Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 210/5576/16-ц
провадження № 61-5126св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
треті особи: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко Олена Петрівна, Регіональне управління Національного банку України у Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О. П., Регіонального управління Національного банку України у Дніпропетровській області, про захист прав споживачів.
Позов мотивував тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_1 та Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») уклали такі договори: договір про іпотечний кредит № KRHTG40000003409 на суму 105 225,00 грн до 15 лютого 2028 року з цільовим призначенням на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року № 519 за інвестиційним договором від 15 лютого 2008 року № 552, розташованої на АДРЕСА_1 ; кредитний договір № KRHTG50000003409 на суму 21 045,00 грн до 15 лютого 2028 року на споживчі потреби.
Зазначив, що умови обох споживчих кредитних договорів передбачають можливість погашення зобов`язань за ними будь-яким способом, не забороненим чинним законодавством України, що знайшло своє підтвердження у пунктах 5.2.8, 8.10 основного договору та пункті 2.4.2 кредиту про початковий внесок.
Відповідно до умов пунктів 2.3, 5.1.2 основного договору позивачу відкрили поточний рахунок № НОМЕР_1 та пункту 2.4 цього договору відкрили рахунок для внесення готівки або безготівкових перерахувань № 29099059095259, а також для нарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитом. На виконання обох споживчих договорів у частині умов погашення зобов`язань за ними відповідно до пункту 7.2 кредиту на початковий внесок відкрили рахунки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 .
Погасивши весь борг за двома кредитами і вважаючи свої зобов`язання перед банком виконаними, позивач неодноразово протягом 2014-2016 років звертався до банку.
У відповідь отримав електронну роздруківку від працівника банку, з якої дізнався про існування рахунків про відкриття яких він не просив банк та не укладав жодних угод: віртуальний рахунок № НОМЕР_3 (згідно з угодою № SAMDN11000039640633) Приват24; карта для виплат № НОМЕР_4 (згідно з угодою № SAMDNFF000121156336); бонусний договір № 9992222225360083308 (згідно з угодою № SAMDN30000121300217).
16 листопада 2016 року він вчергове звернувся до банку з заявою про вирішення питання дострокового погашення обох кредитів з урахуванням значної переплати коштів за ними.
Просив банк не нараховувати надалі ані відсотків за користування кредитними коштами, ані пені та штрафів за цими договорами.
Проте відповіді на зазначену заяву не отримав.
Зазначив, що відповідач тривалий час неналежним чином виконує прийняті на себе перед ним обов`язки, отже, вважає, що права позичальника підлягають захисту в порядку Закону України «Про захист прав споживачів».
Послався на те, що за умовами обох договорів він до лютого 2028 року мав би повернути банку 403 723,19 грн. За період користування коштам протягом 10 років він мав би повернути 126 270,00 грн.
Зазначив також, що замовив звіт сертифікованого спеціаліста аудитора щодо розрахунків.
У звіті від 14 грудня 2016 року спеціаліста Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Респект-ЛЛ» (далі - ТОВ «АФ «Респект-ЛЛ») ОСОБА_2 містяться такі висновки:
за договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409 станом на 15 лютого 2028 року позичальник мав би сплатити банку 336 436,79 грн;
за договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 станом на 15 лютого 2028 року позичальник мав би сплатити банку 67 286,40 грн;
загальна сума за двома договорами щодо сплати банку станом на 15 лютого 2028 року становить 403 723,19 грн;
станом на 13 вересня 2016 року позивач сплатив на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» за період з 14 березня 2008 року до 12 вересня 2016 року за кредитним договором № KRHTG50000003409 і договором про іпотечний кредит № KRHTG40000003409 від 15 лютого 2008 року грошові кошти у розмірі 545 922,19 грн;
позивач станом на 13 вересня 2016 року здійснив переплату грошових коштів за кредитним договором № KRHTG50000003409 і договором про іпотечний кредит № KRHTG40000003409 від 15 лютого 2008 року на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 372 657,65 грн.
Зазначив, що за умовами договору передав банку в іпотеку квартиру на АДРЕСА_1 .
Позивач повідомив представників банку про наміри скористуватись правом приватної власності на належне йому нерухоме майно у зв`язку з нагальною потребою поліпшення житлових умов шляхом розірвання кредитних договорів, у зв`язку з достроковим погашенням заборгованості та, як наслідок, зняттям заборон на відчуження нерухомого майна, але вказане банк проігнорував.
Задля погашення заборгованості позивач важко працював у складних умовах, що негативно вплинуло на його загальний стан здоров`я. Крім того, працюючи за межами України, позивач тривалий час не бачив родину.
Вважає, що відповідач порушив майнові та немайнові права і свободи позивача, що і стало наслідком здійснення останнім значних переплат за своїми зобов`язаннями у розмірі 372 657,65 грн та завдання моральної шкоди.
Просив суд:
визнати порушеними права споживача ОСОБА_1 відповідачем внаслідок невиконання Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту при укладанні та виконанні у м. Кривому Розі цим банком правочинів зі споживчого кредитування, а саме за договором про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409 та за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409, укладені ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;
визнати розірваними наступні правочини: договір про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409, кредитний договір від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 зі споживчого кредитування, укладені ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;
визнати припиненим іпотечний договір № KRHTG40000003409, укладений ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», через дострокове виконання позивачем зобов`язань за основним зобов`язанням - договором про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409;
зобов`язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О. П. виключити з Державного реєстру іпотек, зареєстровано в реєстрі нотаріуса за № 522, у Державному реєстрі іпотек реєстраційний номер обтяження № 6687229, вид обтяження іпотека; та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості майна, зареєстровано в реєстрі нотаріуса за № 523, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження № 6602314, записи про іпотеку та записи про заборону відчуження нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» негайно повернути позивачу договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який незаконно перебуває у володінні іпотекодержателя ПАТ КБ «ПриватБанк»;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 372 657,65 грн переплати за двома споживчими кредитами;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн витрат з оплати за надання послуг зі складення висновку спеціаліста аудитора ТОВ «АФ «Респект-ЛЛ» та 900,00 грн за проведення почеркознавчої експертизи;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 75 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що ані позивач, ані його представники жодного разу позовні вимоги не уточнювали, вимог щодо визнання недійсними або розірваними додаткових угод до договорів про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та № KRHTG40000003409, укладених 27 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , не заявляли, тому суд не бере до уваги висновок експерта від 14 березня 2019 року № 28/1.1/276 та пояснення позивача, допитаного як свідка, про неукладання зазначених додаткових угод.
Зазначив, що після укладення 27 серпня 2008 року додаткових угод до іпотечних договорів від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та № KRHTG40000003409 валюта розрахунків за кредитними договорами переведена у долари США, а саме: надані грошові кошти, залишок заборгованості та щомісячні платежі за договорами від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та № KRHTG40000003409.
Суд першої інстанції не взяв до уваги звіт спеціаліста від 14 грудня 2016 року, оскільки розрахунок сум сплати здійснювався станом на 15 вересня 2016 року та під час розрахунку експерт врахувала, що щомісячний платіж складається з основної суми тіла кредиту, відсотків та комісії.
На виконання звіту їй надали кредитний договір від 15 лютого 2008 року, іпотечний договір від 15 лютого 2008 року, додатки № 1 до кожного договору та оригінали платіжних документів, які свідчили про сплату коштів ОСОБА_1 банку.
Зазначив, що під час розрахунку спеціаліст ОСОБА_2 не взяла до уваги тіло кредитів за весь період, а саме з 15 жовтня 2016 року до 15 лютого 2028 року включно, а також не врахувала додаткові угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та додаткову угоду від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409.
Послався на те, що станом на 15 вересня 2016 року дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та № KRHTG40000003409 не відбулось, а, навпаки, є 11 363,65 дол. США заборгованості, отже, підстави для розірвання цих договорів за достроковим виконанням зобов`язання відсутні.
Відмовляючи позивачу в задоволенні вимоги щодо зобов`язання приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості відомостей щодо заборон відчуження квартири, місцевий суд керувався тим, що основне зобов`язання позивача перед банком не припинено.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимоги про зобов`язання банку негайно повернути позивачу договір купівлі-продажу квартири, суд керувався тим, що з приводу неправомірних дій банку щодо неповернення позивачу договору купівлі-продажу квартири він, окрім банку, нікуди не звертався, зокрема до правоохоронних органів, будь-яких доказів, які б свідчили про те, що договір купівлі-продажу квартири перебуває у представників банку, суду не надав.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 75 000,00 грн, місцевий суд виходив з відсутності в справі доказів вчинення відповідачем протиправних діянь стосовно позивача та, відповідно, відсутності доказів завдання позивачу моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідача.
Дійшов висновку про відсутність правових підстав відшкодування моральної шкоди, правовий характер та розмір якої позивач не підтвердив належними та допустимими доказами у справі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2020 року скасував, ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнав припиненою іпотеку за договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Зобов`язав приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О. П. виключити з Державного реєстру іпотек, зареєстровано в реєстрі нотаріуса за № 522, у Державному реєстрі іпотек реєстраційний номер обтяження № 6687229, вид обтяження іпотека; та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості майна, зареєстровано в реєстрі нотаріуса за № 523, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження № 6602314, записи про іпотеку та записи про заборону відчуження нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 372 657,65 грн переплати за договором про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409 та кредитним договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409.
Зобов`язав АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 оригінал договору купівлі-продажу квартири від 15 лютого 2008 року № 519 за інвестиційним договором від 15 лютого 2008 року № 522, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 400,00 грн судових витрат, які складаються з 1 500,00 грн оплати за надання послуг з висновку спеціаліста аудитора ТОВ «АФ «Респект-ЛЛ» та 900,00 грн за проведення почеркознавчої експертизи.
У решті позову відмовив.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 5 512,00 грн судового збору за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з доведеності невчинення між сторонами додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та відсутності потреби у поданні окремого позову або звернення з вимогою про визнання недійсним.
Дійшов висновку, що місцевий суд під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, повинен був викласти відповідний висновок про неукладеність спірних додаткових угод у мотивувальній частині рішення.
Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав наявності несплаченої заборгованості та нездійснення позивачем дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Зазначив, що наданий позивачем звіт спеціаліста про фактичні результати погоджених процедур від 14 грудня 2016 року встановив сплату станом на 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» за період з 14 березня 2008 року до 12 вересня 2016 року за кредитним договором № KRHTG50000003409 і договором про іпотечний кредит № KRHTG40000003409 від 15 лютого 2008 року грошових коштів у розмірі 545 922,19 грн, і переплату грошових коштів за кредитним договором № KRHTG50000003409 і договором про іпотечний кредит № KRHTG40000003409 від 15 лютого 2008 року на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 372 657,65 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач виконав зобов`язання за обома договорами - і за іпотечним кредитом № KRHTG40000003409, і за кредитним договором № KRHTG50000003409 в обсязі, передбаченому договорами на час дострокового їх погашення, та, як встановлено звітом аудитора, переплатив банку грошові кошти на загальну суму 372 657,65 грн, які підлягають поверненню позивачу за рахунок відповідача.
Дійшов висновку, що додаткові претензії кредитора не відповідають основним засадам цивільного законодавства, порушують принцип правової певності для боржника, який виконав зобов`язання і може розраховувати, що обмеження, які існували для нього на період виконання договірних зобов`язань, перестануть існувати.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 75 000,00 грн, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем протиправних діянь стосовно позивача та, відповідно, доказів завдання позивачу моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження АТ КБ «ПриватБанк» зазначило неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування статті 204 ЦК України у подібних правовідносинах, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010; застосування статті 629 ЦК України у подібних правовідносинах, що міститься у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17; статті 599 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, висловленого у постанові Верховного Суду України від 08 лютого 2017 року у справі № 6-2560цс16, від 01 березня 2017 року у справі № 6-130цс17; щодо дослідження поданих стороною доказів у подібних правовідносинах, що міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, статті 212 ЦПК України 2004 року (статті 83 ЦПК України) у подібних правовідносинах, висловленого у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, щодо застосування статті 89 ЦПК України у подібних правовідносинах, висловленого в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року у справі № 408/5497/12; а також суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивувало тим, що висновок експерта про неукладення додаткової угоди не мав братися до уваги, оскільки він складений з порушенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 січня 1998 року № 53/5.
Цей висновок експертизи є недостатнім доказом та не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом відсутності волевиявлення позивача на укладання (підписання) спірних додаткових угод.
Вважає, що за відсутності у справі беззаперечних доказів на спростування факту укладення та підписання позивачем спірних додаткових угод апеляційний суд не мав підстав для часткового задоволення позовних вимог через їх недоведеність.
На його думку, станом на 15 вересня 2016 року дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та № KRHTG40000003409 не відбулось, а, навпаки, наявні 11 363,65 дол. США заборгованості, тому підстави для часткового задоволення позову відсутні.
Зазначило, що апеляційний суд не дослідив положення додаткових угод від 27 серпня 2008 року до іпотечних договорів від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та № KRHTG40000003409, а також виписку з кредитного рахунку позичальника.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 15 лютого 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотечного кредиту № KRHTG40000003409 на 105 225,00 грн до 15 лютого 2028 року під 15 % річних.
Позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 105 225,00 грн, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту (т. 1, а. с. 17-19).
15 лютого 2008 року сторони уклали додаток № 1 до кредитного договору № KRHTG40000003409 «загальна вартість кредиту» (т. 1, а. с. 20).
Окрім того, 15 лютого 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № KRHTG50000003409.
За умовами цього договору банк зобов`язався надати позичальнику 21 045,00 грн до 15 лютого 2028 року під 1,25 % місячних на суму залишку кредиту.
Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором визначені в розділі 7 договору (т. 1, а. с. 21-23).
Цього ж дня сторони уклали додаток № 1 до кредитного договору № KRHTG50000003409 «загальна вартість кредиту» (т. 1, а. с. 24).
15 лютого 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № KRHTG40000003409, за яким іпотекодавець на забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору про іпотечний кредит, передав, а іпотекодержатель прийняв у порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме двокімнатну квартиру зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 64,00 кв. м, житловою площею 38,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 25-27).
На виконання умов кредитних договорів № KRHTG40000003409 та № KRHTG50000003409 позивач здійснював оплату, яка, на його думку, вже в 2016 році була більшою, ніж передбачено цими договорами.
У справі наявна додаткова угода між сторонами від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409, за умовами якої банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені в розділі 8 договору (т. 1, а. с. 92).
Пункт 8.1 вказаного договору визначає, що банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_5 на строк з 27 серпня 2008 року до 15 лютого 2028 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 22 879,50 дол. США на такі цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту у момент надавання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 цього договору.
Станом на 27 серпня 2008 року залишок заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409 становив 105 703,29 грн, що еквівалентно 22 879,50 дол. США (т. 1, а. с. 95).
У справі наявна додаткова угода від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409, відповідно до якої банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені в розділі 8 договору.
Пункт 8.1 вказаного договору визначає, що банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_5 на строк з 27 серпня 2008 року до 15 лютого 2028 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 4 563,25 дол. США на споживчі цілі, шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2 зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2 цього договору (т. 1, а. с. 94-95).
Станом на 15 серпня 2008 року залишок заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 становив 21 082,22 грн, що еквівалентно 4 563,25 дол. США (т. 1, а. с. 189, 190).
У справі також містяться заяви від імені ОСОБА_1 № 45 про продаж іноземної валюти в сумі 22 879,50 дол. США та № 46 про продаж іноземної валюти в сумі 4 563,25 дол. США на виконання зазначених додаткових угод (т. 1, а. с. 91).
Протягом судового розгляду справи ОСОБА_1 заперечив укладення з відповідачем 27 серпня 2008 року додаткових угод за договорами від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 та від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409, якими надані йому грошові кошти у гривнях були переведені у долари США, заперечував підписання цих додаткових угод, як і заперечував підписання ним заяв від 27 серпня 2008 року № № 45 та 46 про отримання грошових коштів від банку у доларах, та зазначив, що договори укладалися ним з метою придбання квартири в один день 15 лютого 2008 разом із укладенням договору купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом у приміщенні банку.
За висновком експерта від 14 березня 2019 року № 28/1.1/276 підписи від імені ОСОБА_1 , розташовані в графах «Позичальник», «Один з оригіналів даного договору мною отримано особисто» додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409, виконав не ОСОБА_1 , а інша особа з наслідуванням автентичному підпису ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 29-33).
Позивач неодноразово заявляв клопотання про витребування оригіналів додаткових угод і оригіналів заяв від 27 серпня 2008 року №№ 45 та 46 для призначення та проведення почеркознавчої експертизи, які суд задовольнив та витребував у відповідача оригінали письмових доказів. ( т. 1, а. с.118, 119, 127, 128, 169, 170, 177, 178, 207-209, 211, 212).
На виконання ухвал суду відповідач надав лише оригінал однієї додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року за № KRHTG50000003409, решту документів надав у ксерокопіях, завірених банком.
За звітом спеціаліста ОСОБА_2 про фактичні результати погоджених процедур від 14 грудня 2016 року станом на 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 сплатив на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» за період з 14 березня 2008 року до 12 вересня 2016 року за кредитним договором № KRHTG50000003409 і договором про іпотечний кредит № KRHTG40000003409 від 15 лютого 2008 року 545 922,19 грн.
Встановлена переплата ОСОБА_1 станом на 13 вересня 2016 року в розмірі 372 657,65 грн (т. 1, а. с. 29-31).
У справі наявна виписка за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409 за період з 01 лютого 2008 року до 16 листопада 2016 року, згідно з якою залишок кредиту після погашення станом на 15 вересня 2016 року становить 11 363,65 дол. США (т. 1, а. с. 194-197).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності невчинення правочину про укладення між сторонами додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409, а також з виконання зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами в обсязі, передбаченому договорами на час дострокового їх погашення, та з переплати позивачем грошових коштів, які підлягають поверненню позивачу за рахунок відповідача.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою для відкриття касаційного оскарження стало неврахування висновку щодо дослідження поданих стороною доказів у подібних правовідносинах, що міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, та щодо застосування статті 212 ЦПК України 2004 року (статті 83 ЦПК України) у подібних правовідносинах, висловленого у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц.
Так, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18 міститься висновок про те, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Також у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що підписи від імені ОСОБА_1 , розташовані у графах «Позичальник», «Один з оригіналів даного договору мною отримано особисто» додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № KRHTG50000003409 від 15 лютого 2008 року, виконав не ОСОБА_1 , а інша особа з наслідуванням автентичного підпису ОСОБА_1 (що підтвердив висновок експерта) та дійшов правильного висновку про те, що зазначений правочин не створює для позивача жодних прав та обов`язків, зокрема обов`язку повернути АТ КБ «ПриватБанк» суму кредиту на цих умовах і сплатити відсотки за користування ним.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409 є невчиненою, а також дійшла висновку про виконання позивачем зобов`язання за обома договорами - і за іпотечним кредитом № KRHTG40000003409, і за кредитним договором № KRHTG50000003409 в обсязі, передбаченому договорами на час дострокового їх погашення, та про переплату банку грошових коштів, які підлягають поверненню позивачу за рахунок відповідача.
Разом із тим суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що висновок експерта від 14 березня 2019 року № 28/1.1/276 стосується лише підписів від імені ОСОБА_1 , розташованих у графах «Позичальник», «Один з оригіналів даного договору мною отримано особисто» додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG50000003409.
Незважаючи на неодноразове витребування судом оригіналу додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409, відповідач надав лише ксерокопію зазначеного документа, що унеможливило проведення експертизи.
Суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статті 109 ЦПК України про те, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Проте суд апеляційної інстанції не зазначив у мотивувальній частині постанови про визнання чи відмову у визнанні факту підписання відповідачем ОСОБА_1 додаткової угоди від 27 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409 та дійшов передчасного висновку про виконання позивачем зобов`язання, в тому числі і за іпотечним кредитом № KRHTG40000003409, в обсязі, передбаченому договором, та про переплату банку грошових коштів, які підлягають поверненню позивачу за рахунок відповідача.
Разом із тим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частина перша статті 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
На підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Цивільно-правовий договір, будучи різновидом правочину, втілює узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору. Поряд з цим, якщо йдеться про форму договору, то у зазначених відносинах вона повинна бути письмовою із таким обов`язковим атрибутом, як підписи сторін.
Порядок укладення договору - це визначена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій установлення цивільних прав і обов`язків, здійснених на основі погоджених дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітних способах узгодження змісту договору.
У статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах частково знайшли свої підтвердження під час перегляду справи, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції зобов`язав приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О. П. виключити з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості майна записи про іпотеку та записи про заборону відчуження нерухомого майна.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Суду апеляційної інстанції слід звернути увагу на те, що процесуальне становище третьої особи приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О. П. є відмінним від процесуального становища відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо; встановити факт наявності чи відсутності підписання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 15 лютого 2008 року № KRHTG40000003409, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук