ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 липня 2025 року
м. Київ
справа № 212/5811/20
провадження № 61-9081св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Чайкіна І. Б., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів: Барильської А. П.,Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «АрселорМіттал Кривий Ріг» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказував, що перебував у трудових правовідносинах з
ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» майже 32 роки.
Наказом від 14 лютого 2018 року № 185/л його переведено на посаду директора департаменту управління прокатного департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
9 квітня 2020 року генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» видав наказ № 346 «Про зміну істотних умов праці», який позивачу зачитано вголос, проте безпосередньо з наказом його не ознайомлено; на чисельні звернення до відповідача із заявою про надання копії наказу відповідач не реагує.
Крім того, з 22 червня 2020 року до 8 липня 2020 року позивач перебував на лікарняному.
9 липня 2020 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» видано наказ № 545/л про звільнення позивача з 9 липня 2020 року з огляду на відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.
Копію вказаного наказу позивачу не вручено.
Позивач вважав, що незаконне звільнення з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зумовило його перебування у вимушеному прогулі.
Крім того, на думку позивача, внаслідок незаконних дій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» йому завдано моральну шкоду, яка полягала у стражданнях від позбавлення можливості працювати та заробляти кошти на утримання своєї родини; він позбавлений можливості допрацювати півтора роки до пільгового пенсійного віку. Пов`язані зі звільненням з роботи нервовий стрес, душевні переживання та моральні страждання призвели до істотного погіршення стану його здоров`я та стали причиною хвороби.
За таких обставин просив скасувати наказ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 545/л від 9 липня 2020 року про звільнення; поновити його на роботі на посаді директора департаменту управління прокатного департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»; стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 81 888,16 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2020 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених обставин відповідач запропонував ОСОБА_1 продовжити роботу в нових умовах у зв`язку зі змінами розміру оплати праці, від якої він відмовився.
Суд вважав, що дана відмова прийнята відповідачем та позивача звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою продовжити роботу в нових умовах - 9 липня 2020 року.
Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відбулося відповідно до вимог трудового законодавства.
Отже, роботодавцем вжито всіх заходів для виключення порушень прав позивача при звільненні.
З урахуванням законності звільнення позивача, суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2020 року - без змін.
З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що місцевим судом при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на звільнення ОСОБА_1 з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки він відмовився від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
27 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 рокуі ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в порушення вимог частини третьої статті 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці він повідомлений не був.
Також, на думку позивача, зміна істотних умов праці відбулася саме 10 квітня
2020 року, про яку його також не повідомлено у встановленому законом порядку, оскільки цього дня відбулося фактичне його відсторонення від виконання трудових обов`язків.
Стверджує, що зачитування вголос наказів та повідомлення не може вважатися належним повідомленням працівника про зміну істотних умов праці.
Крім того, ОСОБА_1 вважає, що на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відсутні зміни в організації виробництва та праці, оскільки підприємством не введені, тому відсутні правові підстави для звільнення його на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Позиція інших учасників справи.
У грудні 2021 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просило залишити касаційну скаргу без задоволення.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 363/3458/18,
від 10 березня 2021 року у справі № 274/5623/16-ц, від 27 січня 2021 року
у справі № 372/3936/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 263/4331/18,
від 2 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 22 травня 2019 року
у справі № 754/8595/17-ц, від 5 вересня 2018 року у справі № 641/397/17,
у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року
у справі № 6-2748цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових правовідносинах з підприємством ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
З 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 працював на посаді директора департаменту управління прокатного департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 345 від 9 квітня 2020 року «Про перерозподіл обов`язків», зокрема, зупинено дію розділів 2-4 Посадової інструкції директора прокатного департаменту.
Вказаним наказом також визначено, що з метою підвищення ефективності керівництва виконання комплексу робіт, спрямованих на забезпечення виконання бізнес-плану по виробництву продукції структурними підрозділами прокатного департаменту відповідно до договорів (контрактів), забезпечення дотримання правил технічної експлуатації і технічного обслуговування агрегатів і устаткування в підлеглих цехах, а також реалізації адміністративно-управлінських функцій, в тому числі в частині видання розпорядчих документів, на період реалізації заходів, спрямованих на удосконалення моделі організації праці в прокатному департаменті, вирішено перерозподілити права та обов`язки між посадовими особами підприємства.
Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 346 від 9 квітня 2020 року «Про зміну істотних умов праці» у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, які відобразились в перерозподілі функцій і завдань між керівником підприємства у відповідності до наказу від 9 квітня 2020 року № 345 «Про перерозподіл обов`язків», виключено директора департаменту управління прокатного департаменту ОСОБА_1 з числа осіб, які є учасниками GDP циклу. Нарахування щомісячної заробітної плати директору департаменту управління прокатного департаменту ОСОБА_1 вирішено здійснювати виходячи з розміру
окладу 4 725 грн з 11 червня 2020 року, але не раніше закінчення двомісячного терміну з моменту ознайомлення з наказом.
Крім того, наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 346 від 9 квітня 2020 року «Про зміну істотних умов праці» впроваджено зміни в організації виробництва та праці, а саме - перерозподіл функцій і завдань між керівниками підприємства.
Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 347 від 9 квітня 2020 року «Про визначення місця дислокації» ОСОБА_1 визначено місце знаходження на підприємстві - кабінет № 229 будівлі інженерного корпусу підприємства.
Актом від 9 квітня 2020 року, складеним ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», засвідчено, що ОСОБА_1 відмовився поставити підписи про ознайомлення з наказами від 9 квітня 2020 року № 345 «Про перерозподіл обов`язків»,
від 9 квітня 2020 року № 346 «Про зміну істотних умов праці» та від 9 квітня
2020 року № 347 «Про визначення місця дислокації». У зв`язку з чим накази зачитано ОСОБА_1 вголос 9 квітня 2020 року о 9 годині 50 хвилин.
10 квітня 2020 року ОСОБА_1 надано повідомлення про зміну істотних умов праці № 1, яким повідомлено, що у разі ненадання письмової згоди або відмови від продовження роботи в нових умовах у зв`язку зі змінами розміру оплати праці
до 11 червня 2020 року, відсутність такого рішення буде розцінена як незгода продовжувати роботу в нових умовах у зв`язку зі зміною істотних умов праці та на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України його буде звільнено. Дата та підпис про отримання ОСОБА_1 повідомлення відсутня.
Актом від 10 квітня 2020 року, складеним ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», засвідчено, що ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці від 10 квітня 2020 року, у зв`язку з чим повідомлення зачитано ОСОБА_1 вголос 10 квітня 2020 року.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ОСОБА_1 не заперечував факт його ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці, проте заперечував щодо їх правової природи в частині наявності змін в організації виробництва.
Зі змісту повідомлення про зміну істотних умов праці № 1 від 10 квітня 2020 року та акта «Про ознайомлення ОСОБА_1 , директора департаменту управління прокатного департаменту, з повідомленням про зміну істотних умов праці»
від 10 квітня 2020 року судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивача належним чином та у визначений трудовим законодавством строк повідомлено про зміну істотних умов з 11 червня 2020 року. ОСОБА_1 запропоновано надати згоду на продовження роботи в нових умовах праці або відмовитись від них, на що працівник відповів відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.
9 липня 2020 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи на підставі
пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України позивача звільнено
з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно зі статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року, ратифікованої Україною 4 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема, інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці (систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших) допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.
Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи, зміну розрядів і найменування посад) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва
і праці.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів тощо.
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку зі змінами істотних умов праці.
Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник
не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Припинення трудового договору згідно з пунктом 6 частини першої
статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи із зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці.
Зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц
(провадження № 61-15506сво18) викладено висновок, що «звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням».
Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,
а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки роботодавець не порушив норми трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з підстав, зазначених ним у позові.
ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» запропонувало ОСОБА_1 продовжити роботу на нових умовах, зокрема, у зв`язку зі змінами розміру оплати праці (з попередженням про розірвання трудового договору на підставі пункту 6
частини першої статті 36 КЗпП України у випадку відмови), від чого він відмовився.
Враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, досліджені докази та обґрунтовані висновки судів, відсутні підстави стверджувати, що судами попередніх інстанцій порушено пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України, про що вказує в касаційній скарзі заявник.
Вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій правильно вважали похідними від вимоги про поновлення на роботі, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні цієї вимоги.
Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих в`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини,
що мають значення для вирішення спору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди, а також порушення відповідачем його законних прав, дійшов обґрунтованого висновку про відмову
у задоволенні цих позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що в порушення вимог частини третьої
статті 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці заявник не пізніше ніж за два місяці повідомлений не був, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.
Так, за змістом статті 32 КЗпП України зміна істотних умов праці допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відмовився поставити підписи про ознайомлення з наказами від 9 квітня 2020 року № 345 «Про перерозподіл обов`язків», від 9 квітня 2020 року № 346 «Про зміну істотних умов праці» та від 9 квітня 2020 року № 347 «Про визначення місця дислокації», у зв`язку з чим накази зачитано ОСОБА_1 вголос 9 квітня 2020 року о 9 годині 50 хвилин.
Також ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці від 10 квітня 2020 року, у зв`язку з чим повідомлення зачитано ОСОБА_1 вголос 10 квітня 2020 року.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ОСОБА_1 не заперечував факту його ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці.
Водночас заявник стверджує, що зачитування вголос наказів та повідомлення не може вважатися належним повідомленням працівника про зміну істотних умов праці. Вказані доводи касаційним судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено факт ознайомлення заявника з наказами і попередженням, а зачитування їх вголос відбулося виключно з огляду на те, що ОСОБА_1 після ознайомлення з відповідними документами відмовився їх підписати.
За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що
ОСОБА_1 належним чином та у визначений трудовим законодавством
строк повідомлено про зміну істотних умов з 11 червня 2020 року і звільнення
позивача 9 липня 2020 року не порушує його трудових прав.
Доводи ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці роботодавцем безпосередньо 10 квітня 2020 року, так як цього дня відбулося фактичне його відсторонення від виконання трудових обов`язків, відхиляються касаційним судом, оскільки спростовуються матеріалами цивільної справи.
Судами попередніх інстанцій не встановлено факту наявності наказу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Крім того, відповідний наказ не є предметом позову заявника.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відсутні зміни в організації виробництва та праці, оскільки підприємством вони не введені, тому відсутні правові підстави для звільнення його на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 135 Господарського кодексу (далі - ГК) України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, зміна посадових та функціональних обов`язків, перерозподіл навантаження, що зумовило необхідність попередження
ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці та отримання згоди на продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці.
Вказаний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і на правильність висновків, викладених в них.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року
у справі № 363/3458/18, від 10 березня 2021 року у справі № 274/5623/16-ц,
від 27 січня 2021 року у справі № 372/3936/18, від 18 листопада 2020 року
у справі № 263/4331/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18,
від 22 травня 2019 року у справі № 754/8595/17-ц, від 5 вересня 2018 року
у справі № 641/397/17, у постанові Верховного Суду України від 23 березня
2016 року у справі № 6-2748цс15, відхиляються касаційним судом, оскільки встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи не є подібними з встановленими обставинами у справі № 212/5811/20.
У постанові Верховного Суду від 5 вересня 2018 року у справі № 641/397/17 (провадження № 61-11290св18) касаційний суд вказав, що суди попередніх інстанцій не з`ясували і не зазначили в судових рішеннях, які саме умови праці для позивача змінилися. За таких обставин зазначив про передчасність висновку судів про те, що на підприємстві відбулися зміни істотних умов праці.
У постанові від 22 травня 2019 року у справі № 754/8595/17-ц
(провадження № 61-34818св18) касаційний суд констатував, що трудові відносини сторін розірвані за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суди не перевірили доводів позивача, що будь-які зміни істотних умов праці у відповідача не відбулися, фактично скорочено його посаду начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції. Крім того, суди не з`ясували, чи були підстави для звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, з огляду на скорочення посади позивача.
З постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19) вбачається, що предметом перегляду суду касаційної інстанції є ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року, якою закрито провадження у справі.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року
у справі № 263/4331/18 (провадження № 61-8286св20) зазначено, що заявник звертався до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, і предметом перегляду суду касаційної інстанції є ухвала Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2020 року, залишена без змін постановою Донецького апеляційного суду від 14 квітня 2020 року, якою у задоволенні заяви відмовлено.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року
у справі № 372/3936/18 (провадження № 61-3701св20) вбачається, що спір між сторонами виник з приводу заборони здійснювати самовільну забудову та зобов`язання відновити стан земельної ділянки.
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 363/3458/18
(провадження № 61-976св21) Верховним Судом зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства.
Постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 274/5623/16 (провадження № 61-14326св20) ухвалена щодо позову про визнання права власності на 1/4 частку магазину та зняття арешту з майна.
У постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року
у справі № 6-2748цс15 викладено правовий висновок наступного змісту: «Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою
статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Під час звільнення працівника на підставі пункту 1
частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 492 КЗпП України».
Водночас у справі № 6-2748цс15 касаційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Державне підприємство «Волиньстандартметрологія» не мало правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки фактично відбулося скорочення посади, яку займав позивач.
У справі № 212/5811/20 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зміна істотних умов праці полягала у перерозподілі функцій і завдань між керівниками підприємства, а також у зміні оплати праці; фактичного скорочення посади позивача не відбулося. Крім того, ОСОБА_1 для продовження роботи на підприємстві визначено місце знаходження - кабінет № 229 будівлі інженерного корпусу підприємства. Виключення директора департаменту управління прокатного департаменту ОСОБА_1 з числа осіб, які є учасниками GDP циклу, не свідчить про скорочення посади заявника.
Крім того, на спростування доводів касаційної скарги касаційний суд вважає за необхідне зауважити, що у постановах від 21 квітня 2021 року
у справі № 363/3458/18, від 10 березня 2021 року у справі № 274/5623/16-ц,
від 27 січня 2021 року у справі № 372/3936/18, від 18 листопада 2020 року
у справі № 263/4331/18 висновок щодо застосування статті 263 ЦПК України Верховним Судом не викладено.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року
у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть
не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська