№ 210/3260/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 210/3260/16-ц

провадження № 61-46579св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

правонаступники відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 12 квітня 2018 року у складі судді Ніколенко Д. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), після перейменування Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 28 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № KRP0GA000000094, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 22 658,72 дол. США зі сплатою 15,00 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном його повернення 28 липня 2023 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 28 липня 2008 року між банком та відповідачем укладений іпотечний договір, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 , належна ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 червня 2005 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 07 червня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 107 331,23 євро, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 19 985,39 євро, заборгованість зі сплатипроцентів за користування кредитом - 20 145,37 євро, заборгованість по cплаті комісії за користування кредитом - 5 329,84 євро; пеня - 61 870,63 євро.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 105 820,10 євро (зменшив розмір пені до 60 359,59 євро), що за курсом Національного банку України станом на 07 червня 2016 року еквівалентно 2 999 999,84 грн.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, у якому просив: визнати недійсним договір споживчого кредитування від 28 липня 2008 року № KRP0GA000000094; визнати припиненим іпотечний договір від 28 липня 2008 року та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим відповідно до пункту 8.1.2 договору відбулася зміна строку кредитування, а саме строк повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), процентів, винагороди, пені у повному обсязі вважається таким, що настав 30 червня 2009 року, і саме із цієї дати банк мав право пред'явити позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Оскільки з відповідним позовом до позичальника банк звернувся до суду лише у липні

2016 року, що знаходиться поза межами збільшеної за домовленістю сторін до 5 років позовної давності. Зважаючи на подану ОСОБА_1 заяву про застосування позовної давності, пред`явлення банком у серпні 2010 року позову до суду до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку (справа № 2-3039/2011), не дає підстав для висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлено у межах позовної давності, оскільки після переривання перебігу позовної давності минуло 5 років 11 місяців.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд виходив з того, що позичальник був обізнаний про наявність пред`явленого банком позову до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку (справа № 2-3039/2011), він оскаржував в апеляційному порядку ухвалене за наслідками вирішення позову рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2012 року, однак з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, звернувся лише 23 січня 2017 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої положеннями статті 257 ЦК України, заяву про застосування якої подав банк.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня

2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 12 квітня 2018 року змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Змінюючи мотиви відмови у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про зміну строку кредитування у зв'язку з порушення позичальником передбачених пунктом 8.1.1. термінів внесення платежів більш як на 120 календарних днів. Зазначив, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договоромзмінився у зв`язку з пред'явленням у жовтні 2010 року банком до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку, а тому виходив з того, що право АТ КБ «ПриватБанк» на звернення з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором виникло у жовтні 2010 року. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком суду про наявність підстав для про відмову у позові за спливом позовної давності до вимог АТ КБ «ПриватБанк». Доводи заявника про переривання позовної давності у зв`язку з пред`явленням у жовтні 2010 року кредитором вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку, після чого перебіг позовної давності розпочався заново, вважав необґрунтованими, оскільки з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк звернувся у липні 2016 року, тобто після спливу позовної давності, збільшеної за домовленістю сторін до п`яти років.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у його задоволенні з підстав пропуску ОСОБА_1 трирічного строку позовної давності до заявлених вимог, про застосування якої просив АТ КБ «ПриватБанк».

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня

2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 26 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скаргаАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували позовну давність до позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, оскільки поза увагою судів залишилася та обставина, що у межах погодженої сторонами позовної давності, банк звернувся до суду з позовом про захист порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, який було задоволено рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2012 року. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 липня 2008 року №KRP0GA000000094 у розмірі 28 989,21 євро, що за курсом НБУ станом

на 13 липня 2010 року еквівалентно 287 928,81 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 28 липня 2008 року, з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які зареєстровані і проживають за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначеної квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Однак, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2012 року рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2012 року в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з іпотечної квартири скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог, в іншій частині - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зазначене, на думку заявника, переконливо свідчить про те, що саме з дати ухвалення Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення від 02 жовтня 2012 року, АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо про неможливість виконання судового рішення про звернення стягнення на предмета іпотеки шляхом його реалізації у зв`язку з відмовою у задоволенні вимог про виселення відповідачів, а отже про порушення його прав. Чинне законодавство пов`язує початок перебігу позовної давності з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, а тому судам належало здійснювати відлік початку перебігу позовної давності до вимог банку починаючи з 02 жовтня 2012 року. Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до суду у червні 2016 року, вважав, що суди дійшли помилкових висновків про пропуск АТ КБ «ПриватБанк» позовної давності.

Зауважив, що суди не урахували правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права на отримання належних платежів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили право позивача на отримання плати за користування кредитними коштами (процентів, комісії, пені), нарахованих кредитором після ухвалення рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2012 року у межах позовної давності, з урахуванням того,що позичальник не повернув кредитні кошти та проценти за користування кредитом, які нараховуються та сплачуються періодичними платежами щомісячно, а також не сплатив неустойку за невиконання зобов'язань за кредитним договором, які підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03 грудня 2015 року № 6-249цс15).

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня

2018 року зупинено, до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Верховного Судувід 09 червня 2021 року поновлено касаційне провадження та залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , який колегія суддів не бере до уваги при вирішенні касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з не наданням доказів про направлення його копії на адресу позивача.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року та постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір

№ KRP0GA0000000094, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 22 658,72 євро зі сплатою 15,00 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном його повернення 28 липня 2023 року.

Пунктом 5.5 кредитного договору, сторони погодили збільшений строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) - до 5 років.

Підпунктом 8.1.2 кредитного договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 8.1.1 (у тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів - сторони дійшли згоди, що строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені є останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 28 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладений іпотечний договір, предметом якого є належна на праві власності ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1 .

У жовтні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня

2012 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 липня 2008 року

№ KRP0GA000000094 у розмірі 28 989,21 євро, що за курсом НБУ станом

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2012 року рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня

2012 року в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з квартири скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

АТ КБ «ПриватБанк» надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, з якого убачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 станом

на 07 червня 2016 року становить 107 331,23 євро, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 19 985,39 євро, заборгованість за процентами за користування кредитом - 20 145,37 євро, заборгованість по комісії за користування кредитом - 5 329,84 євро; пеня - 61 870,63 євро, розмір якої банк зменшив до

60 359,59 євро.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Щодо висновків судів про зміну АТ КБ «ПриватБанк» строку кредитування, визначеного кредитним договором

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов`язання.

За умовами кредитного договору, сторони погодили, що виконання позичальником своїх зобов`язань в частині повернення отриманих у позику кредитних коштів буде здійснюватися частинами, а саме, щомісяця у період

з 24 по 28 число позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 327,68 євро, згідно з графіком погашення кредиту (додаток 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, процентам, винагороді, комісії.

Підпунктом 8.1.2 кредитного договору сторони передбачили, що у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 8.1.1 (у тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Таким чином, умовами договору сторони погодили, що порушення позичальником термінів внесення передбаченого кредитним договором щомісячного платежу на 120 календарних днів змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. У такому випадку вважається таким, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Суд першої інстанції правильно встановив, що настання факту порушення позичальником термінів оплати, передбачених пунктом 8.1.1 (у тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, наступило раніше дати звернення АТ КБ «ПриватБанк» (жовтень 2010 року) з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку, що також змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах строк кредитування сплив в останній день місяця, в якому відбулося порушення ОСОБА_1 термінів оплати за кредитним договором на 120 календарних днів, тобто 30 червня

2009 року.

Щодо обґрунтованості вимог АТ КБ «ПриватБанк» та застосовування до них позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у свої рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Відмовляючи у задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, суди попередніх інстанцій належним чином не з`ясували та не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях про їх обґрунтованість.

Зокрема, перевіряючи аргументи позивача про те, що при вирішенні справи судам належало урахувати висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-249цс15, у якому суд вказав, що проценти за кредитом і пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах позовної давності, обчисленої за 3 роки (для процентів) й рік (для пені) до дня звернення до суду, суди не урахували, що від зазначеного правового висновку Велика Палати Верховного Суду відступила у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до актуальних правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення із ОСОБА_1 процентів за кредитом та штрафних санкцій, нарахованих унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, після спливу строку кредитування (30 червня 2009 року), судам належало відмовити за їх необґрунтованістю, а не у зв`язку зі спливом позовної давності, що свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 256 267 ЦК України).

Щодо доводів АТ КБ «ПриватБанк» про переривання перебігу позовної давності

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах:

від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження

№ 61-3872св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18), від 13 листопада 2019 року у справі

№ 148/1923/16-ц (провадження № 61-21009св18).

Суд першої інстанції, з висновками якого у відповідній частині погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що у спірних правовідносинах, перебіг позовної давності за вимогами АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, перервався саме пред'явленням банком у жовтні 2010 року вимог до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки, з того часу перебіг позовної давності розпочався заново, а тому на час звернення АТ КБ «ПриватБанк» (липень 2016 року) збільшена за домовленістю сторін до 5 років позовна давність сплила.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19).

Доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності розпочався з моменту ухвалення Апеляційним судом Дніпропетровської області рішення

від 02 жовтня 2012 року, оскільки саме з вказаної дати АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо про неможливість виконання судового рішення про звернення стягнення на предмета іпотеки шляхом його реалізації у зв`язку з відмовою у задоволенні вимог про виселення відповідачів з іпотечної квартири є необґрунтованими, оскільки про порушене право на отримання від

ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, банку стало відомо у моменту закінчення погодженого сторонами строку кредитування - 30 червня 2009 року. Перебіг вказаного строку перервався та розпочався заново у зв`язку із зверненням АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні

2010 року з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, однак у межах позовної давності, позивач не пред`явив вимог до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарг

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та штрафних санкцій після спливу строку кредитування неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку про скасування у цій частині рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня

2018 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 26 вересня 2018 року, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у їх задоволенні за необґрунтованістю.

Оскільки суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про сплив строку кредитування у зв'язку з настанням факту порушення позичальником термінів сплати платежів, передбачених пунктом 8.1.1 (у тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі), в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на термін понад 120 календарних днів, Верховний Суд у частині вирішення вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у межах строку кредитування, вважає за необхідне у цій частині постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 26 вересня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня

2018 року.

Керуючись статтями 400 402 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року у частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості зі сплати процентів та штрафних санкцій за період після 30 червня 2009 року скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні за необґрунтованістю.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня

2018 року у частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у межах строку кредитування скасувати, залишити в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко