№ 208/6868/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 208/6868/21

провадження № 61-17107св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

треті особи: Луганський відділ державної виконавчої служби у Луганському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), Територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ № 1443, Територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ № 4442,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: Луганський відділ державної виконавчої служби у Луганському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), Територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ № 1443, Територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ № 4442, про скасування арешту та заборони відчуження рухомого майна,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: скасувати арешт чи інші обтяження на рухоме майно - автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 - НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), державний номерний знак НОМЕР_4 , накладений постановою державного виконавця Луганського міського відділу державної виконавчої служби Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 25 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_14 від 25 вересня 2019 року; зняти розшук з автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), державний номерний знак НОМЕР_4 , накладений постановою державного виконавця Луганського міського відділу державної виконавчої служби Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 25 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_14.

В обґрунтування вимог вказував, що під час перереєстрації транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) VIN - НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), який він придбав 29 січня 2021 року, він дізнався від співробітників Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (далі - ТСЦ МВС) № 1246, що цей автомобіль значиться у розшуку та на нього накладено арешт в рамках виконавчого провадження за № НОМЕР_14, а тому він підлягає вилученню.

Із відкритих джерел та відповіді Луганського міського відділу державної виконавчої служби Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) йому стало відомо, що на належний йому на праві власності автомобіль накладено арешт в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_14 з примусового виконання виконавчого листа № 426/7208/15-ц від 28 лютого 2018 року, виданого Сватівським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 , який є солідарним боржником Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський завод трубопровідної арматури «Маршал» (далі - ТОВ «Луганський завод трубопровідної арматури «Маршал») на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), в особі філії «Луганського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором кредитної лінії.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 08 травня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 серпня 2021 року скасував.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», а саме позивачем не заявлено позовних вимог і не залучено відповідачем особу, на майно якої постановою від 25 лютого 2020 року ВП № 6015311 накладено арешт, саме не залучено боржника ОСОБА_2 до участі у справі. Також зазначав про відсутність спору щодо права власності позивача на належний йому транспортний засіб, так як порушення права позивача виникло під час здійснення дій при примусовому виконанні судового рішення, учасником його він не є. Крім того суд зауважив, що обираючи відповідачем АТ «Державний ощадний банк України», позивач не довів яким чином, в який спосіб обраний ним відповідач порушив, оспорив, або не визнав права власності позивача на автомобіль.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Анісімова В. В., задовольнив.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2023 року скасував та позовні вимоги задовольнив частково.

Зняв арешт та заборону відчуження рухомого транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, 2004 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_5 , накладений постановою державного виконавця Луганського відділу державної виконавчої служби у Луганському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 25 лютого 2020 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 як власник арештованого майна не є стороною виконавчого провадження, тому він обґрунтовано звернувся з позовом про зняття арешту з майна до особи, в інтересах якої накладено арешт на майно - АТ «Державний ощадний банк України» відповідно до положень статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Арешт, який накладений постановою державного виконавця Луганського відділу державної виконавчої служби у Луганському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 25 лютого 2020 року, позбавляє позивача можливості реалізувати своє право власності щодо транспортного засобу.

В залученні в якості відповідача ОСОБА_2 як боржника, не має потреби, оскільки автомобіль, на який накладено арешт, вибув з його володіння ще в 2013 році шляхом його продажу, а тому в даному випадку рішенням суду його права зачіпатися не будуть.

За встановлених обставин відсутні підстави для накладення арешту та оголошення в розшук належного позивачу на праві власності зазначеного автомобіля. Право власності позивача ніким не оспорюється.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2023 року АТ «Державний ощадний банк України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 712/3869/20, від 05 липня 2023 року у справі № 552/6357/22, від 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19, від 27 січня 2023 року у справі № 343/565/21, від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21.

Згідно з відповіддю ТСЦ МВС № 4442 від 21 лютого 2020 року вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 , а не за позивачем, тому вбачається спір про право власності на транспортний засіб, у зв`язку з чим позивач може звернутися з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

В суді першої інстанції позивач не подав клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 (боржника за виконавчим провадженням) у якості співвідповідача, на майно якого в межах виконавчого провадження накладено арешт.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Маньковського К. Л., до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, які Верховний Суд ухвалами від 06 лютого 2024 року залишив без розгляду.

У січні 2024 року від АТ «Державний ощадний банк України» до Верховного Суду надійшли відповіді на відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначено, що в суді першої інстанції позивач не подав клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2 (боржника за виконавчим провадженням) у якості співвідповідача, на майно якого в межах виконавчого провадження накладено арешт.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Зупинив дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року до закінчення касаційного перегляду справи.

15 січня 2024 року цивільна справа № 208/6868/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

30 травня 2016 року Сватівський районний суд Луганської області у справі № 426/7208/15-ц ухвалив заочне рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» задовольнив. Зокрема, стягнув з ОСОБА_2 , який є солідарним боржником з ТОВ «Луганський завод трубопровідної арматури «Маршал» на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитною лінією від 28 лютого 2013 року № 127 станом на 29 квітня 2016 року у розмірі 10 334 811 грн.

За інформацією ТСЦ № 1443 РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій області ОСОБА_2 , 12 червня 2013 року зняв з обліку для реалізації автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е240, 2004 року випуску, об`єм двигуна 2 597 куб. см, колір чорний, та 14 травня 2014 року продав його іншій особі. Станом на 25 лютого 2020 року, тобто на момент винесення постанови про арешт автомобіля ОСОБА_2 не був його власником, а власником автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е240, 2004 року випуску, об`єм двигуна 2 597 куб. см, колір чорний, була інша особа (т. 1 а. с. 57, 58).

У Луганському міському відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_14 з примусового виконання виконавчого листа № 426/7208/15-ц від 28 лютого 2018 року, виданого Сватівським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 , який є солідарним боржником ТОВ «Луганський завод трубопровідної арматури «Маршал» на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління AT «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором кредитної лінії, з зазначених розмірів, що підтверджено витягом з автоматизованої системи виконавчого провадження.

25 вересня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом, що підтверджено копією постанови.

25 лютого 2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт та розшук майна боржника.

29 січня 2021 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, 2004 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за продавцем 08 серпня 2017 року підрозділом ТСЦ НОМЕР_7 за № 1443/2021/2409874 .

Станом на 11 серпня 2021 року згідно з базою даних ТСЦ № 1443 РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій області автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е240, 2004 року випуску, об`єм двигуна 2 597 куб. см, колір чорний, зареєстрований за договором купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно з листом від 31 серпня 2021 року № 47/8349 Новомосковського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області транспортний засіб MERCEDES-BENZ Е240, державний номерний знак НОМЕР_4 (колір чорний, 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_3 ), в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_14 затримано та доставлено до відділу поліції за адресою: вул. Микити Головка, 19, м. Новомосковськ.

За інформацією ТСЦ № 1443 РСЦ ГСЦ МВС в Донецькій області, наданою на запит суду 19 жовтня 2021 року, відповідно до інформації наявних баз даних наявний перелік реєстраційних операцій автомобілю марки MERCEDES-BENZ Е240, кузов НОМЕР_3 , колір чорний, 2004 року випуску:

- 25 вересня 2007 року реєстрація на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає у кв. АДРЕСА_1 , (державний номерний знак НОМЕР_8 );

- 12 червня 2013 року зняття з обліку для реалізації у ВРЕР м. Луганськ гр. ОСОБА_2

- 14 травня 2014 року реєстрація у ВРЕР-1 м. Харків за довідкою рахунком ВІА 516030 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає у кв. АДРЕСА_2 , (державний номерний знак НОМЕР_9 );

- 26 жовтня 2016 року перереєстрація у ТСЦ № 5341 м. Полтава за ДКП 5341/2016/150246 на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає у кв. АДРЕСА_3 (державний номерний знак НОМЕР_10 );

- 25 березня 2017 року перереєстрація у ТСЦ № 4442 м. Сєвєродонецьк за ДКП 4442/2017/387821 на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешкає на АДРЕСА_4 (державний номерний знак НОМЕР_11 );

- 24 червня 2017 року зняття з обліку для реалізації у ТСЦ № 6350 Харківська область.

- 19 липня 2017 року реєстрація у ТСЦ № 1443 м. Краматорська за ДКП 1443/2017/547606 на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешкає на АДРЕСА_5 (державний номерний знак НОМЕР_12 );

- 08 серпня 2017 року перереєстрація у ТСЦ № 1443 м. Краматорська 1443/2017/574489 на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешкає на АДРЕСА_6 (державний номерний НОМЕР_5 );

- 29 січня 2021 року перереєстрація у ТСЦ № 1443 м. Краматорська за 1443/2021/2409874 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешкає на АДРЕСА_7 , з видачею державних номерних знаків НОМЕР_13 .

Згідно з витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 77144064 на 23 грудня 2021 року за рухомим майном з реєстраційним номером НОМЕР_13 - запис і відомості про реєстрацію обтяжень відсутній.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Керуючись наведеними правовими нормами, у разі звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) вказані позовні вимоги можуть бути пред`явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт, - стягувача у виконавчому провадженні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач обрав правильний спосіб захисту, звернувшись до суду з позовом до особи, в інтересах якої накладено арешт, - АТ «Державний ощадний банк України».

Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що станом на 25 лютого 2020 року (винесення постанови про арешт та розшук майна боржника) ОСОБА_2 не був власником цього майната арешт, який накладений постановою державного виконавця Луганського відділу державної виконавчої служби у Луганському районі Луганської області Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 25 лютого 2020 року, позбавляє позивача можливості реалізувати своє право власності щодо вказаного транспортного засобу, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому колегія суддів враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, враховуючи, що майно боржника вибуло з його володіння до накладення арешту на нього, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 712/3869/20, від 05 липня 2023 року у справі № 552/6357/22, від 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19, від 27 січня 2023 року у справі № 343/565/21, від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21 колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі № 916/1415/19 предметом позову є визнання договорів припиненими.

У справі № 925/642/19 позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Уманської міської ради від 08 квітня 2014 року щодо передачі земельної ділянки в оренду третій особі.

У справі № 204/2494/20 Верховний Суд зазначив, що вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності на майно та звільнення майна з-під арешту не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач ОСОБА_1 одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42 48 175 447 ЦПК України.

Предметом спору у справі № 712/3869/20 є визнання незаконним та скасування рішення міської ради, запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з припиненням її державної реєстрації.

Верховний Суд у справі № 552/6357/22 вказав, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що 22 вересня 2011 року відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби оспорюваний позивачем арешт накладено на спірне нерухоме майно саме в інтересах ПАТ «ВТБ Банк», стягувача у виконавчому провадженні, тобто заявлені позивачем вимоги стосуються прав та обов`язків банку. Вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідача особи, на користь якої накладено такий арешт, є неможливим.

У справі № 359/3609/19 Верховний Суд дійшов висновку, що автомобіль, з якого позивач просить зняти арешт, накладений у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики, належить позивачу і боржнику на праві спільної сумісної власності без визначення часток, є неподільною річчю, а тому підстав для зняття арешту немає. За таких обставин оскаржена постанова апеляційного суду в цій частині прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування в указаній частині немає.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Бориспільського міськрайонного ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яке не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт, у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до виконавчої служби, необхідно було відмовити саме як до неналежного відповідача у цій справі.

У справі № 343/565/21 залишаючи постанову апеляційного суду без змін, Верховний Суд зазначив, що предметом спору є вимога власника про звільнення належного йому майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», КС «Тайстра» та держави (податковий борг), при цьому позов пред`явлено лише до відповідачів ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», тому законним та обґрунтованим слід визнати висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для його задоволення у зв`язку з пред`явленням до неналежних відповідачів.

При цьому колегія суддів звернула увагу на те, що вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідачів усіх осіб, на користь яких накладено такий арешт, є неможливим. У цьому аспекті заслуговує на увагу також той факт, що передача прав іпотекодержателя спірної земельної ділянки до ПП «Компанія «Фінкомтрейд» (2018 рік) та реєстрація за ним права власності на неї (листопад 2020 року) було здійснено після накладення оспореного арешту (27 квітня 2016 року).

У справі № 721/521/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Отже, права АТ «Сенс Банк» (до перейменування АТ «Альфа-Банк»), як власника спірного майна, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 червня 2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», після перейменування Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1, порушені та підлягають захисту в обраний позивачем спосіб шляхом зняття арешту з указаного майна у порядку цивільного судочинства. Позивач правильно обрав спосіб захисту своїх прав, заявив позовні вимоги до належних відповідачів.

Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції щодо суб`єктного складу сторін у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18.

Посилання в касаційній скарзі на те, що вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 , а не за позивачем, тому вбачається спір про право власності на транспортний засіб, а також те, що необхідно було залучити до участі у справі ОСОБА_2 (боржника за виконавчим провадженням) у якості співвідповідача, є безпідставними, оскільки 12 червня 2013 року ОСОБА_2 зняв з обліку зазначений транспортний засіб для реалізації та 14 травня 2014 року його продав, тобто станом на 25 лютого 2020 року (винесення постанови про арешт та розшук майна боржника) ОСОБА_2 не був власником цього майна.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров