Постанова

Іменем України

24 липня 2023 року

м. Київ

справа № 211/1547/22

провадження № 61-7642 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Сарат Н. О. від 05 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Бондар Я .М., Зубакової В. П., Остапенко В. О. від 17 січня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства (далі-АТ) «Українська залізниця», в якому просив суд: визнати незаконним наказ від 31 січня

2017 року № 85/ОС про припинення трудового договору між ним та регіональною філією «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Експлуатаційне депо Батуринська», зобов`язати АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» зберегти за ним місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві на час проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 12 вересня 2014 року його було прийнято на роботу слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розрядку до відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» державного підприємства «Придніпровська залізниця».

18 листопада 2015 року його було призвано на строкову військову службу. Під час проходження строкової військової служби за ним на підприємстві зберігалося місце роботи і середній заробіток.

З 30 квітня 2016 року він продовжив проходження військової служби за контрактом на 3 роки.

31 січня 2017 року відповідач припинив з ним трудовий договір на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вказував, що відповідач незаконно припинив з ним трудовий договір та виплату середнього заробітку, так як під час укладення контракту 30 квітня

2016 року в Україні діяв особливий період і тому у відповідача було зобов`язання щодо збереження його місця роботи і середнього заробітку. Він і наразі продовжує військову службу за контрактом.

Зазначав, що трудову книжку отримав у відповідача 17 січня 2022 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з вказаним позовом.

Визнано незаконним наказ від 31 січня 2017 року № 85/ОС про припинення трудового договору між Регіональною філією «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Експлуатаційне депо Батуринська» та

ОСОБА_1 .

Зобов`язано акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» зберегти місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві за ОСОБА_1 на час проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з цим позовом є поважними, оскільки пов`язані з перебуванням позивача на військовій службі, його участі у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, обмеженнях у вільних діях та у можливостях вчасно скористатися своїм право на звернення з позовом до суду через особливості проходження військової служби.

Суди вказали, що на час спірних правовідносин на ОСОБА_1 розповсюджувалися гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на час проходження ним військової служби за контрактом, оскільки рішенням Ради національної безпеки та оборони України констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, тому його звільнення є незаконним.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи відповідача про те, що трудову книжку позивач отримав саме 31 січня 2017 року є безпідставними, оскільки з журналу обліку руху книжок і вкладок до них, на який, як на доказ посилається відповідач, встановити дату отримання трудової книжки неможливо, так як вона не містить відомостей про дату отримання трудової книжки, тому посилання позивача на те, що він отримав 17 січня 2022 року трудову книжку відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.

Також суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 21 квітня 2023 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» визнано неподаною та повернуто заявникові з підстав невиконання у встановлений строк вимог ухвали Верховного Суду від 28 лютого 2023 року (провадження

№ 61-2363 св 23).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» повторно звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року клопотання

АТ «Українська залізниця» про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 211/1547/22 з Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у задоволенні клопотання АТ «Українська залізниця» про зупинення виконання рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 рокувідмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду щодо питання визнання причин пропуску позовної давності поважними при вирішенні трудових спорів.

Зазначає, що суд першої інстанції, поновляючи строк на звернення до суду не взяв до уваги що позовна заява не містить причин пропуску строків на звернення до суду та позивачем взагалі не надано доказів для поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених прав.

Судами не надано належну правову оцінку доказу, а саме копії книги обліку руху книжок і вкладок до них, з якої вбачається, що ОСОБА_1 отримано трудову книжку у січні 2017 року, проте позивач не спростував зазначене, тобто, вищевикладене виключає необізнаність позивача про його звільнення,

саме 31 січня 2017 року.

Вказує, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги контракти позивача з Міністерством оборони України, які укладались начебто кожен рік, й саме це свідчить на думку суду поважність причин пропуску строку. Проте, як свідчить з постанови апеляційної інстанції, останній контракт було укладено 20 квітня

2021 року строком на 1 рік, при тому що позивач звернувся до суду 18 квітня 2022 року, а саме до закінчення строку контракту, як наслідком не може бути належним доказом поважності причин звернення до суду.

При цьому, зазначає, що отримання трудової книжки у відділу кадрів за місцем основної роботи підтверджує той факт, що позивач мав можливість прийти до структурного підрозділу «Експлуатаційне депо Батуринське» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» у час, коли він не знаходився на військовій службі, а у відпустці,яка йому була передбачена статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що регламентує питання надання відпусток і вказаний факт ніяк не впливає на обмеження його цивільних прав, як громадянина України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин у справі, суди ухвалили судові рішення з додержанням норм права. При цьому, вказує, що трудову книжку він отримав 17 січня 2022 року, причини пропуску строку звернення до суду є поважними, так як він і наразі проходить службу в Збройних Силах України та задіяний в бойових діях, тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування апеляційним судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; 3) суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 4) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 5) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 6) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 7) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 12 вересня 2014 року працював слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду у відокремленому структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» державного підприємства «Придніпровська залізниця».

Згідно з наказом (розпорядженням) від 31 січня 2017 року № 85/ОС ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря з ремонту рухомого

складу 3 розряду, згідно з пункт 3 статті 36 КЗпП України, підстава звільнення: контракт проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. З даним наказом ОСОБА_1 не був ознайомлений.

26 квітня 2019 року між Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 підписано контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського (старшинського) складу строком на 1 рік.

23 квітня 2020 року між Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 підписано контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського ( старшинського) складу строком на 1 рік.

22 квітня 2021 року між Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 підписано контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського ( старшинського) складу строком на 1 рік.

АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» просило суд застосувати позовну давність до позовних вимог позивача.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо гарантій працівників, які прийняті на військову службу за контрактом

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) є:

- строкова військова служба;

- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

- військова служба за контрактом осіб рядового складу;

- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

- військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року

№ 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпПвикладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що на ОСОБА_1 на час спірних правовідносин розповсюджувалися гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на час проходження ним військової служби за контрактом, оскільки рішенням Ради національної безпеки та оборони України констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, тому його звільнення є незаконним.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609 апп 19) та постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 495/6498/16-ц (провадження № 61-18316 св 18), від 13 листопада 2019 року

у справі № 495/6499/16-ц (провадження № 61-34154 св 18), від 08 квітня

2020 року у справі № 441/1896/17 (провадження № 61-8697 св 19), від 30 червня 2021 року у справі № 583/1191/20 (провадження № 61-5762 св 21).

Щодо строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України).

Статтею 233 КЗпП Українипередбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом є поважними, оскільки пов`язані з перебуванням позивача на військовій службі, його участі у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, обмеженнях у вільних діях та у можливостях вчасно скористатися своїм право на звернення з позовом до суду через особливості проходження військової служби.

Аналогічна правова позиція висловлена постанові Верховного Суду

від 27 травня 2020 року у справі №180/1040/18 (провадження №61-574 св 19).

Посилання касаційної скарги на те, що суд не належним чином дослідив й оцінив журнал обліку руху книжок і вкладок, згідно з яким ОСОБА_1 отримав трудову книжку 31 січня 2017 року, не свідчить про незаконність судових рішень, так як у силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права переоцінювати докази, встановлювати нові обставини. Суд дав належну оцінку таким доводам відповідача, як і доводам позивача, що трудову книжку він отримав 17 січня 2022 року на підставі загальних правил доказування та оцінки доказів, що є їх прерогативою. Виходячи з цього суд поновив строк звернення до суду.

Посилання касаційної скарги на певні судові рішення Верховного Суду щодо позовної давності є безпідставними, так як поновлення строку звернення до суду (позовна давність) визначається у кожному конкретному випадку, виходячи із поданих доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць