Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 209/5477/13-ц

провадження № 61-27184св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Прокурор Дніпровського району міста Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради Дніпропетровської області,відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року у складі судді Шендрика К. Л. і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2013 року прокурор Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на користь Дніпродзержинської міської ради заподіяних їй збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 176 477,76 грн.

Позов мотивований тим, що перевіркою, проведеною прокуратурою Дніпровського району м. Дніпродзержинська, встановлено, що відповідач користується земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї.

За договором купівлі-продажу від 10 червня 2009 року ОСОБА_1 придбано у Відкритого акціонерного товариства «Будівельні матеріали та будівництво» (далі - ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво») у приватну власність комплекс виробничо-побутових приміщень, розташований на другому АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 1,3814 га.

Відповідно до пункту 7 рішення Дніпродзержинської міської ради від 30 липня 2009 року №727-40/V, у зв`язку з відчуженням ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво» нерухомого майна, у останнього вилучено з користування земельну ділянку площею 1,3814 га на другому АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_1 оформити документи на землекористування.

10 листопада 2010 року ОСОБА_1 до управління земельних відносин міської ради надані пояснення щодо того, що ним замовлено в землевпорядній організації розроблення технічної документації із землеустрою та заявлено клопотання встановити строк оформлення договірної документації про право користування земельною ділянкою до березня 2011 року.

Станом на 23 серпня 2013 року відповідач право користування земельною ділянкою не оформив, що обмежує право власника розпоряджатися нею, використовувати її за цільовим призначенням та отримувати плату, чим завдаються збитки у вигляді упущеної вигоди - неодержання плати за користування цією ділянкою.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року позов прокурора Дніпровського району міста Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Дніпродзержинської (Кам`янської) міської ради до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 19 383,92 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у актах Дніпродзержинської міської ради від 06 вересня 2012 року та 17 жовтня 2013 року зазначено, що земельна ділянка площею 13814,0 кв. м на другому АДРЕСА_1 знаходиться у занедбаному стані, ніким не використовується. Доказів зворотного позивачем не надано. Отже, судом встановлено, що площа земельної ділянки, на якій розміщені будівлі становить 1517,3 кв. м. Нормативна грошова оцінка 1517,3 кв. м складає 692 283,30 грн. Податок становить 1% від оцінки, тобто 6 922,83 грн. Рішеннями міської ради від 27 травня 2011 року № 116-08/VI від 25 червня 2012 року № 475-24/VI затверджено коефіцієнт для розрахунку орендної плати на рівні трикратного земельного податку з урахуванням пільги із земельного податку - 30%. Отже, за період з 01 вересня 2011 року по 01 січня 2013 року, який визнав відповідач, розмір недоотриманої Дніпродзержинською міською радою орендної плати становить 19 383,92 грн.

Справа переглядалася неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року скасовано, позов прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кам`янської міської ради Дніпропетровської області неодержаний дохід у розмірі 176 477,76 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 придбав комплекс виробничо-побутових приміщень загальною площею 15 17,3 кв. м, який розташований на спірній земельній ділянці і фактично користується земельною ділянкою площею 13 814,0 кв. м, на якій розташовані його приміщення. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (зі змінами та доповненнями). Відповідно до даного Порядку комісією, створеною розпорядженням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 07 лютого 2005 року № 50, визначено розмір збитків, у вигляді неодержаних доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельної ділянки, що належить позивачу, які відповідно до акту «Про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено Державною фінансовою інспекцією Дніпропетровській області» від 17 червня 2013 року, склали 176 477,76 грн. З урахуванням установлених обставин відповідачем порушенні права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Кам`янське в особі Кам`янської міської ради Дніпропетровської області та заподіяно збитків внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, які підлягають відшкодуванню землекористувачем спірної ділянки.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпровської області судові витрати у розмірі 688,20 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2017 року ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року і рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року, подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не використовує земельну ділянку у тому розмірі, який брався для розрахунку збитків, що підтверджують письмові докази, наявні у матеріалах справи. Позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав. У даному випадку у міської ради відсутні збитки у вигляді упущеної вигоди. Недоведена наявність упущеної вимоги та її розмір. Позивач розраховує не упущену вимогу, а орендну плату за неіснуючим договором оренди, що суперечить чинному законодавству.

Відповідач зауважив на неповідомленні його про судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 209/5477/13-ц і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

25 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

16 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

16 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1739/17.

22 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду касаційне провадження у цій справі поновлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судами

10 червня 2009 року між ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу комплексу виробничо-побутових приміщень, відповідно до умов якого, останній набув у власність комплекс виробничо-побутових приміщень загальною площею 1 517,30 кв. м на другому АДРЕСА_1 (на час укладення договору - м. Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області.

Зазначений комплекс виробничо-побутових приміщень розташований на земельній ділянці площею 13 814,0 кв. м, яка надавалася в оренду ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво» строком на 3 роки згідно з рішенням Дніпродзержинської міської ради від 27 травня 2008 року за № 395-22/V.

Згідно з рішенням Дніпродзержинської міської ради від 30 липня 2009 року № 727-40/V «Про набуття (припинення) юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення, які надаються у користування по матеріалах інвентаризації», з користування ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво» вилучено земельну ділянку на другому АДРЕСА_1 загальною площею 13 814,0 га у зв`язку з відчуженням нерухомого майна та зобов`язано ОСОБА_1 оформити документи на землекористування.

ОСОБА_1 10 листопада 2010 року подав заяву до Дніпродзержинської міської ради, в якій просив визначити йому граничні строки оформлення документації на землекористування, але такий строк не було встановлено.

Станом на 23 серпня 2013 року (час звернення до суду з позовом) договір оренди земельної ділянки між Дніпродзержинською міською радою та ОСОБА_1 не укладався.

Згідно з актами Дніпродзержинської міської ради від 06 вересня 2012 року та 17 жовтня 2013 року земельна ділянка площею 13 814,0 кв. м на другому АДРЕСА_1 знаходиться у занедбаному стані та ніким не використовується.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 25 червня 2013 року № 173 затверджено акт від 17 червня 2013 року про визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, які виявлено Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області,. Згідно з розрахунку недоотриманої орендної плати за користування ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої на другому АДРЕСА_1 площею 13 814,0 га (землі промисловості), розмір недоотриманої орендної плати за період з 01 вересня 2011 року по 01 січня 2013 року складає 176 477,76 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про неповідомлення відповідача про судове засідання, під час якого було прийняте рішення, є необґрунтованими.

Відповідно до статті 305 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ЦПК України 2004 року) апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

Згідно з частиною четвертою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

У матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого відповідач отримав лист Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року, в якому повідомлялося про призначення судового засідання на 17 січня 2017 року, 24 листопада 2016 року.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне обрання позивачем способу судового захисту колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтями 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У статті 206 ЗК Українипередбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, в якому згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі»визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК Українивласникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 ЦК Українивстановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Г лава 83 ЦК України застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Відповідно до глав 82 і 83 ЦК Українидля деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 ЗК Українивстановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Судами встановлено, що між 10 червня 2009 року між ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу комплексу виробничо-побутових приміщень, відповідно до умов якого, останній набув у власність комплекс виробничо-побутових приміщень загальною площею 1 517,30 кв. м на другому АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 13 814,0 кв. м. Договору оренди відповідач з відповідною міською радою не укладав. З цього моменту відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначила, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, що спростовує обґрунтованість доводів касаційної скарги.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК Українивстановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Судами застосовано до правовідносин сторін статтю 22, норми глави 82 ЦК України, глави 24 ЗК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», а також стаття 274 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час нарахування позивачем коштів, що підлягають стягненню з відповідача.

Суди попередніх інстанцій розрахували суму, що підлягає стягненню з відповідача, з використанням ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, нормативної грошової оцінки 1 кв. м земельної ділянки у розмірі 456,26 грн.

Відповідно до пункту 288.5.1. статті 288 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час нарахування позивачем коштів, що підлягають стягненню з відповідача, розмір орендної плати за рік не може бути меншим: для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом. Позивачем використаний менший розмір для розрахунку, проте суд, відповідно до принципу диспозитивності, розглядає справу у межах позовних вимог.

Таким чином, на визначення розміру коштів, які мали б бути сплачені відповідачем на користь міської територіальної громади за договором оренди, що мав бути укладений відповідачем як користувачем земельної ділянки, на якій розміщений належний йому об`єкт нерухомого майна, не вплинуло неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Проте, оскільки у резолютивній частині рішення апеляційного суду помилково вказано на те, що грошові кошти стягуються з відповідача як неодержаний дохід (недоотриману орендну плату за користування земельною ділянкою), рішення апеляційної інстанції підлягає зміні в цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо розміру земельної ділянки, яка мала бути взята для обрахування розміру грошових коштів, що підлягали стягненню з відповідача за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди.

Відповідно до підписаного 10 червня 2009 року між ВАТ «Будівельні матеріали та будівництво» і ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу виробничо-побутових приміщень, набутий відповідачем у власність комплекс виробничо-побутових приміщень загальною площею 1 517,30 кв. м на другому АДРЕСА_1 , розміщений на земельній ділянці площею 13 814,0 кв. м.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, проте неправильно визначив правову підставу позову, а також помилково вказав у резолютивній частині рішення про стягнення з відповідача грошових коштів як неодержаного доходу. Тому мотивувальна частина рішення апеляційного суду підлягає зміні в редакції цієї постанови, а резолютивна частина - шляхом виключення з неї відповідного зазначення.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду 16 жовтня 2019 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року, то у зв`язку із зміною цього рішення необхідно поновити його виконання у незміненій частині.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна Верховним Судом рішення суду апеляційної інстанції не призводить до зміни стягнутої суми, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 395, 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови та виключивши з її резолютивної частини слова: «неодержаний дохід (недоотриману орендну плату за користування земельною ділянкою)».

В іншій частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов