ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 211/2832/19
провадження № 61-9749 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 16 лютого 2023 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року, ухвалених у складі судді
Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня
2023 рокуу складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
прокуратури Дніпропетровської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Саксаганського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року
у справі № 214/8979/15-ц позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 396 800 грн.
Судом при розгляді справи № 214/8979/15-ц встановлено, що 26 травня 2008 року відносно нього слідчим прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області порушена кримінальна справа № 58069329 за його обвинуваченням
за частиною другою статті 190, частинами першою та третьою статті 358 КК України, яка у подальшому була внесена до Єдиного реєстру досудового розслідування № 12014040230000895. У той самий день вищевказана кримінальна справа була об`єднана в одне провадження з кримінальною справою № 58079308 за звинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і 26 травня
2006 року йому пред`явлене обвинувачення за статтею 190 КК України.
Йому неодноразово обиралися різні запобіжні заходи, а саме 26 квітня 2006 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 10 діб, 06 травня
2006 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
06 червня 2008 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та його, ОСОБА_1 , передано для розгляду по суті до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де кримінальна справа була об`єднана в одне провадження з кримінальною справою по обвинуваченню ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8
30 травня 2016 року слідчим слідчого відділу Криворізьського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області винесено постанову про закриття кримінального провадження відносно нього на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення за статтею 190 КК України.
Позивач вказував про те, що його неодноразово викликали до правоохоронних органів та допитували, здійснюючи фізичний й психологічний тиск. Вищезазначені дії проводились у кримінальній справі № 58079308, порушеної прокуратурою
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 11 січня 2007 року, до його затримання, а саме до 16 травня 2008 року. Його кримінальне переслідування фактично почалось з дати порушення кримінальної справи № 58079308 з 11 січня 2007 року до 30 травня 2016 рік, тривало 9 років 4 місяці 19 днів.
Протиправними діями відповідачів йому завдано моральної шкоди, яка полягала,
у тому числі у руйнуванні його життєвих планів, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію, що змусило його докладати додаткових зусиль для організації свого життя та доведення своєї невинуватості.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 183,55 мінімальних заробітних плат встановлених законодавством на дату відшкодування, а саме станом на 14 липня 2022 року розмір завданої йому моральної шкоди складає 1 809 600 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого
2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 649 900 грн у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що унаслідок безпідставного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності він незаконно перебував під слідством протягом 97 місяців у період з 16 травня 2008 року - дата затримання позивача, до 30 травня 2016 року - дата винесення остаточної постанови про закриття кримінального провадження.
Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, оскільки кримінальне переслідування негативно вплинуло на його ділову репутацію та на соціальні зв`язки із родиною. ОСОБА_1 завдано значних душевних страждань, які виразилися у руйнуванні професійних планів, а також у негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію. Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач повинен був змінювати звичайний спосіб життя та пристосовуватися до іншого способу, як життя так і побуту. Наведенні обставини призвели до порушення нормальних життєвих та соціальних зв`язків, оскільки обвинувачення у вчиненні злочину негативно вплинуло на його зв`язок з суспільством і неможливістю у повній мірі надавати увагу малолітній дочці та дружині. Крім того, затримання та тримання особи під вартою є фактором завдання психологічного тиску на нього.
Понад 8 років позивач перебував під слідством, протягом значного часу був обмежений у можливості займатися професійною діяльністю, вести звичайний спосіб життя, що руйнувало його душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для нього уклад життя, призводило до порушення нормальних життєвих зв`язків.
Суд першої інстанції з урахуванням вимог розумності, справедливості, дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 649 900 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, з розрахунку 6 700 грн мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2023 року, * 97, кількість місяців перебування позивача під слідством та судом.
Посилання позивача на те, що він фактично перебував під кримінальним переслідуванням з 11 січня 2007 року, з дня порушення кримінального провадження за фактом заволодіння чужим майном, є необґрунтованими, оскільки затримано його було саме 16 травня 2008 року.
Посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 перебував під слідством
80 місяців без врахування періоду, коли кримінальне провадження було закрито
є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів, що позивач був обізнаний про закриття кримінального провадження.
Посилання Державної казначейської служби України на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому у цьому Законі, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діях позивача складу кримінального правопорушення.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 13 березня 2023 року заяву представника ОСОБА_9 -
ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн та за проведення експертизи у розмірі 17 228,35 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, проаналізувавши перелік та складність наданих адвокатом послуг, а саме складання позовної заяви, заяви про витребування доказів, клопотання про призначення експертизи, підготовка позовної заяви про збільшення позовних вимог, письмових пояснень по справі, участь в судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосовання принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з 267 980 грн до 30 000 грн.
Також наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України витрат на проведення судово-психологічної експертизи у розмір 17 228,35 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року змінено у частині визначеного до стягнення розміру моральної шкоди, зменшено її розмір
з 649 000 грн до 540 754,86 грн, та суб`єкта його виконання, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року у такій редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди
540 754,86 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач перебував під слідством з 16 травня 2008 року - з моменту затримання в порядку статті 115 КК України 1960 року, до 29 грудня 2014 року - винесення постанови слідчого про закриття кримінального провадження та скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, що складає повних 79 місяців 13 днів, а також з 20 квітня 2016 року - винесення постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2014 року та до 30 травня 2016 року - винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, що складає 1 місяць 9 днів. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством 80 місяців 22 дні, а не 97 місяців, як помилково зазначив суд першої інстанції.
Апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди завданої
ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду врахував глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, а саме 80 місяців 22 дні, беручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, унаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності та дійшов висновку про визначення розміру відшкодування моральної шкоди з розрахунку 80 мінімальних заробітних плат за кожен повний місяць і за 22 дні 1-го неповного місяця. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6700 грн, тому розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку:
(80 х 6700 грн) + (6700 / 31 х 22 = 3 709,37 грн), становить - 540 754,86 грн.
У цій категорії справ резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги тривалість часу, протягом якого позивач зазнав кримінального переслідування, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції у частині розміру моральної шкоди, зменшивши її з 649 000 грн до 540 754,86 грн, та у частині суб`єкта його виконання.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що він перебував під кримінальним переслідуванням з 11 січня 2007 року - з дня порушення кримінальної справи за фактом заволодіння чужим майном є необґрунтованими, оскільки його було затримано саме 16 травня 2008 року.
Посилання позивача на розмежування розміру моральної шкоди у період перебування ним під вартою та під підпискою про невиїзд є необґрунтованими і не передбачені законом.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Резолютивну частину додаткового рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року в оскарженій частині змінено, викладено абзац другий у такій редакції: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн. В іншій частині додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення змінити та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 785 575 грн у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, змінити додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 267 980 грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 211/2832/19 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що кримінальне переслідування за частиною другою статті 209 та частиною першою статті 358 КК України припинилося 30 травня 2016 року, тобто після винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження за вказаними статтями, тому позивач звернувся з цим позовом до суду про відшкодування моральної шкоди за кримінальне переслідування саме за статтею 190 КК України, так як кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за цією статтею не закривалося та його строк не переривався.
Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством з 16 травня 2008 року
по 30 травня 2016 року, тобто 97 місяці.
Незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду позивачу завдано значних душевних страждань, які виразилися у руйнуванні професійних планів, а також у негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію позивача.
ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, оскільки знаходився під кримінальним переслідуванням сфальсифікованого обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину.
Суди помилково не взяли до уваги вище зазначені обставини, що могли вплинути на визначення розміру моральної шкоди.
Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не взяли до уваги та не надали належної правової оцінки висновку судово-психологічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 лютого 2021 року № 4585-20, виконаного на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року, згідно з яким орієнтовний розмір грошової компенсації ОСОБА_1 складає: за критерієм незаконне взяття під варту або тримання під вартою - 1,15 мінімальних заробітних плат; по критерію інше незаконне обмеження волі, за умови, якщо запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд застосовувався до ОСОБА_1 з 28 серпня 2008 року по 29 грудня 2014 року (79 місяців) - 71,1 мінімальних заробітних плат; по критерію притягнення до кримінальної відповідальності - 45 мінімальних заробітних плат. Таким чином, згідно з висновком судово-психологічної експертизи орієнтовний розмір грошової компенсації за заподіяну шкоду складає: 1,15+71,1+45 = 117,25 мінімальних заробітних плат, що у грошовому еквіваленті складає: 117,25 * 6 700 грн = 785 575 грн.
При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суди не звернули увагу на те, що вимогами ЦПК України не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, питання про зменшення неспівмірних витрат на послуги адвоката може бути ініційоване лише іншою стороною у справі. Проте відповідачі не подали до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Доводи особи, яка подала відзив
У вересні 2023 року представник Дніпропетровської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач перебував під слідством і судом 80 місяців 22 дні, розмір відшкодування моральної шкоди визначено з урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 січня 2007 року прокуратурою м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу № 58079308 за фактом заволодіння майном громадян: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (а.с. 95, 96, т. 1).
16 травня 2008 року ОСОБА_1 у рамках кримінальної справи
№ 58079308 було затримано у порядку статті 115 КПК України у редакції 1960 року (а.с. 91, 92, т. 1).
19 травня 2008 року старший слідчий прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся до Центрально-міського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , підозрюваному у кримінальній справі № 58079308, порушеної за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (а.с. 93, 94, т. 1).
19 травня 2008 року постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області продовжено строк затримання у кримінальному провадженні № 58079308 підозрюваного ОСОБА_1 до десяти діб
(а.с.95, 96, т. 1).
26 травня 2008 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частинами другою та третьою статті 358, частиною другою статті 190, частиною другою статті 209 КК України та присвоєно № 58079308/1 (а.с.97, 98, т. 1).
26 травня 2008 року кримінальні справи № 58079308 та № 58079308/1 постановою старшого слідчого прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було об`єднано в одне провадження та присвоєно порядковий номер № 58079308
(а.с. 99, т. 1).
26 травня 2008 року старший слідчий прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся до Центрально-Міського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , обвинуваченому у кримінальній справі № 58079308, порушеної за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (а.с. 100-102, т. 1).
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2008 року у задоволенні подання старшого слідчого прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у обранні відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 обрано у вигляді підписки про невиїзд (а.с. 103-106, т. 1).
Постановою старшого слідчого прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2008 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого по кримінальному провадженню № 58079308 та пред`явлено обвинувачення за частиною другою статті 190, частинами другою та третьою статті 358, частиною другою статті 209 КК України (а.с. 107-109, т. 1).
У частині раніше пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 209 КК України, 27 березня
2012 року слідчим винесено постанову про закриття кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
27 березня 2012 року склад злочину, що інкримінований ОСОБА_1 , перекваліфікований з частини другої статті 358 КК України на частину першу
27 березня 2012 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Кривого Рогу Дніпропетровської області притягнуто в якості обвинуваченого ОСОБА_1 по кримінальній справі № 58069329 та пред`явлено йому обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частинами першою та третьою статті 358 КК України (а.с. 110, 111, т. 1).
Заступником прокурора м. Кривого Рогу 30 березня 2012 року у вказаній кримінальні справі затверджено обвинувальний висновок та кримінальна справа № 58069329 відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 направлено до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для розгляду по суті.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області 24 червня 2014 року, кримінальну справу № 58069329 повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування.
08 жовтня 2014 року за вказаним фактом слідчим слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 12014040230000895.
29 грудня 2014 року слідчим слідчого відділу Криворізького міського управління Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області винесено постанову про закриття кримінального провадження від 08 жовтня 2014 року №12014040230000895 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, у тому числі відносно
ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 116-119, т. 1).
Постановою першого заступника керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 20 квітня 2016 року постанову слідчого слідчого відділу Криворізького міського управління Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області
про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2014 року
№ 12014040230000895 скасовано, матеріали кримінального провадження направлено до слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області для проведення досудового розслідування (а.с.120, 121, т. 1).
30 травня 2016 року постановою слідчого слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області закрито кримінальне провадження № 12014040230000895, у тому числі відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною другою статті 190, частинами першою та третьою статті 358 КК України, у зв`язку з відсутністю складу зазначених кримінальних правопорушень
(а.с. 123-127, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року та додаткове рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 13 березня 2023 року і постанова Дніпровського апеляційного суду
від 30 травня 2023 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат вимогам закону не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями
чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру
у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду
(пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету
(стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,
що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року
у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.
Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону, вказуючи про те, що позивач перебував під слідством і судом 80 місяців 22 дні, а не 97 місяців, не звернув уваги на те, що фактично ОСОБА_1 перебував під слідством і судом за частиною другою статті 190 КК України з 16 травня 2008 року -
з моменту затримання, до 30 травня 2016 року - винесення слідчим постанови
про закриття кримінального провадження, тобто протягом 97 місяців, оскільки
29 грудня 2014 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого лише частиною першою статті 358 КК України, у тому числі відносно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 116-119, т. 1). Проте відсутня постанова слідчого про закриття кримінального провадження,
у тому числі відносно ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.
Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не врахував, що позивач перебував під слідством і судом у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, протягом 97 місяців у період з 16 травня 2008 року - з моменту затримання, до 30 травня 2016 року - винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у мінімально визначеному законом розмірі, а саме 649 900 грн, виходячи з обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, врахував засади розумності та справедливості. При цьому районний суд мотивував свої висновки щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у гарантованому державою розмірі та зазначив обставини, які вплинули на глибину фізичних та душевних страждань позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги та не надали належної правової оцінки висновку судово-психологічної експертизи, яким визначено більший розмір моральної шкоди, на увагу не заслуговують, оскільки судом відповідно до вимог ЦПК України надано оцінку усім доказам у сукупності та взаємозв`язку, у тому числі вказаному висновку судово-психологічної експертизи, а розмір моральної шкоди судом визначено з урахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості та глибини душевних страждань позивача. Також, Верховний Суд звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Разом з тим Верховний Суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано доказів обізнаності позивача про закриття кримінального провадження, оскільки він є помилковим, так як у цій категорії справи враховується саме період перебування потерпілого під слідство та судом.
Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що грошові кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом їх списання з відповідного рахункуДержавної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538 цс 19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Отже, суд першої інстанції не врахував, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 649 900 грн необхідно викласти в новій редакції.
Суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, проте частково дійшов помилкового висновку щодо мотивів такого задоволення.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та про зміну рішення суду першої інстанції щодо його мотивів та зміну резолютивної частини.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення експертизи
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.
Тому подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено, - він встановлюється судом (частина третя статті 182 ЦПК України).
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені у статті 183 ЦПК України.
Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення) (пункт 6 частини першої статті 183 ЦПК України).
За правилами частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 463/12950/21 (провадження № 61-403 св 23).
07 березня 2023 року до суду першої інстанції від представника
ОСОБА_9 - ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій порушено клопотання про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на професійну правову допомогу
у розмірі 267 980 грн та витрати за проведення експертизи в розмір 17 228 грн
(а.с. 162-164, т. 2).
Проте заявник не додав доказів направлення (надання) іншим учаснику справи (відповідачам) копії заяви про ухвалення додаткового рішення (а.с.162-164, т. 2). Районним судом учасникам справи така заява з додатками також не надсилалася.
Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати
на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічна практика вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, до яких заявники не додали доказів надіслання (ненадання) іншим учасникам такої заяви
з доданими до неї додатками, сформована Верховним Судом і в ухвалах
від 25 лютого 2021 року у справі № 906/977/19, від 06 квітня 2022 року у справі
№ 759/13013/14-ц (провадження № 61-14029 св 21), від 16 січня 2023 року
у справі № 640/23065/14 (провадження № 61-1456ск21), від 02 лютого 2023 року
у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035 св 22), від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20 (провадження № 61-8952 св 22) на стадії касаційного розгляду справи.
Також вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 626/133/21 (провадження № 61-11044 св 22), від 28 червня 2023 року у справі № 132/892/16-ц (провадження № 61-9297 св 22).
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 183 ЦПК України щодо подання заяв.
Отже, частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_9 -
ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення, суди не врахували, що під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви суд мав керуватися правилами статті 183 ЦПК України, зокрема і застосовувати наслідки недотримання таких правил, як неподання доказів направлення копії заяви іншим учасникам справи - повернення заяви без розгляду, що відповідає правилу частини четвертої статті 183 ЦПК України.
Наведеного суди не врахували, зробили передчасні висновки про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_9 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення, не дотримавшись процесуального порядку вирішення такої заяви.
З урахуванням наведеного додаткове рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 13 березня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року підлягають скасуванню, а заява представника ОСОБА_9 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 рокускасувати.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац другий резолютивної частини викласти у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 649 900 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди».
В іншій частині рішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 16 лютого 2023 року залишити без змін.
Додатковерішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 13 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 30 травня 2023 року скасувати.
Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець