Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 210/2259/19

провадження № 61-8054св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Кривбасводоканал», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Кривбасводоканал» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2020 року у складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я., М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Кривбасводоканал» (далі - КП «Кривбасводоканал»), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві.

Позов обгрунтований тим, що 25 липня 2001 року від нещасного випадку, який трапився під час виконання трудових обов`язків, загинув його батько ОСОБА_2 . Смерть настала внаслідок механічної асфіксії при утопленні в каналізаційних водах у каналізаційному колодязі каналізаційної мережі № 1.

Смерть ОСОБА_2 настала під час виконання ним трудових обов`язків у каналізаційному колодязі № 8 каналізаційної мережі № 1, внаслідок раптового викиду каналізаційної суміші газів і стоків у колодязь № 8 з каналізаційної мережі № 2, яка була підключена до колодязя № 8 каналізаційної мережі № 1.

Каналізаційна мережа № 2 не була внесена до схеми каналізаційних мереж, що знаходяться на балансі підприємства. Тому бригада з вини відповідача не вжила і не могла вжити запобіжних заходів, щодо перекриття системи каналізаційного стоку з колодязів розташованих вище, стосовно колодязя № 8 каналізаційної мережі № 1.

Після смерті батька позивач зазнав тяжких моральних страждань, сильного емоційного та психічного потрясіння, яке відчувається до сьогодні, він залишився без батьківського піклування та підтримки, все дитинство минуло з почуттям туги та жалю за батьком тощо.

Просив стягнути з кожного з відповідачів на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька, кошти у розмірі 417 300,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2020 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнено з КП «Кривбасводоканал» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю батька на виробництві, у розмірі 200 000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що смерть ОСОБА_2 сталася в результаті нещасного випадку під час виконання ним трудових обов`язків, у зв`язку з чим обґрунтовано поклав обов`язок відшкодувати позивачу як сину потерпілого шкоду відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР на КП «Кривбасводоканал».

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, який залишився без батька, характер психологічної травми, яку він отримав у зв`язку зі смертю батька, встановлену вину потерпілого, перебування його на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, конкретні обставини у справі, наслідки, вважає, що визначений розмір моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року КП «Кривбасводоканал» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просило їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстнацїі не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, провадження № 14-288цс19. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спори про відшкодування шкоди відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV) повинні вирішуватися відповідно до законодавства, яке було чинним на час виникнення у потерпілого права на її відшкодування.

У постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до підпункту е) пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настанні страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Батько позивача загинув 25 липня 2001 року на території КП «Кривбасводоканал», на час його смерті та на дату складення акта від 10 серпня 2001 року форма Н-1 про нещасний випадок був чинним Закон № 1105-XIV. Отже, станом на 25 липня 2001 року саме на Фонд покладено зобов`язання у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 210/2272/19, провадження 61-18268св19.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, який поданий представником позивача, адвокатом Гузєвим І. Г., зазначено, що потерпілий під час виконання трудових обов`язків виконував роботи з підвищеною небезпекою за дорученням свого креівника. При виконанні робіт та безпосередньо під час нещасного випадку на місці роботи бригади була присутня керівник загиблого, яка є і керівником робіт з підвищеною небезпекою. Перед початком робіт, або під час їх виконання, для забезпечення власної безпеки бригада не мала можливості вжити заходів щодо перекриття системи каналізаційного стоку з колодязів розташованих вище, стосовно колодязя № 8, оскільки каналізаційна мережа № 2 (з якої наповнився стічними водами колодязь № 8) не була внесена до схеми каналізаційених мереж, що знаходяться на балансі підприємства, що є порушенням вимог пункту 2.6 наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 05 липня 1995 року № 30 «Про затвердження Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України» (далі -Правила).

Відзив Фонду на касаційну скаргу Верховний Суд до уваги не бере, оскільки він не підписаний уповноваженою особою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року касаційне провадження у справі № 210/2259/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду цивільної справи № 210/2271/19, провадження № 61-19033св19.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційне провадження у справі поновлене.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .

Сторони не заперечують факт, що ОСОБА_2 (батько позивача) працював у КП «Кривбасводоканал» слюсарем мережі водовідведення.

Відповідно до акта від 10 серпня 2001 року № б/н (форма Н-1) про нещасний випадок, який стався на виробництві, ОСОБА_2 25 липня 2001 року з 14 год 30 хв до 15 год, виконуючи трудові обов`язки у КП «Кривбасводоканал», здійснював усунення закупорки каналізаційної мережі. Смерть настала внаслідок механічної асфіксії при утопленні в каналізаційних водах у каналізаційному колодязі № 8 каналізаційної мережі № 1 - 25 липня 2001 року.

У пункті 7.9 акта від 10 серпня 2001 року визначено причини нещасного випадку: незастосування засобів індивідуального захисту (при їх наявності), порушення трудової та виробничої дисципліни, перебування потерпілого у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно зі свідоцтвом про сметрь ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 41 рік.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Смерть батька позивача, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто мала місце до 01 січня 2004 року до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Положення статті 440-1 ЦК Української РСР не містять будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, відповідно до статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтовано висновку про наявність правових підстав для покладення на КП «Кривбасводоканал» обов`язку з відшкодування позивачу, як сину загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР.

При визначенні розміру моральної шкоди суд урахував характер та обсяг моральних страждань позивача, пов`язаних зі смертю його батька, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19, провадження № 61-19033сво19 зазначено, що відповідальність за моральну шкоду, завдану позивачу у зв`язку зі смертю його батька (25 липня 2001 року) в результаті нещасного випадку на виробництві, не може бути покладена на Фонд на підставі Закону № 1105-ХІV з огляду на таке.

«Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку з батьком позивача) у разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 та 14 цього Закону є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов`язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.

Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 Закону, серед яких підпунктом е) передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв`язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов`язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти б), д) пункту 1; пункт 2 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV).

Виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї зазначеним Законом не передбачено і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах, відповідно до статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року № 210/2272/19, провадження № 61-18268св19 та колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19, провадження № 61-16622св19.

Суди визначили, що внаслідок смерті батька позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку зі смертю близької людини.

Оскільки суди встановили, що загиблий перебував у трудових відносинах з КП «Кривбасводоканал», яке є особою, що відповідно до закону несе відповідальність із відшкодування моральної шкоди сину загиблого, то обґрунтовано зобов`язали КП «Кривбасводоканал» відшкодувати моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, провадження № 14-288цс19, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі встановлено факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання під час роботи у ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», що не є подібним до обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Кривбасводоканал» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного сууд м. Кривого Рогу від 15 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко