№ 211/6466/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 211/6466/19

провадження № 61-16239св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова А. П., Каратаєвої Л. О., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що позивач працює помічником машиніста електровоза в структурному підрозділі Криворізького локомотивного депо, ТЧ-2 Кривий Ріг, регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - філія АТ «Укрзалізниця», філія).

02 липня 2019 року згідно з наказом відповідача № 563/ТЧ «Про відсторонення від роботи працівника цеху експлуатації» позивача відсторонили від роботи у зв`язку з тим, що він не пройшов перевірки знань нормативних актів з безпеки руху поїздів і маневрової роботи в комісії служби локомотивного господарства регіональної філії «Придніпровська залізниця».

25 липня 2019 року позивач звернувся до в. о. начальника Криворізького локомотивного депо (далі - начальник депо) із заявою, в якій просив провести навчання з безпеки руху, але навчання не проводилися.

30 липня 2019 року позивач знову звернувся до начальника депо із заявою, в якій просив довести до його відома графік змінності, повідомити про навчання з безпеки руху та повідомити дату складання іспитів. У цей же день з листа, який надійшов від керівництва, позивач дізнався, що йому відмовляють у можливості пройти навчання з посиланням на те, що немає нормативно-правових документів, які передбачали б навчання з безпеки руху.

15 серпня 2019 року позивач знову звернувся до начальника депо із заявою, у якій просив провести навчання, повідомити про дату складання іспитів та включити до складу комісії з перевірки знань з безпеки руху представників профспілки від первинного профспілкового комітету Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.

22 серпня 2019 року до первинного профспілкового комітету Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо надійшов лист від в.о. начальника депо Тисленка В. П., у якому він просив розглянути питання про надання дозволу на звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

28 серпня 2019 року профспілковий комітет Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо прийняв рішення не надавати згоди на таке звільнення.

На теперішній час позивач відсторонений від роботи без будь-якого соціального забезпечення.

Посилаючисьна те, що відповідач порушив норми, визначені Положенням про порядок вивчення та перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи працівниками залізничного транспорту України, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 14 червня 2007 року № 499 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2007 року за № 777/14044 (далі ? Положення), просив суд зобов`язати відповідача видати наказ про перевірку його знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи як помічника машиніста електровоза відповідно до Положення, скасувати наказ від 02 липня 2019 року № 563/ТЧ «Про відсторонення від роботи працівника цеху експлуатації» та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період відсторонення з 02 липня 2019 року до часу прийняття судового рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано філію АТ «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо, видати наказ про перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи у помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 відповідно до Положення про порядок вивчення та перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи працівників залізничного транспорту України». Визнано незаконним наказ в. о. обов`язки начальника депо Тисленка В. П. від 02 липня 2019 року № 563/ТЧ «Про відсторонення від роботи працівника цеху експлуатації». Стягнено з філії на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період відсторонення у розмірі 70 377,21 грн без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, допустивши негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за місяць. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що при проведенні повторних перевірок знань з безпеки руху поїздів і маневрової роботи, на результати яких посилається відповідач як на підставу для відсторонення позивача від виконання ним трудових обов`язків, відповідач не виконав належним чином вимоги пункту 2.12 Положення.

Безстрокове відсторонення позивача від виконання ним трудових обов`язків є необґрунтованим і таким, що не відповідає нормам статті 46 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

ПостановоюДніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу філії задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 не пройшов перевірки знань нормативних актів з безпеки руху поїздів і маневрової роботи в комісії служби локомотивного господарства філії, порядок проведення якої встановлений наказом заступника начальника депо від 12 грудня 2018 року № 972/ТЧ «Про організацію та проведення технічного навчання працівників локомотивного депо у 2019 році», яку повинен був пройти згідно із затвердженим графіком до 17 травня 2019 року, про що повідомлений під підпис, а отже, є підстави для відсторонення позивача від виконання роботи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в оспорюваному наказі не установлено строк відсторонення від роботи, оскільки, як відомо з наказу в. о. начальника депо від 02 липня 2019 року № 563/ТЧ «Про відсторонення від роботи працівника цеху експлуатації», встановлено строк відсторонення позивача від роботи, а саме - до вирішення питання подальших трудових відносин підприємства з ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2.12 Положення додаткові технічні навчання можуть бути організовані та проведені за необхідності та наявності бажання працівника щодо їх проведення.

Однакматеріали справи не містять відомостей про те, що позивач виявив бажання проходження додаткового технічного навчання, тобто відповідач не порушив пункт 2.12 Положення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: пункт 2.12. Положення. Відповідач не проводив з позивачем відповідну підготовку та навчання з безпеки руху відповідно до зазначених вимог; статтю 46 КЗпП України, оскільки зазначений у ній перелік випадків відсторонення від роботи не містить такої підстави, як відсутність документа, що дає право керування транспортним засобом. Крім того, до обов'язків помічника машиніста електровоза не належить право керування транспортним засобом.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги роз`яснення, викладеного у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та не застосував правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, провадження № 61-18651св18, щодо застосування вичерпного переліку випадків відсторонення працівників від роботи, передбаченого статтею 46 КЗпП України.

Суд апеляційноїінстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема: документів щодо організації технічного навчання, які не стосуються курсу навчання з безпеки руху та не є предметом судового розгляду, чим порушив частину третю пункт 1, пункт 3 статті 411 ЦПК України.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 займав посаду помічника машиніста електровоза в цеху експлуатації структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» з 05 липня 2017 року.

Відповідно до Положення машиністи та помічники машиністів локомотивів повинні проходити перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів і маневрової роботи і підлягають іспитам, які проходять з періодичністю один раз на два роки.

Наказом заступника начальника депо від 12 грудня 2018 року № 972/ТЧ «Про організацію та проведення технічного навчання працівників локомотивного депо у 2019 році» встановлено порядок проведення технічного навчання та визначено відповідальних осіб.

Наказом від 04 січня 2019 року № 6/Т «Про проведення періодичної перевірки знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи у працівників депо, пов`язаних з рухом поїздів» встановлено періодичність такої перевірки, склад комісії з перевірки, графік роботи комісії та перелік посад працівників депо, які підлягають перевірці.

Відповідно до затвердженого графіка позивач повинен був пройти перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи в строк до 17 травня 2019 року, про що був повідомлений під підпис.

Згідно з довідкою, виданою головним бухгалтером структурного підрозділу, працівник Криворізького локомотивного депо Воробйов О. С. згідно з п. 3.1.15 колективного договору у 2019 році проходив технічне навчання в неробочий час з відповідною оплатою, а саме: в січні ? 10 годин, в лютому ? 5 годин та в березні - 6 годин.

Відповідно до книги обліку результатів перевірки знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи, затвердженої наказом від 30 вересня 2004 року № 760/ЦЗ, 28 березня 2019 року, 05 червня 2019 року, 27 червня 2019 року помічник машиніста ОСОБА_1 не склав іспит з перевірки знань з безпеки руху поїздів і маневрової роботи.

02 липня 2019 року наказом в. о. начальника депо № 563/ТЧ «Про відсторонення від роботи працівника цеху експлуатації», з посиланням на те, що помічник машиніста електровоза цеху експлуатації ОСОБА_1 27 червня 2019 року не пройшов перевірки знань нормативних актів з безпеки руху поїздів і маневрової роботи в комісії служби локомотивного господарства філії, з метою вирішення питання подальших трудових відносин підприємства з ОСОБА_1 доручено заступнику начальника депо (з експлуатації) ОСОБА_2 забезпечити явку ОСОБА_1 05 липня 2019 року на 09 год 00 хв в кабінет начальника депо на оперативну нараду та надати можливість присутності на ній машиністу електровоза ОСОБА_3 як голові профкому Вільної профспілки залізничників України. Також було зобов`язано бути присутніми на цій оперативній нараді в. о. ТЧЗЕ ОСОБА_2 , ТЧЗР ОСОБА_4 , ТЧК ОСОБА_5 , юрисконсульта ОСОБА_6 . Начальнику з кадрових питань ОСОБА_5 доручено підготувати вакансії по депо для ознайомлення з ними ОСОБА_1 , провідному інженеру з організації і нормування праці ОСОБА_7 доручено оплатити згідно з чинним законодавством та Положенням про колективний договір час присутності їх на оперативній нараді.

Як випливаєз пояснень сторін, саме на підставі цього наказу позивач ОСОБА_1 відсторонений від виконання своїх трудових обов`язків помічника машиніста електровоза цеху експлуатації.

Згідно з довідкою про доходи в липні, серпні та вересні 2019 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в розмірі 50,00 грн за місяць.

Позиція Верховного Суду щодо суті спору

Відповідно до статті400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд не застосував роз'яснення, викладеного у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та не застосував правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, провадження № 61-18651св18, щодо застосування вичерпного переліку випадків відсторонення працівників від роботи, передбаченого статтею 46 КЗпП України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи ? це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Відповідно до пункту 3 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55, кожен працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зобов`язаний забезпечувати безпеку руху поїздів і маневрової роботи, виконувати вимоги правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки і охорони навколишнього природного середовища. Згідно з пунктом 16 цього Положення працівник, який вчинив проступок, наслідки якого загрожують безпеці руху поїздів, життю та здоров`ю громадян, повинен бути відсторонений від роботи до закінчення робочої зміни службовою особою, яка здійснює розпорядчі або контрольно-інспекторські функції на даній ділянці, з негайним і детальним повідомленням про обставини і причини такого рішення безпосереднього керівника відстороненого працівника або керівника підприємства.

Відповідно до пункту 1.17 Правил безпечної експлуатації електровозів, тепловозів та моторвагонного рухомого складу, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 березня 2008 року № 54, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 21 квітня 2008 року за № 340/15031, не дозволяється допускати до роботи працівників, які не пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці та пожежної безпеки.

Такимчином, відсторонення за статтею 46 КЗпП України може застосовуватися як у певних специфічних галузях відповідно до нормативно-правових актів (працівники зайняті на роботах із підвищеною небезпекою), так і до інших категорій працівників, безпосередньо вказаних у статті 46 КЗпП України, зокрема тих, що ухиляються від інструктажу, навчання і перевірки знань із питань охорони праці.

Відстороненняне має на меті покарання працівника, це особливий тимчасовий захід, що має попереджувальний характер. Воно триває або до встановлення юридичного факту, зазначеного в законі, або до припинення обставин, що призвели до відсторонення, або до вирішення питання про подальшу долю відстороненого працівника.

Отже, за суттю відсторонення від роботи є попереджувальним заходом, який застосовується роботодавцем для запобігання настанню негативних наслідків, як от нещасних випадків на виробництві.

Частина четверта статті 43 Конституції України гарантує кожному право на належні, безпечні й здорові умови праці.

Гарантування безпечних умов праці, попередження професійних захворювань і виробничого травматизму, ліквідацію шкідливих виробничих факторів покладено на один з інститутів трудового права - інститут охорони праці.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2694-XII охорона праці ? це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Таким чином, охорона праці є комплексним поняттям і включає в себе норми щодо техніки безпеки і виробничої санітарії, планування та організації охорони праці, охорони праці певних категорій працівників, нагляду та контролю за дотриманням законодавства з охорони праці.

Відповідно до статті 153 КЗпП України на роботодавця покладається обов`язок проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 2694-XII працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Відповіднодо частини другої цієї ж статті працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді помічника машиніста електровоза в цеху експлуатації структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» з 05 липня 2017 року.

Згідно зі статтею 15 Закону України від 4 липня 1996 року «Про залізничний транспорт» трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України», іншими актами законодавства України про працю.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем ? фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець ? фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 159 КЗпП України працівник зобов`язаний знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництв.

Відповідно до частини першої статті 160 КЗпП України постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 2694-XII працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем і є спеціальним суб`єктом, а отже, на нього поширюються як загальні, так спеціальні норми трудового законодавства, зокрема з охорони праці, оскільки це обумовлено специфікою його трудової діяльності та галузевою належністю.

Роботодавець організував і провів технічне навчання позивача та оплатив його, про що свідчать матеріали справи, зокрема відповідні накази відповідача, довідка, видана головним бухгалтером щодо оплати навчання з охорони праці. Твердження ОСОБА_1 про те, що наказ від 02 липня 2019 року № 563/ТЧ «Про відсторонення від роботи працівника цеху експлуатації» є незаконним, спростовується матеріалами справи, оскільки трудова функція помічника машиніста електровоза пов`язана із здійсненням управління електропоїздом, його технічним обслуговуванням (електропоїзд є різновидом залізничного транспорту, який є джерелом підвищеної небезпеки), а отже, відсторонення позивача від роботи здійснено з метою недопущення заподіяння шкоди життю і здоров`я як безпосередньо працівника, так і інших осіб.

Суди встановили, що згідно із затвердженим графіком позивач повинен пройти перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів та маневрової роботи у працівників депо, пов`язаних з рухом поїздів, в строк до 17 травня 2019 року, про що був повідомлений під підпис.

Матеріалами справи підтверджено, що роботодавець виконав свій обов`язок, передбачений нормами як загального, так і спеціального законодавства щодо проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці. Водночас позивач тричі не склав іспит з перевірки знань з безпеки руху поїздів і маневрової роботи, що є невід`ємним елементом охорони праці.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як це передбачено частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов`язків на підставі зловживання.

У справі, що розглядається, позивач тричі не склав іспит з перевірки знань з безпеки руху поїздів і маневрової роботи, а після двох перевірок знань (складання іспитів) звертався з письмовими заявами до відповідача щодо проведення для нього додаткового технічного навчання відповідно до умов колективного договору, статті 57 КЗпП України, пункту 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, Положення, що свідчить про його недобросовісність, оскільки він не виконав обов`язок, передбачений законодавством, зокрема статтею 14 Закону Закон № 2694-XII.

Верховний Суд зазначає, що роботодавець правильно застосував норму статті 46 КЗпП України щодо відсторонення працівника від роботи і виконав обов`язок, передбачений статтею 153 КЗпП України щодо проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки, оскільки дії роботодавця щодо недопущення працівника до виконання трудової функції, пов`язаної з джерелом підвищеної небезпеки, спрямовані на недопущення нещасних випадків на виробництві.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги, про те, що відповідач порушив норми пункту 2.12 Положення, оскільки відповідно до зазначеного пункту працівникам, які не пройшли перевірки знань удруге, може бути запропонована інша робота, не пов`язана з безпекою руху, чи робота відповідно до обсягу їх знань з урахуванням кваліфікації, що і було зроблено відповідачем, однак ОСОБА_1 від такої пропозиції відмовився.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, провадження № 61-18651св18, зазначено, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи. Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством. За змістом вказаної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які передбачені певним нормативним документом.

Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовивши в позові в частині визнання незаконним та скасування наказу Концерну РРТ від 30 вересня 2014 року № 443 «Про відсторонення», виходив з того, що згідно з наказом відповідача «Про скасування наказу» від 12 листопада 2014 року № 502 скасовано наказ від 30 вересня 2014 року № 443. Тому на час розгляду справи судом першої інстанції оскаржуваний наказ не був чинним.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу Концерну РРТ від 30 вересня 2014 року № 443 «Про відсторонення».

Доводи заявникащодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, провадження № 61-18651св18, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вказані постанови постановлені у подібних правовідносинах, але за різних обставин, які встановлені судами.

Результатсистемного аналізу трудового законодавства вказує на те, що роботодавець має право відсторонити працівника від роботи у випадках, передбачених законодавством. Зважаючи на особливості виконання трудової функції помічника машиніста електровоза цеху експлуатації ОСОБА_1 , який зобов`язаний неухильно виконувати встановлені правила техніки безпеки, пожежної безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, оскільки здійснює управління і технічне обслуговування електропоїзда, як джерела підвищеної небезпеки, рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи, який тричі не пройшов перевірку знань нормативних актів з безпеки руху поїздів і маневрової роботи, є таким, що відповідає вимогам закону.

Отже, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко