ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 211/1113/18(2-а/211/91/18)

адміністративне провадження № К/9901/66022/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Мацедонської В.Е.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Довгинцівського районного відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області

на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 травня 2018 року (головуючий суддя Сарат Н.О.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді: Божко Л.А. Лукманова О.М.)

у справі № 211/1113/18

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Довгинцівського районного відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області

до ОСОБА_1

про примусове видворення за межі України та заборони в`їзду, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В березні 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Довгинцівського районного відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (далі - позивач, скаржник, ГУДМС України в Дніпропетровській області, Довгинцівський РВ у м. Кривому Розі) звернулося до Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про примусове видворення та забороною в`їзду на територію України на 5 (п`ять) років.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову Головного Управління ДМС України в Дніпропетровській області Довгинцівського районного відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про видворення за межі України та з забороною в`їзду відносно громадянина - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач проживає разом із сестрою та донькою, а позивачем не доведено, що втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, передбачене ст. 8 ЄКПЛ відповідає інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я, захисту прав і законних інтересів України. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги аргумент апеляційної скарги щодо відсутності документального підтвердження родинного зв`язку між відповідачем та ОСОБА_2 , оскільки в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 в графі батька зазначений ОСОБА_3 . За повідомленням Довгинцівського відділу РАЦС державна реєстрація народження ОСОБА_2 була проведена згідно ст. 135 СК України (народження дитини у матері, яка не перебуває шлюбі та за відсутності спільної заяви батьків, запис про батька робиться за прізвищем матері, а ім`я по батькові за вказівкою матері). Проте, відповідно до доданого позивачем акту від 14.08.2018, підписаного сусідами відповідача, підписи яких засвідчені печаткою та підписом голови вуличного комітету вбачається факт сумісного проживання з вересня 2005 року відповідача з його дочкою ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги цей акт, як належний доказ родинних зв`язків, проте суд врахував цей акт, як доказ небезпідставного сумніву щодо відсутності, заявлених органом ДМС, сімейних зв`язків у відповідача на території України. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що встановлені в ході судового розгляду обставини справи свідчать про суттєві прогалини у роботі органів ДМС щодо перевірки наявності тісних сімейних зв`язків, наявність яких не може бути встановлена в ході розгляду цієї справи з огляду на необхідність встановлення фактів, які не відносяться до юрисдикції адміністративного суду, а також віднесення цієї справи до категорії термінових справ.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

19 листопада 2018 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 травня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування поданої касаційної скарги Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вказує на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано те, що відповідач після закінчення 90-денного терміну дозволеного перебування в Україні, а саме - 02.06.2013, територію України не покинув, за отриманням посвідки на тимчасове проживання не звертався та перейшов на нелегальне становище. Окрім того, ОСОБА_1 не має законних підстав для працевлаштування в Україні та, відповідно, не може мати законних джерел доходу, необхідних для утримання дитини - ОСОБА_2 . Також скаржником звернуто увагу, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як і відповідачем, не було надано жодного документу, який підтверджує наявність родинних та сімейних зв`язків між ними, а також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивач не вважає акт від 14.05.2018, підписаний сусідами відповідача, підписи яких засвідчені печаткою та підписом голови вуличного комітету, на який посилається суд апеляційної інстанції, як достатній доказ на підтвердження обставин, викладених у ньому. Водночас, скаржник зауважує, що, у випадку правдивості обставин, викладених у цьому акті, то у відповідача було достатньо часу для отримання в установленому порядку дозволу на імміграцію. Також скаржник підкреслює, що відповідачем не було вчинено всіх передбачених законодавством дій для визнання батьківства щодо дитини, чи для встановлення опіки над нею. ГУДМС в Дніпропетровській області стверджує, що законодавством про іноземців та осіб без громадянства не передбачено наявності такої підстави для законного перебування даної категорії осіб на території України, як наявність у них приватного та сімейного життя на території України, висновки про неможливість втручання в яке, як підставу для відмови в задоволенні позову, зроблені судами попередніх інстанцій. Окрім того, скаржник звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема - ч. 2 ст. 288 КАС України в частині порушення десятиденного строку розгляду даного позову.

13 січня 2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на зазначену касаційну скаргу, в якому він, посилаючись на необґрунтованість доводів останньої, просить залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2019 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

29.09.2015 Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровської області прийняте рішення № 6 про примусове повернення в країну походження відповідача ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 29.10.2015 без заборони в`їзду.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало порушення з боку відповідача правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 02.06.2013 без реєстрації місця тимчасового перебування в Україні та неодноразове притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення.

Із вказаним рішенням відповідач був ознайомлений 29.09.2015.

З питання отримання дозволу на імміграцію в Україну, отримання тимчасової посвідки на проживання в Україні до органів ДМС України не звертався. Законних підстав для перебування на території України не має. Законного джерела існування не має. Проте, що він знаходиться не території України нелегально йому відомо.

На сторінці 27 паспорта відповідача, дослідженого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, міститься штамп, датований 19 жовтня 2015 року про в`їзд на територію України, але штамп про виїзд в паспорті відсутній.

Згідно доданих позивачем відомостей Державної прикордонної служби відповідач в`їхав на територію України 02.03.2013 і інформація про його виїзд відсутня.

Судом апеляційної інстанції в якості свідків були допитані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які пояснили, що відповідач є їх рідним братом. Має дочку ОСОБА_2 , з якою проживає разом, забезпечує та виховує її. У зв`язку з тим, що дочка народилася поза шлюбом, а подальші шлюбні відносини з матір`ю дитини не склалися, він не був записаний батьком цієї дитини. Піклується про дитину з часу її народження. Мати дитини проживає окремо в іншій області, в іншій сім`ї та має інших дітей. Оформити в наступному документи на батьківство не змогли у зв`язку з національними традиціями.

В свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 в графі батька зазначений ОСОБА_3 . За повідомленням Довгинцівського відділу РАЦС державна реєстрація народження ОСОБА_2 була проведена згідно ст. 135 СК України (народження дитини у матері, яка не перебуває шлюбі та за відсутності спільної заяви батьків, запис про батька робиться за прізвищем матері, а ім`я по батькові за вказівкою матері).

Згідно акту від 14.08.2018, підписаного сусідами відповідача, підписи яких засвідчені печаткою та підписом голови вуличного комітету підтверджується факт сумісного проживання з вересня 2005 року відповідача з його дочкою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI): <…> Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення <…>.

Частина 4 статті 26 Закону № 3773-VI: Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Абзац 1 частини 1 статті 30 Закону № 3773-VI: <…> Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення <…>.

Абзац 3 частини 1 статті 30 Закону № 3773-VI: Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Стаття 31 Закону № 3773-VI: Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Стаття 13 Закону № 3773-VI: В`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Частина 1 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): Позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору є примусове видворення відповідача з причин невиконання ним в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення та ухилення від виконання останнього.

З аналізу приписів статей 26 і 30 Закону № 3773-VI висновується, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що останній ухилятиметься від виконання такого рішення.

Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент його затримання уповноваженими органам не мав законних підстав для перебування на території України, що зокрема було визнано самим відповідачем під час судового розгляду справи, в зв`язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 203 КУпАП, а також прийнято відносно нього рішення про примусове повернення в країну походження.

Відтак, Суд приходить до висновку, що внаслідок невиконання відповідачем рішення про примусове повернення в країну походження до закінчення встановленого у ньому строку, за відсутності для цього будь-яких поважних причин, мали місце підстави, визначені частиною 1 статті 30 Закону №3773-VI, для примусового видворення ОСОБА_1 з території України.

При цьому, слід наголосити, що в межах розгляду цієї справи судами не було встановлено обставин, існування яких унеможливлювало б примусове повернення чи примусове видворення відповідача за нормами статті 31 Закону №3773-VI.

Окрім того, Суд підкреслює, що відсутність законного джерела існування, неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності, невиконання без поважних причин рішення про примусове повернення дають підстави для висновку, що відповідач ухиляється від виїзду за межі України після закінчення законного терміну перебування в неї, ухиляється від виконання рішення про примусове повернення.

Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, також дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем рішення позивача про примусове повернення від 29.09.2015.

Водночас, відмовивши в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції покликався на наявність у відповідача сім`ї, як перешкоди для виїзду з території України.

Суд звертає увагу, що мотиви відмови в задоволенні позову, як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій були висновувані лише на тому, що відповідач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому позивач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від вчинення порушення міграційного законодавства України.

Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17.

Окрім того, Суд підкреслює, що в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 в графі батька зазначений ОСОБА_3 , а не відповідач. За повідомленням Довгинцівського відділу РАЦС державна реєстрація народження ОСОБА_2 була проведена згідно ст. 135 СК України (народження дитини у матері, яка не перебуває шлюбі та за відсутності спільної заяви батьків, запис про батька робиться за прізвищем матері, а ім`я по батькові за вказівкою матері).

Суд наголошує, що відповідач, доводячи в судовому розгляді, факт того, що він є батьком ОСОБА_2 , водночас не вживав ніяких заходів, не вчиняв жодних активних дій із самого народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо оформлення батьківства документально.

Поданий відповідачем до судів попередніх інстанцій акт, що підписаний сусідами відповідача, підписи яких засвідчені печаткою та підписом голови вуличного комітету про підтвердження факту сумісного проживання з вересня 2005 року відповідача з ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції врахував, як доказ небезпідставного сумніву щодо відсутності, заявлених органом ДМС, сімейних зв`язків у відповідача на території України.

Водночас, Суд підкреслює, що, при цьому, суд апеляційної інстанції не сприйняв цей акт, як належний доказ родинних зв`язків, що свідчить про передчасність висновків суду про наявність сімейних стосунків у відповідача, як безумовну перешкоду для виконання рішення суду про примусове повернення ОСОБА_1 .

Таким чином, зважаючи на викладене, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в частині примусового видворення відповідача.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Водночас, щодо позовних вимог в частині заборони в`їзду на територію України терміном на 5 (п`ять) років, то Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено підставність задоволення цієї вимоги, не надана оцінка необхідності застосування позивачем даного заходу крізь призму статті 13 Закону № 3773-VI.

Відтак, у цій частині позовних вимог справа направляється до суду першої інстанції на новий розгляд.

<…> Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд <…>.

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349-356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Довгинцівського районного відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 травня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року в частині вимог щодо примусового видворення - скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у вказаній частині.

Примусово видворити за межі території України громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 травня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року в частині вимог щодо заборони в`їзду на територію України терміном на 5 (п`ять) років - скасувати та направити на новий розгляд до Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова