1 000,00 грн щомісяця.
На момент отримання коштів та надання розписки між сторонами була відсутня домовленість щодо укладення договору купівлі-продажу квартири. Позивачем не надано доказів наміру ОСОБА_2 на укладення договору купівлі-продажу. У розписці від 07 квітня 2011 року не вказано долари якої країни передані у розмірі 9 500,00. Незазначення в розписці, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг впливає на визначення розміру боргу.
Аналіз касаційних скарг свідчить, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, і в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) оскаржені судові рішення в означеній частині не переглядаються.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , про зупинення виконання судового рішення задоволено; зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.
Суди встановили, що 04 березня 2011 року ОСОБА_2 складена розписка про те, що вона отримала завдаток у ОСОБА_1 у сумі 3 000,00 доларів.
16 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 строком з 01 квітня 2011 року до 01 жовтня 2011 року, розмір щомісячної орендної плати становить 1 000,00 грн.
07 квітня 2011 року ОСОБА_2 складено розписку, відповідно до змісту якої вона визнала, що повинна повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 500,00 доларів, як попередню оплату за відчуження квартири на АДРЕСА_1 .
Згідно з розпискою, яка оформлена ОСОБА_2 27 грудня 2011 року, остання збільшила орендну плату з січня 2012 року та визначила орендну плату у розмірі 1 700,00 грн.
Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06 вересня 2016 року № 8056/8057/16-32 підпис від імені ОСОБА_2 зліва від рукописного запису « ОСОБА_2 » у розписці від 04 березня 2011 року, виданій від імені ОСОБА_2 ОСОБА_1 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів; підпис від імені ОСОБА_2 зліва від рукописного запису « ОСОБА_2 » у розписці від 04 березня 2011 року, виданій від імені ОСОБА_2 ОСОБА_1 , виконано ОСОБА_2 ; рукописний текст який починається словами « Расписка Я, ОСОБА_2 …» та закінчується словами « 04.03.2011 року ОСОБА_2 » у розписці від 04 березня 2011 року, виданій від імені ОСОБА_2 ОСОБА_1 , виконано ОСОБА_2 ; рукописний текст, який починається словами « Расписка Я, ОСОБА_2 …» та закінчується словами « 04.03.2011 року ОСОБА_2 » у розписці від 04 березня 2011 року, виданій від імені ОСОБА_2 ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_2 без навмисної зміни, без ознак власного почерку; підпис від імені ОСОБА_2 зліва від рукописного запису « ОСОБА_2 » у розписці від 04 березня 2011 року, виданій від імені ОСОБА_2 ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_2 без навмисної зміни нею ознак власного почерку.
На підставі договору дарування від 06 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кудрявцевим В. О., право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_3 .
Згідно з актом від 20 січня 2015 року при обстеженні квартири АДРЕСА_1 встановлено, що у ній проживає ОСОБА_1 без реєстрації місця проживання.
За заявою ОСОБА_2 працівниками ДІМ СДІМ Заводського ВР Дніпродзержинського МУ в березні 2015 року проведені перевірки, якими встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до правоохоронних органів та повідомила, що
ОСОБА_1 в березні 2011 року винаймала у неї квартиру на АДРЕСА_1 за 256 000,00 грн. У квітні ОСОБА_1 здійснила оплату в сумі
76 000,00 грн, до січня 2015 року не виконує умови договору, а саме не виплачує борг за квартиру, посилаючись на відсутність грошей.
Надані суду квитанції та чеки підтверджують факт оплати ОСОБА_2 комунальних платежів за обслуговування квартири АДРЕСА_1 .
19 листопада 2013 року працівниками комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал» був складений акт про опломбування водомірного вузла споживача за участю ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона сплатила ОСОБА_2 12 500,00 доларів США за придбання у майбутньому квартири АДРЕСА_1 , однак відповідачка відмовилася оформити договір нотаріально.
Подаючи зустрічний позов, ОСОБА_2 зазначала, що між нею та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної квартири, у якій остання проживала, однак не сплатила у повному обсязі орендних і комунальних платежів. При цьому, представником ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності щодо стягнення коштів за розписками, складеними ОСОБА_2 у 2011 році.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 зроблено висновок, що «внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_8 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження
№ 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно;
(в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».
Суди встановили, що договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений не був, кошти у сумі 9 500,00 доларів США ОСОБА_2 ОСОБА_1 не повернула.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 9 500,00 доларів США.
Водночас суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення грошових коштів у розмірі 3 000,00 доларів США з посиланням на те, що у розписці не зазначено, за що саме ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 завдаток у вказаній сумі.
Судами встановлено, що 04 березня 2011 року ОСОБА_2 була оформлена розписка про те, що вона отримала завдаток у ОСОБА_1 у сумі 3 000,00 доларів.
07 квітня 2011 року ОСОБА_2 була написана розписка, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі
9 500,00 доларів, як попередню оплату за відчуження квартири по АДРЕСА_1 .
Оскільки договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений не був, то кошти у сумі 3 000,00 доларів США, передані згідно з розпискою як завдаток, є авансом і підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в перерахунку на гривні, як цього просила позивач, що становить 81 357,90 грн за курсом, встановленим на час подання позову.
У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 3 000,00 доларів США необхідно скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що у розписці від 07 квітня 2011 року не вказано долари якої країни передані у розмірі 9 500,00 колегія суддів відхиляє. Аналіз матеріалів справи свідчить, що: ОСОБА_2 у листі від 27 грудня 2011 року зазначала про отримання від ОСОБА_1 9 500,00 доларів США, що є еквівалентом 256 000 грн, за купівлю-продаж квартири; у касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що 07 квітня 2011 року ОСОБА_1 було сплачено 75 664,65 грн, що складало 9 500 доларів США.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором оренди квартири та комунальними платежами, суди зазначили про те, що одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів з таких підстав.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Згідно з частинами першою, другою статті 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму (частина третя статті 815 ЦК України).
У договорі оренди квартири сторони передбачили, що:
орендодавець сплачує: експлуатаційні витрати, центральне опалення, комунальні послуги (за виключенням послуг електроенергії) телефон (абонентська щомісячна плата) (пункт 2.5);
орендар сплачує витрати за послуги електроенергії (пункт 3.4);
за орендовану квартиру орендарем сплачується щомісячна плата із розрахунку 1 000,00 грн плюс послуги електроенергії (за лічильником), «плюс газ, квартплата» - дописано ручкою (пункт 4.1).
ОСОБА_2 посилалася на те, що жодних платежів зі сторони орендаря за користування орендованим житловим з травня 2011 року до лютого 2015 року не надходило; за цей період нею сплачено комунальні платежі в сумі 5 585,68 грн.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не встановили, чи існує заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних платежів; не перевірили доводів ОСОБА_2 про несплату орендної плати ОСОБА_1 з травня 2011 року; не встановили, за які саме комунальні послуги обов`язок щодо сплати покладено на орендаря.
Тому суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково; рішення в оскарженій частині у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у сумі 3 000,00 доларів США скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог; рішення в оскарженій частині у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; постанову апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у сумі 9 500,00 доларів США залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про зупинення виконання судового рішення задоволено; зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Тому виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року необхідно поновити у нескасованій частині.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 634,93 грн.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на її користь належить стягнути судовий збір у розмірі 1 634,93 грн.
Керуючись статтями 400 та 410, 411, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 141 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 3 000,00 доларів США скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 3 000,00 доларів США у гривневому еквіваленті задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 81 357 (вісімдесят одну тисячу триста п`ятдесят сім) гривень 90 копійок.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 9 500,00 доларів США, що еквівалентно 254 220,00 грн залишити без змін.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та сплати комунальних платежів скасувати.
Передати справу № 208/680/15-ц у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та сплати комунальних платежів на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 634 (однієї тисячі шістсот тридцять чотири) гривні 93 копійок.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у нескасованій частині.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у скасованих частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук