№ 210/6117/13-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 210/6117/13-ц

провадження № 61-18403св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (теперішня назва акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно договору № KRHCAU01140001

від 02 лютого 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі

11 978 доларів США зі сплатою відсотків за користування коштами, комісії та інших витрат на умовах, встановлених договором, із терміном дії договору до 01 лютого 2013 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

02 лютого 2006 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки № KRHCAU01140001/1.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором станом на 21 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 5 775,67 доларів США, що еквівалентно 46 147,60 грн.

Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 5 775, 67 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) від 21 червня 2013 року складає 46 147, 60 грн та судові витрати.

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до

АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, визнання зобов`язання за кредитним договором виконаним, договору застави припиненим, стягнення грошової суми.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що банк невірно тлумачить умови кредитного договору в частині сплати 0,13 % від суми виданого кредиту, оскільки щомісячна сплата комісії у розмірі 0,13 % стосується дострокового погашення кредиту у відповідності до пункту 3.11 договору. Крім того відповідачі не повідомлялися про підвищення відсоткової ставки за договором.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати виконаними нею в повному обсязі зобов`язання за кредитним договором

№ KRHCAU01140001 від 02 лютого 2006 року; визнати припиненою дію договору застави рухомого майна № KRHCAU01140001 від 02 лютого

2006 року; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 3 855,60 грн набутих банком без достатньої правової підстави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2015 року у складі судді: Костенко В. В. у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не доведений обсяг заборгованості за кредитним договором з урахуванням наданих платежів по погашенню кредиту у загальному розмірі 11 191,85 доларів США.

При відмові у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 не довела факт виконання кредитних зобов`язань у повному обсязі.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу

від 20 листопада 2015 року в складі судді: Костенко В. В. резолютивну частину рішення суду від 21 серпня 2015 року доповнено абзацом: «Судові витрати за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання зобов`язання за кредитним договором виконаним, договору застави припиненим, стягнення грошової суми віднести за рахунок держави».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Справа судом апеляційної інстанції розглядалась неодноразово.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 21 березня 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2015 року у частині відмови АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове їх задоволення.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість за кредитним договором

№ KRHCAU01140001 від 02 лютого 2006 року станом на 21 червня 2013 року у розмірі 3 444 доларів США, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 2 816,45 доларів США та заборгованості по відсотках -

627,55 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня

2015 року у частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, визнання зобов`язання за кредитним договором виконаним, договору застави припиненим, стягнення грошової суми залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня

2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2015 року в частині відмовити у позові

АТ КБ «ПриватБанк» скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2006 року № KRHCAU01140001 станом на 21 червня 2013 року у загальному розмірі 4 285,11 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі

3 651,67 доларів США та заборгованості за відсотками - 633,44 доларів США. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено.

У іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2015 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Зважаючи на те, що боржник порушив свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів згідно із затвердженим графіком, виникла прострочена заборгованість за кредитом та зі сплати процентів, а тому у вересні 2011 року банк звернуся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRHCAU01140001 від 02 лютого 2006 року, яка виникла станом на 19 серпня 2011 року.

Звернувшись із вимогою про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості та дострокове виконання основного зобов`язання, банк реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача, а отже, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів.

Крім того, подавши позов про стягнення заборгованості з поручителя у солідарному з боржником порядку 29 серпня 2013 року він пропустив встановлений статтею 559 ЦК України строк на пред`явлення позову до поручителя з врахуванням звернення до суду з позовом у вересні 2011 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 свого підтвердження не знайшли та спростовуються матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.Клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року задоволено. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, визнання зобов`язання за кредитним договором виконаним, договору застави припиненим, стягнення грошової суми призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції суд апеляційної інстанції фактично позбавив фізичної можливості брати участь у розгляді справи. Суд відмовив у стягненні боргу з поручителя, посилаючись на норми припинення поруки, але у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору поруки припиненим рішення прийняв протилежне.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 лютого 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № KRHCAU01140001. Згідно умов укладеного договору позичальник ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у вигляді не відновлюваної кредитної лінії у розмірі 11 978,00 доларів США для придбання автомобіля, а також у розмірі 4 779,31 доларів США на сплату страхових платежів у на строк до 01 лютого 2013 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено 02 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір застави рухомого майна № KRHCAU01140001. За умовами указаного договору заставодавець ОСОБА_1 передала заставодержателю

АТ КБ «ПриватБанк» транспортний засіб Chevrolet АВЕО, випуску 2006 року, типу легковий седан В, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено між банком та ОСОБА_2 договір поруки

№ KRHCAU01140001/1 від 02 лютого 2006 року, яка поручилась перед кредитором АТ КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором та зобов`язалась відповідати солідарно у тому ж розмірі, що і боржник.

У вересні 2011 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRHCAU01140001. У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до

АТ КБ «ПриватБанк» про припинення кредитного договору

№ KRHCAU01140001 від 02 лютого 2006 року та зобов`язання банку повернути суму переплати. Рішенням Дзержинського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-2145/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 18 червня 2013 року, в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Відповідно до розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором станом на 21 червня 2013 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 5 775 доларів США 67 центів, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 651 долар США 67 центів, заборгованості за відсотками у розмірі 1,414 доларів США 16 центів, заборгованості по комісії у розмірі 171 долар США 27 центів та заборгованості за пенею у розмірі

538 доларів США 57 центів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі

№ 6-1451цс16 зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

У частині четвертій статті 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Враховуючи те, що звернувшись із вимогою про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості та дострокове виконання основного зобов`язання, банк реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача, а отже суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав позовні вимоги банку такими, що підлягають до задоволення частково, а з позичальника ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за кредитним договором

№ KRHCAU01140001 від 02 лютого 2006 року станом на 21 червня 2013 року у загальному розмірі 4 285 доларів США 11 центів, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 651 долар США

67 центів (в межах позовних вимог) та заборгованості за відсотками у розмірі 633 долари США 44 центи (з врахуванням звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави).

Пеня та комісія в межах позовних вимог банку до стягнення не підлягає, оскільки згідно з розрахунком банку та деталізованою випискою за спірним кредитним договором, її нарахування здійснювалось після закінчення строку дії кредитного договору, в той час коли банк, як кредитор, позбавлений права нараховувати проценти та інші платежі, передбачені кредитним договором, після зміни строку виконання основного зобов`язання, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції у проведенні судового засідання 10 вересня

2019 року у режимі відеоконференції спростовуються тим, що у ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року зазначено, що клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції надійшло до суду 09 вересня 2019 року, тобто менше ніж за п`ять днів до визначеної дати судового засідання. Крім того, прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду, а адвокатом Щербатюк В. А. не надано жодних належних доказів щодо неможливості її прибуття в судове засідання до Дніпровського апеляційного суду для реалізації нею своїх процесуальних прав. Також до клопотання не додано підтвердження направлення копії клопотання учасникам справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив вказане клопотання без задоволення, оскільки воно було подане з порушенням вимог частини другої статті 212 ЦПК України.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович