Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 210/5432/16-ц

провадження № 61-1069св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року у складі Літвіненко Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - Фонд) про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача 145 000, 00 грн у рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач працював в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища 22 роки 5 місяців. У жовтні 2003 року йому встановлено професійне захворювання: радикулопатія попереково-крижова зі статико-динамічними порушеннями, стійким больовим синдромом, стан після дискектомії. За фактом професійного захворювання проведено розслідування комісією, створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 27 січня 2004 року № 15, відповідно до якого, працюючи на Відкритому акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

(далі - ВАТ «ЦГЗК») внаслідок незастосування засобів малої механізації умови праці були пов`язані з важкою фізичною працею, а у зв`язку зі специфікою ремонтних робіт - вимушеною робочою позою. Крім цього, позивач наражався на дію загальної вібрації, джерелом якої є технологічне обладнання. Зазначає, що за висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 11 травня 2004 року позивачу вперше встановлена втрата професійної працездатності в обсязі 40 % та 3 група інвалідності з переглядом у 2005 році. За висновком МСЕК від 07 травня 2009 року втрата професійної працездатності встановлена у розмірі 40 % та 3 група інвалідності з 01 травня 2009 року повторно, безстроково.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Фонд позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000, 00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Суд дійшов висновку, що потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду у разі, якщо стійку втрату працездатності вперше встановлено у період із 01 квітня 2001 року до 31 грудня 2005 року. Оскільки страховий випадок (встановлення стійкої втрати працездатності) стався у травні 2004 році, під час дії зазначених норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування позивачу моральної шкоди має бути здійснено за рахунок Фонду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Суд першої інстанції під час постановлення рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи у шкідливих умовах протягом тривалого часу, що стало причиною його професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності у розмірі 40 %, третю групу інвалідності безстроково та тривале лікування у медичних закладах.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, Фонд просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції 2015 року) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку, відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України, тобто роботодавцем. Зазначена норма виключає моральну шкоду із складу страхових виплат відповідно виключає і обов`язок Фонду з її виплати. Судами першої та апеляційної інстанцій не обґрунтований присуджений розмір відшкодування моральної шкоди, не ураховано, що відсутні медичні довідки, які підтверджують зв`язок між нещасним випадком, що стався з позивачем, та його моральними стражданнями.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював протягом таких періодів - 26 серпня 1980 року - 31 грудня 1987 року, 01 січня 1988 року - 01 червня 1989 року, 11 червня 1990 року - 08 квітня 1996 року - слюсарем з ремонту обладнання, підземним електрогазозварником, поверхневим електрогазозварником шахти «Сєвєрная» ім. Валявка, виробниче об`єднання «Кривбасруда»; з 16 липня 1996 року - 29 травня 1998 року газоелектрозварником, ВАТ «Криворізький тепличний комбінат»; з 08 червня 1998 року - 30 квітня 2003 року електрогазозварником, збагачувальна фабрика, ВАТ «ЦГЗК».

Відповідно до пункту 14 акта розслідування професійного захворювання (отруєння) від 27 січня 2004 року № 15 позивач, працюючи з 08 червня 1998 року до 30 квітня 2003 року електрогазозварником збагачувальної фабрики ВАТ «ЦГЗК», виконував зварювальні роботи під час ремонтів технологічного обладнання і трубопроводів, при цьому внаслідок незастосування засобів малої механізації умови праці були пов`язані з важкою фізичною працею, а у зв`язку зі специфікою ремонтних робіт - вимушеною робочою позою. Крім цього позивач наражався на дію загальної вібрації, джерелом якої є технологічне обладнання.

У пункті 15 акта розслідування професійного захворювання визначено причиною професійного захворювання багаторічну працю в умовах важкої фізичної праці, вимушеної пози та вібрації.

Відповідно до висновку МСЕК від 11 травня 2004 року позивачу первинно встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40, 00 % та 3 група інвалідності з переглядом 01 квітня 2005 року. Рекомендовано медикаментозне лікування, санаторно-курортне лікування.

Відповідно до довідки МСЕК від 07 травня 2009 року під час повторного огляду ОСОБА_1 встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40, 00 % та 3 група інвалідності з 01 травня 2009 року безстроково, потреба у медикаментозному лікуванні, санаторно-курортне лікування.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, у разі настання зазначеного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть (частина перша статті 14 Закону № 1105-XIV). Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 відповідно до статей 23 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо.

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язував з настанням страхового випадку.

Встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою 40 % професійної працездатності, яка пов`язана з професійним захворюванням, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2004 році, суди дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду у визначеному розмірі.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно з яким виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Проте Конституційний Суд України у Рішенні від 08 жовтня 2008 року

№ 20-рп/2008 зазначив, що право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, під час дії якої позивачеві завдано моральну шкоду у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.

Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16 (провадження

№ 14-463цс18), у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Отже, доводи касаційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди Фондом не передбачено законодавством, чинним на час ухвалення рішення, є безпідставними.

Довід касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, Верховний Суд визнає необґрунтованим.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).

Відповідно до частин першої та другої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша та друга статті 58 ЦПК України 2004 року).

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (частина друга статті 212 ЦПК України 2004 року).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України 2004 року).

Закон, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, відсутній. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.

Отже, наявність у МСЕК зазначеного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була співмірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили наявність у позивача підстав для відшкодування моральної шкоди, що спричинена внаслідок трудового каліцтва.

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо обґрунтованими та такими, що відповідають нормам закону.

Узагальнені висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі розгляду справи, визначені правилом статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко