Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 212/6331/19

провадження № 61-1610св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 24 вересня 2019 року у складі судді Чайкіна І. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПрАТ «Суха Балка») про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 16 жовтня 1979 року

до 26 травня 2009 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Суха Балка» та працював підземним гірничим майстром.

26 травня 2009 року його звільнено з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

При звільненні ПрАТ «Суха Балка» зобов`язане було виплатити

ОСОБА_1 одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки останній пропрацював на підприємстві відповідача більше 20 років та був звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, проте таких дій не вчинило.

На час звернення до суду з цим позовом належні до виплати кошти у вигляді вихідної допомоги позивачу не виплачені.

Вказував, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ПрАТ «Суха Балка» невиплачену одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат в сумі 4 568,60 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 травня 2009 року по 31 грудня 2010 року в сумі 196 678,23 грн та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову допомогу при виході на пенсію, належну йому при звільненні в розмірі 4 568,60 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 травня 2009 року по 31 грудня 2010 року в розмірі 196 678,23 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 966,78 грн.

Стягнути з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави судовий збір у розмірі 65,69 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача, з вини роботодавця, йому не було виплачено одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмірі місячної середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача разом із середнім заробітком за час затримки невиплати одноразової допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та моральною шкодою.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Оскільки спір по справі щодо невиплаченої відповідачем одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію вирішено на користь працівника, відсутні правові підстави для застосування принципу співмірності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача

23 роки 8 місяців, звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію та на нього розповсюджується дія пункту 6.1 галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України, тому йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі трьох розмірів середньої заробітної плати.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому колегія суддів зазначила, що не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що сума стягнутого середнього заробітку майже в 20 разів перевищує середній заробіток працівника, оскільки вказані обставини не знімають з відповідача відповідальності за несвоєчасну виплату належних працівникові при звільненні сум.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПрАТ «Суха Балка» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди під час вирішення справи помилково керувались положеннями галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу та безпідставно залишили поза увагою положення колективного договору, який діє на підприємстві.

При настанні підстав для виплати одноразової матеріальної допомоги при звільнені у зв`язку з виходом на пенсію як ПрАТ «Суха Балка», так і працівник мають керуватися положеннями колективного договору.

Відповідно до пункту 6.1 галузевої угоди та пункту 5.16 колективного договору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача одноразову матеріальну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, у розмірі 9 137,20 грн.

Відповідач умови галузевої угоди та колективного договору виконав у повному обсязі.

Судами першої та апеляційної інстанцій помилково не застосовано принцип співмірності, оскільки розмір нарахованого середнього заробітку (196 678,23 грн) значно перевищує (майже у 20 разів) середній заробіток працівника. Крім того, суди помилково стягнули моральну шкоду, оскільки позовні вимоги в цій частині не доведені.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

03 березня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 16 жовтня 1979 року

по 03 жовтня 1989 року та з 14 вересня 1995 року по 26 травня 2009 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Суха Балка» та працював підземним гірничим майстром.

Згідно з наказом від 26 травня 2009 року позивача звільнено з роботи з

26 травня 2009 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 КЗпП України.

ОСОБА_1 при звільненні з підприємства відповідачем виплачена допомога при виході на пенсію в розмірі 9 137,20 грн, що складає два розміри місячної середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 1.13 галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки ця угода набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї угоди або окремих її положень.

На день звільнення позивача вказана угода була чинною.

Пунктом 6.1 галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України

на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, положення якої поширюються на ПрАТ «Суха Балка», встановлено зобов`язання роботодавця виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежно від стажу роботи на комбінаті: від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати працівника.

Встановлено, що на день звільнення позивача на підприємстві також діяв колективний договір від 25 січня 2008 року.

Пунктом 4.12 колективного договору від 25 січня 2008 року встановлено обов`язок підприємства відповідача при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію за віком та за вислугою років, виплачувати одноразову матеріальну допомогу при безперервному стажі роботи у ПрАТ «Суха Балка» (підприємствах, правонаступником яких є ПрАТ «Суха Балка») та в інших підприємствах, закладах, організаціях, з яких працівник був запрошений на роботу до ПрАТ «Суха Балка» у порядку переводу за згодою між керівниками підприємств, закладів, організацій та відсутності порушень трудової дисципліни (протягом останнього року роботи) в наступних розмірах, кратних середньомісячному заробітку: для підземних робітників та робітників ДФС, віднесених до списку № 1 від 2,5 до 10 років -

1 середньомісячний заробіток, від 10 до 15 років - 2 середньомісячних заробітка, від 15 і більше років - 3 середньомісячних заробітка.

ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача 23 роки 8 місяців (загальний стаж), звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Суди також встановили, що при середньомісячній заробітній платі в розмірі 4 568,60 грн вихідна допомога повинна становити три розміри середньомісячного заробітку (відповідно до пункту 6.1 галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки), що складає 13 705,80 грн, однак, позивачу при звільнені була виплачена допомога при виході на пенсію в розмірі 9 137,20 грн (два розміри середньомісячного заробітку).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного судуповністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Предметом спору у цій справі є стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні (одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що при звільненні йому не була виплачена одноразова допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що передбачено умовами галузевої угоди, а була виплачена одноразова допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ПрАТ «Суха Балка» вказувало, що підприємство виплатило позивачу при звільненні одноразову допомогу у розмірі, який передбачений колективним договором, тому відсутні правові підстави для стягнення вказаної допомоги у розмірі, який визначений галузевою угодою.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 15 Закону України «Про оплату праці», зокрема у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Встановлено, що відповідно до пункту 1.13 галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки вона набирає чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї угоди або окремих її положень.

Вищевказана угода діяла на день звільнення позивача.

Як встановлено вище, пунктом 6.1 галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, положення якої поширюються на ПрАТ «Суха Балка», передбачено зобов`язання роботодавця виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежно від стажу роботи на комбінаті, зокрема від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати працівника.

Положення пункту 6.1 галузевої угоди не містять будь-яких застережень щодо залежності розміру соціальних пільг та гарантій працівника від наявності конкретного розміру безперервного трудового стажу.

Разом з тим, пунктом 4.12 колективного договору від 25 січня 2008 року встановлено зобов`язання підприємства відповідача при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію за віком та за вислугою років, виплачувати одноразову матеріальну допомогу при безперервному стажі роботи у ПрАТ «Суха Балка» (підприємствах, правонаступником яких є ПрАТ «Суха Балка») та в інших підприємствах, закладах, організаціях, з яких працівник був запрошений на роботу до ПрАТ «Суха Балка» у порядку переводу за згодою між керівниками підприємств, закладів, організацій та відсутності порушень трудової дисципліни (протягом останнього року роботи) в наступних розмірах, кратних середньомісячному заробітку: для підземних робітників та робітників ДФС, віднесених до списку № 1 від 2,5 до 10 років - 1 середньомісячний заробіток, від 10 до 15 років -

2 середньомісячних заробітка, від 15 і більше років - 3 середньомісячних заробітка.

Таким чином вимоги до власників підприємства, передбачені галузевою угодою та колективним договором в частині соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства, мають відмінності.

Так, галузевою угодою передбачено виплачувати працівникам при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

Вирішуючи спір, суди вірно вважали, що слід керуватися галузевою угодою, оскільки статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно зі статтею 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

З урахуванням викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 при виході на пенсію при стажі роботи у відповідача більше 20 років, та на підставі пункту 6.1 галузевої угоди на 2007-2008 роки не була виплачена вихідна допомога у повному розмірі, тому заявлені в цій частині вимоги підлягають задоволенню.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 12 вересня 2018 року у справі № 212/343/17-ц (провадження

№ 61-24891св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 215/1270/16-ц (провадження № 61-14727св18),

Отже, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що під час вирішення справи суди помилково керувались положеннями галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу та безпідставно залишили поза увагою положення колективного договору, оскільки умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними (стаття 16 КЗпП України), тому суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов галузевої угоди, виконання якої є обов`язком відповідача, а не колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, невиплати коштів при звільненні, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 296/10853/16-ц (провадження № 61-28488св18).

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок невиплати одноразової вихідної допомоги при звільненні.

Отже, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди та обґрунтовано визначив її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Разом з тим не можна погодився з висновками судів в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому касаційна скарга в цій частині підлягає задоволенню частково.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічні за змістом висновки викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Як встановлено вище, при звільненні позивачу не було виплачено усієї суми, яка належить при звільненні, однак він звернувся до суду з цим позовом у липні 2019 року, тобто зі спливом більш ніж десяти років після звільнення з роботи, яке мало місце 26 травня 2009 року.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати одноразової допомоги, яка не була виплачена у повному розмірі.

Разом з тим, судами не встановлено, що позивач не знав про право на отримання одноразової допомоги при звільненні у розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

Сума невиплаченої позивачу одноразової допомоги при виході на пенсію (4 568,60 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сорок разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (196 678,23 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 5 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення одноразової допомоги та моральної шкоди ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну

скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають зміні шляхом зменшення суми вказаного заробітку з 196 678,23 грн до 5 000 грн.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції змінено рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то вказані судові рішення необхідно також змінити в частині розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: за розгляд справи у суді першої інстанції стягнути з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 50 грн, стягнути з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави судовий збір у розмірі 65,69 грн; за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з держави на користь ПрАТ «Суха Балка» необхідно стягнути 2 995,17 грн.

Оскільки касаційну скаргу ПрАТ «Суха Балка» задоволено частково, то

з держави на користь відповідача необхідно стягнути 3 993,57 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути

50 грн судового збору, а також компенсувати за рахунок держави на користь ПрАТ «Суха Балка» - 6 923,05 судового збору.

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про стягнення одноразової допомоги та моральної шкоди залишити без змін.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат.

Зменшити стягнутий з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 196 678,23 грн до 5 000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 50 грн судового збору.

Судовий збір, сплачений Приватним акціонерним товариством «Суха Балка» у розмірі 6 923,05 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик