Постанова
Іменем України
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 209/1817/19-ц
провадження № 61-5774св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Огнєва Надія Олександрівна, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Огнєва Н. О., ОСОБА_3 , про поділ спадкового майна в натурі.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його син ОСОБА_5 . Після смерті сина залишилося спадкове майно. Спадкоємцями першої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_5 є: він, ОСОБА_2 - дружина спадкодавця, ОСОБА_3 - син спадкодавця. У встановлений законом шестимісячний строк він звернувся до приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Огневої Н. О. із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_2 також звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_3 спадщину не прийняв. Постановою приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Огневою Н. О. від 10 жовтня 2018 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 від виділу частки в натурі.
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Огнєва Н. О., ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 . Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на майно. З метою отримання свідоцтва про право на спадщину, вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 жовтня 2018 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки інший спадкоємець - ОСОБА_1 безпідставно заявив вимоги про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, розташовану на території Іванівської сільської ради Пстриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан». Тобто, ОСОБА_1 в порушення вимог статей 1267 1268 ЦК України фактично вимагав поділити спадкове майно, таким чином прийняти спадщину із застереженням - збільшити свою частку в окремому спадковому майні, позбавивши її права на спадкування цього майна, та позбавити себе права на спадкування в іншому. Оскільки заповіт її чоловіком не складався, то спадкування повинно відбуватися за правилами спадкування за законом. Право на спадкування має вона, як дружина спадкодавця, та ОСОБА_1 як батько спадкодавця, оскільки вони є спадкоємцями першої черги та у встановлений законодавством строк звернулися із заявами про прийняття спадщини, а вона, крім іншого, постійно проживала зі своїм чоловіком на момент його смерті. Син спадкодавця - ОСОБА_3 вважається таким, що спадщину не прийняв, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не подав заяву про прийняття спадщини, при цьому він постійно не проживав з спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Таким чином, вона та відповідач мають право на спадкування в рівних частках.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року у складі судді Лобарчук О. О. первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено частку померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності в розмірі 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 . Визначено частку померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у праві спільної сумісної власності подружжя в розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 :
- на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв. м, житловою - 27,7 кв. м;
- на 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 29,2 кв. м, житловою - 17,0 кв. м;
- на 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 45,8 кв. м;
- 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,050 га, розташованої на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області КСТ «Каштан», кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, цільове призначення - ведення садівництва;
- на 1/2 частини цегляного гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 24,2 кв. м, розташованого на АДРЕСА_4 ;
- на 1/2 частини шлакоблочного гаража АДРЕСА_4 , загальною площею 19,7 кв. м;
- 1/4 частини автомобільного причепу, номерний знак НОМЕР_2 , НОМЕР_8, кузов № НОМЕР_3 ;
- 1/4 частини автомобіля BMW, модель 728, реєстраційний номер НОМЕР_4 , VIN- НОМЕР_5 .
В іншій частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про виділення йому в натурі квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,050 га, розташованої на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області КСТ «Каштан», кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, виділення всього спадкового майна в натурі на суму 116 074,00 грн, стягнення з відповідача 1 959,66 грн різниці вартості спадкового майна, відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на:
- 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 , житловою площею 27,7 кв. м., загальною - 44,1 кв. м;
- 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 45,8 кв. м;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 29,2 кв. м, житловою - 17,0 кв. м;
- 1/2 частини цегляного гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 24,2 кв. м, розташованого на АДРЕСА_4 ;
- 1/2 частини шлакоблочного гаража АДРЕСА_4 , загальною площею 19,7 кв. м;
- 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», цільове призначення - для ведення садівництва;
- 1/4 частини автомобіля марки BMW модель 728, рік випуску 1980, реєстраційний номер НОМЕР_6 , VIN- НОМЕР_5 ;
- 1/4 частини автомобільного причепу, номерний знак НОМЕР_2 , НОМЕР_8, кузов № НОМЕР_3 , рік випуску 1994.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у березні 2022 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі у розгляді справи, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 по 1/2 частини права власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан» та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Скаргу обґрунтовано тим, що на момент набрання оскаржуваним рішенням законної сили, що на його думку мало місце 07 серпня 2020 року, він вже був власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2020 року.
Вважає, що земельна ділянка, площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, не ввійшла до складу спадщини після померлого ОСОБА_5 , оскільки право власності на цю земельну ділянку не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а отже, земельні ділянка залишилася у власності ОСОБА_1 , який 25 червня 2020 року відчужив цю земельну ділянку йому.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, сформулювавши висновок про те, що сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 , оскільки рішення суду набрало законної сили 13 квітня 2020 року, а право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_4 набув лише 25 червня 2020 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Вказує на те, що саме він є власником спірної земельної ділянки з 25 червня 2020 року, оскільки ця земельна ділянка не увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 . Спадкодавець ОСОБА_5 , не зважаючи на існування нотаріально посвідченого договору дарування, не набув права власності на земельну ділянку, у зв`язку з чим земельна ділянка залишилася у власності дарувальника - ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №834080, виданого на його ім`я 05 жовтня 2005 року Петриківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області. рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо спірної земельної ділянки суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15. Крім того, ОСОБА_2 вже звернулася до суду із позовом про витребування у нього 1/2 частини земельної ділянки.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам процесуального закону щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
На підставі договору дарування земельної ділянки від 22 травня 2009 року, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», посвідченого державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л. Г., реєстр № 1-647.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданого Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 27 березня 2018 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
У справі, що переглядається, рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року визнано право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, на земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан» за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2
25 червня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан».
Нормативно-правове обґрунтування
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції Українивизначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Відповідно до статті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або наступні обставини: судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів та обов`язків, тобто судом вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або у рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки.
Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 - особи, яка не брала участі у розгляді цієї справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішував суд при постановленні оскаржуваного рішення питання про його права, інтереси, та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права та/або обов`язки заявника.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яким у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності по 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,050 га, кадастровий номер 1223781400:03:302:0422, на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, КСТ «Каштан», цільове призначення - для ведення садівництва, ОСОБА_4 вказує на те, що спірна земельна ділянка не увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки право власності на земельну ділянку не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а отже, власником цієї земельної ділянки на момент ухвалення рішення суду першої інстанції залишався ОСОБА_1 , який надалі відчужив її ОСОБА_4 . Факт відсутності виникнення у спадкодавця права власності на земельну ділянку узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15.
Верховний Суд відхиляє такі доводи касаційної скарги ОСОБА_4 як необгрунтовані з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) сформульовано висновок, що законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів; для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами другою, шостою Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 01 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон № 1952-IV, який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Тому особа, яка не отримала державний акт, не набула права власності на нього».
Ураховуючи, що: Закон № 1952-ІVяк акт цивільного законодавства повинен був відповідати положенням ЦК України; сторони, укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна, не можуть відступити від положень ЦК України; ЦК України як основний акт цивільного законодавства (на момент виникнення спірних правовідносин) містив чіткі та зрозумілі положення щодо визначення умов та моменту виникнення права власності у набувача нерухомого майна за відповідним правочином, які в повній мірі відповідають принципу правової визначеності та принципу легітимних (законних) очікувань; ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав необхідності державної реєстрації права на нерухоме майно та відповідно не містив відсилочної норми на положення Закону № 1952-ІV, - Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) дійшла висновку про відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в її постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У постанові № 14-188цс20 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що у межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна. Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника. Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.
Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.
Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України- з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Отже, враховуючи те, що договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 22 травня 2009 року, зареєстрований державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л. Г. за реєстровий № 1-647, спірна земельна ділянка була власністю ОСОБА_5 та після його смерті увійшла до спадкової маси, що у свою чергу свідчить про те, що відчуження цієї земельної ділянки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 є незаконним.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд виходить із того, що оскаржуваним ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про його права та обов`язки.
Крім викладеного, колегія суддів також звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 25 червня 2020 року, тобто після набрання законної сили рішення суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, який правильно закрив апеляційне провадження у цій справі за апеляційної скаргою ОСОБА_4 , з підстав, передбачених пунктом 3 частиною першою статті 362 ЦПК України.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження, а отже, є необґрунтованими.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 403 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
УхвалуДніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний