Постанова

Іменем України

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 209/1270/18

провадження № 61-17034св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири спільним майном подружжя та розподіл майна подружжя, набутого в період шлюбу, визнання права власності на 2/3 частини житлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 26 грудня 2014 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування у шлюбі вони за спільні грошові кошти придбали квартиру

АДРЕСА_1 .

Вказувала, що зважаючи на те, що у неї з чоловіком були довірчі відносини, вона погодилась на те, щоб договір купівлі-продажу зазначеної квартири було оформлено на ім`я чоловіка, їх родина постійно проживала та була зареєстрована у вказаній квартирі.

Зазначала, що сімейне життя з ОСОБА_2 не склалося через його протиправну поведінку, у зв`язку з чим вона вимушена була забрати дітей та піти з їхньої квартири до будинку своїх батьків.

Посилаючись на те, що у добровільному порядку вирішити спір стосовно квартири, яка фактично є спільним майном подружжя, так як була придбана за спільні грошові кошти, ОСОБА_2 відмовляється, що порушує її права та права її дітей, а тому ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , придбаною в період шлюбу, та визнати за нею право власності на 2/3 вказаної квартири.

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на квартиру та стягнення вартості майна в порядку поділу майна подружжя.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що з 26 грудня 2014 року він перебуває з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей, на утримання яких він щомісячно надає грошові кошти у розмірі 3 881,98 грн.

Вказував, що у період шлюбу, а саме 04 травня 2017 року, ними у спільну власність було придбано автомобіль DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який ОСОБА_1 було відчужено без його згоди.

Зазначав, що 21 липня 2016 року він здійснив продаж подарованої йому

26 грудня 2014 року квартири, та того ж дня за набути грошові кошти купив квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, а автомобіль, який був спільним майном подружжя, було продано без його згоди, ОСОБА_2 просив суд визнати на ним право особистої приватної власності на квартиру

АДРЕСА_1 ; в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 вартість

1/2 частини автомобіля DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2019 року у складі судді

Лобарчук О. О. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 21 липня 2016 року ОСОБА_2 продав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру за адресою: квартира

АДРЕСА_2 , та отримав від продажу квартири 54 523 грн, і цього ж місяця, 22 липня 2016 року, придбав квартиру за адресою: квартира

АДРЕСА_1 . Суд зазначив, що з`ясував походження коштів, за які було придбано спірну квартиру, та дійшов висновку про те, що це майно є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 . Доказів щодо придбання сторонами спірної квартири за спільні кошти ОСОБА_1 не надано, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні статей 60 61 ЦПК України та її поділу.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про стягнення вартості частини майна в порядку поділу майна подружжя, то суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, оскільки автомобіль DAEWOO LANOS було придбано за власні кошти ОСОБА_1 , а саме від продажу належної їй, її матері та бабі квартири, яка була продана ними згідно із договором купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2017 року за 45 709 грн. Суд, з`ясувавши походження коштів, за які було придбано спірний автомобіль, дійшов висновку про те, що це майно є об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільним майном подружжя та розподіл майна подружжя, набутого в період шлюбу, визнання права власності на 2/3 частини житлового приміщення, в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на квартиру та стягнення вартості майна в порядку поділу майна подружжя та в частині вирішення судових витрат скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільним майном подружжя та розподіл майна подружжя, набутого в період шлюбу, визнання права власності на 2/3 частини житлового приміщення задоволено частково.

Визнано квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м, спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на квартиру відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 985,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 1 842,00 грн.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 березня 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була набута на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2016 року, в пункті 7 якого зазначено, що покупець ОСОБА_2 свідчить про те, що набуває нерухоме майно на праві спільної сумісної власності подружжя, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, у цьому випадку не спростована, а підтверджується самим договором

купівлі-продажу квартири.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 стосовно наявності правових підстав для визнання за нею права власності на 2/3 частини спірної квартири, оскільки суд не вбачав підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 та статті 60 СК України, якими врегульовано, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 60 СК України та визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, у результаті чого грубо порушив норми матеріального права та скасував законне рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власністю подружжя на майно, а саме спірну квартиру, залишив поза увагою автомобіль, який був предметом розгляду справи і який також було придбано у період шлюбу, щодо якого суд першої інстанції застосував положення статті 57 СК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із суду першої інстанції матеріали указаної цивільної справи. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня

2019 року задоволено. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 2014 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб, видане Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено актовий запис № 769 (а. с. 8).

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9, 10).

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 21 липня 2016 року ОСОБА_2 було передано у власність ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 30,4 кв. м. Сторони домовились про те, що продаж вчиняється за 54 523,00 грн (а. с. 40).

22 липня 2016 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , як продавцями, з одного боку, та ОСОБА_2 , як покупцем, з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_2 передано у власність квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 56,2 кв. м. Сторони домовились про те, що продаж цей вчиняється за 43 765,00 грн

(а. с. 12).

Згідно із довідкою про реєстрацію та склад сім`ї від 23 листопада 2017 року № 1/38110, виданої ТОВ «ЄРЦ КП», у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_5 , дочка - ОСОБА_6 (а. с. 11).

Відповідно до звіту про оцінку майна, затвердженого директором

ТОВ «Віконт-Консалдінг» від 22 червня 2018 року, оціночна вартість без ПДВ житлової чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 складає 264 729,00 грн (а. с. 41).

Згідно із витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 03 було прийнято рішення, яким встановлено для батька ОСОБА_2 наступні часи побачень: першої та третьої суботи та неділі місяця. Для старшого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності матері за місцем проживання батька з

10-00 години суботи до 19-00 години неділі. З малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , один раз на тиждень, терміном на три години в присутності матері (а. с. 42).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира була набута на підставі договору купівлі-продажу від 22 липня 2016 року, в пункті 7 якого зазначено, що покупець ОСОБА_2 свідчить про те, що набуває нерухоме майно на праві спільної сумісної власності подружжя, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що спірне майно було придбано за його особисті кошти, а тому воно є її особистою приватною власністю, не можуть бути прийняті судом, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована, а підтверджується самим договором купівлі-продажу квартири від 22 липня 2016 року.

Посилання касаційної скарги на те, що суд залишив поза увагою автомобіль, який був предметом розгляду справи і який також було придбано у період шлюбу, щодо якого суд першої інстанції застосував також положення

статті 57 СК України, є необґрунтованими, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому не могло бути переглядом судом апеляційної інстанції. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги заявник просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким йому відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення на його користь з ОСОБА_1 вартості 1/2 частини автомобіля DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Посилання заявника на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 522/3469/14-ц, не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, які викладені у зазначеній постанові й, відповідно, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого рішення та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині постанови суду.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду

від 20 серпня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович