Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 211/4216/13-ц

провадження № 61-386св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2017 року у складі судді Бардін О. С. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю, про поділ майна.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з березня 2001 року до червня 2010 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 та мешкала з ним у належній її матері квартирі на АДРЕСА_1 . Протягом усього часу їх спільного проживання вона працювала на керівних посадах, вела підприємницьку діяльність та постійно мала великі заробітки, фактично утримуючи всю родину, в тому числі і відповідача, який вів аморальний спосіб життя.

Фактичні шлюбні відносини між ними були припинено на початку червня 2010 року. За час їх спільного проживання ними придбаний автомобіль ВАЗ 21104, р/н НОМЕР_1 , у кредит, який оформлений на ОСОБА_2 . Крім того, за час їх спільного проживання ними придбані касетний відеоплеєр «Samsung», вартістю 377, 00 грн; пилосос «LG», вартістю 652, 00 грн; м`ясорубка «Moulinex», вартістю 750, 00 грн; ноутбук «Dell Vostro 1015», вартістю 5 502, 65 грн; телевізор «Philips», вартістю 3 099, 00 грн; мобільний телефон «Nokia», вартістю 2 199, 00 грн, та бурильний молоток для обертального буріння «Makita», вартістю 1 800, 00 грн. Загальна вартість придбаного майна складає 14 379, 65 грн. Протягом останніх двох з половиною років вона неодноразово пропонувала відповідачу розділити майно, яке ними набуте за період їх спільного проживання у добровільному порядку, однак відповідач не погодився на таку пропозицію.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 лютого 2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до червня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль ВАЗ 21104, р/н НОМЕР_1 , 2006 року випуску; касетний відеоплеєр «Samsung», пилосос «LG», м`ясорубку «Moulinex», ноутбук «Dell Vostro 1015», телевізор «Philips», мобільний телефон «Nokia» та бурильний молоток для обертального буріння «Makita»; визнано за кожним з них право власності на 1/2 частину зазначеного майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача у частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2001 року до 2010 року, з врахуванням цього встановив факт спільного проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до червня 2010 року, тобто з моменту набрання чинності СК України. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю, суд першої інстанції керувався тим, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Ухвалюючи рішення про поділ спірного спільного майна, суд першої інстанції виходив з того, що за кожною зі сторін можливо визнати право власності на Ѕ частину такого майна без його поділу в натурі.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2017 року скасовано у частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин, а саме на: касетний відеоплеєр «Samsung», пилосос «LG», м`ясорубку «Moulinex», ноутбук «Dell Vostro 1015», телевізор «Philips», мобільний телефон «Nokia», бурильний молоток для обертального буріння «Makita» та ухвалено у цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_2 право власності на: касетний відеоплеєр «Samsung», пилосос «LG», м`ясорубку «Moulinex», ноутбук «Dell Vostro 1015», телевізор «Philips», мобільний телефон «Nokia», бурильний молоток для обертального буріння «Makita». Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна, а саме: касетного відеоплеєра «Samsung», пилососа «LG», м`ясорубки «Moulinex», ноутбука «DellVostro 1015», телевізора «Philips», мобільного телефону «Nokia», бурильного молотка для обертального буріння «Makita», набутого під час фактичних шлюбних відносин, яка становить 7 189, 82 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у наведеній частині, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що сторонами у справі за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, придбано спірне майно: касетний відеоплеєр «Samsung», пилосос «LG», м`ясорубку «Moulinex», ноутбук «Dell Vostro 1015», телевізор «Philips», мобільний телефон «Nokia», бурильний молоток для обертального буріння «Makita». Зазначене майно перебуває у відповідача, що ним не спростовано, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зі ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частини вартості зазначеного майна, що становить 7 189, 82 грн, виходячи із вартості всього майна - 14 379, 65 грн, яка доведена позивачем та не спростована відповідачем.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя не оскаржено, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалось.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_2 , не погодившись із судовими рішеннями, у грудні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга обґрунтовуються доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди дійшли необґрунтованих висновків про те, що позивач довела належними та допустимими доказами факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Також зазначив, що суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та дійшли помилкового висновку про те, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності. За твердженням заявника, спірне майно придбане за його особисті кошти, отже у судів були відсутні підстави визнавати спірне майно спільною сумісною власністю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 лютого 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № KRHCAK06140002.

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору банк надав ОСОБА_2 як позичальнику, готівкою через касу на строк до 01 лютого 2011 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 6 600, 00 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 2 021, 73 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0, 88 %.

Також встановлено, що сторонами у справі за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу придбано таке майно: автомобіль ВАЗ 21104, р/н НОМЕР_1 , у кредит, який оформлений на ОСОБА_2 .

Крім того, за час їх спільного проживання як чоловіка та жінки, ними придбані касетний відеоплеєр «Samsung», вартістю 377, 00 грн; пилосос «LG», вартістю 652, 00 грн; м`ясорубка «Moulinex», вартістю 750, 00 грн; ноутбук «Dell Vostro 1015», вартістю 5 502, 65 грн; телевізор «Philips», вартістю 3 099, 00 грн; мобільний телефон «Nokia», вартістю 2 199, 00 грн, та бурильний молоток для обертального буріння «Makita», вартістю 1 800, 00 грн. Загальна вартість придбаного майна складає 14 379, 65 грн.

Зазначене майно перебуває у ОСОБА_2 , що ним не спростовано.

Згідно з актом сусідів від 16 квітня 2013 року, посвідченим Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Дом-Ком», мешканці квартир АДРЕСА_1 , підтвердили факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі у період з березня 2001 року до червня 2010 року.

Крім того, відповідно до пояснень ОСОБА_2 , які містяться у матеріалах щодо відмови у порушенні кримінальної справи від 12 травня 2011 року № 1210, відповідач з 2001 року до березня 2010 року проживав спільно з ОСОБА_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 переглядалося в апеляційному порядку виключно у частині відмови у стягненні грошової компенсації на користь позивача 1/2 частини вартості спільного майна, оскільки в іншій частині рішення, а саме в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю сторонами, не оскаржувалося.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Аналогічна норма права міститься і у чинному ЦПК України. Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що касаційна скарга не містить доводів у частині стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/2 частини спільного майна, натомість містить доводи у частині висновків суду щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю, що не було предметом перегляду у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень в межах доводів касаційної скарги та визнає спростованими такі доводи, оскільки ОСОБА_2 не скористався правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції в цій частині висновків.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог поданої касаційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваних рішень, ухвалених у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визначаючи за можливе давати оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення суду апеляційного суду у частині стягнення грошової компенсації, з огляду на що рішення у зазначеній частині не переглядається.

Суд визнає помилковими висновки судів в частині визначення початкового моменту спільного проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах, що пов`язано з часом набранням чинності Сімейним кодексом України з 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність»

(у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Таким чином, в силу зазначених норм права спільне проживання чоловіка та жінки як членів однієї сім`ї без реєстрації шлюбу створювало певні правові наслідки, зокрема, й могло бути підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на придбане майно.

Втім, наведені недоліки судового провадження не призвели до неправильного вирішення спору судами, а отже, суд визнає їх такими, що мають формальний характер.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко