Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 212/7746/19-ц
провадження № 61-2459св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
представник відповідача -адвокат Пивовар Владислав Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року у складі судді Дехти Р. В.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вони є сином і колишньою дружиною ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та з яким ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 1985 року до 21 жовтня 1996 року.
30 серпня 1996 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рогожиною А. В., придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру ОСОБА_6 зареєстрував у Криворізькому бюро технічної інвентаризації 05 вересня 1996 року.
Спірна квартира АДРЕСА_1 , яка увійшла до спадкового майна, була придбана спадкодавцем ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належне йому майно у вигляді 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Вонизвернулись до державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори із заявами про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак отримали відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, які перебувають у відповідача, яка є дружиною та спадкоємцем ОСОБА_6 , у зв`язку з чим виник спір.
Ураховуючи викладене, позивачі просили суд: визначити, що частка ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві сумісної власності подружжя на квартиру
АДРЕСА_1 становить 1/2; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/4 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної квартири в порядку поділу спільного майна подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Визначено, що частка ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві сумісної власності подружжя на квартиру
АДРЕСА_1 становить 1/2 частину квартири.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 , яка увійшла до спадкового майна, була
придбана спадкодавцем ОСОБА_6 30 серпня 1996 року , тобто за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , тому ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя, право власності на яке є рівним, тому до складу спадщини після смерті ОСОБА_1 увійшла належна йому 1/2 частка квартири.
ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спірної квартири спадкодавцем за власні кошти, однак за час його окремого проживання та фактичного припинення шлюбу з ОСОБА_2 , тому суд визнав за останньою право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.
ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька, однак нотаріусом було відмовлено у видачі йому свідоцтва про права на спадщину, у зв`язку
з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, тому наявні підстави визнати за ним право власності на 1/4 частку спірної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира була придбана спадкодавцем ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Отже, у подружжя виникла спільна сумісна власність на квартиру
АДРЕСА_1 , тому частки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у праві сумісної власності подружжя на квартиру є рівними по 1/2 частці квартири.
До складу спадщини, після смерті ОСОБА_6 , увійшла належна йому 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 .
Син спадкодавця - ОСОБА_1 , та дружина спадкодавця -
ОСОБА_3 , яка в розумінні статті 1270 ЦК України постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, мають право власності на 1/4 частку спірної квартири, кожен у порядку спадкування за законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення і передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ОСОБА_3 посилається на те, що суди попередніх інстанцій
застосували норму права без урахування висновку щодо застосування
норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 467/478/17.
Крім того, зазначає, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 212/7746/19-ц з Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Пивовара В. В. задоволено.
Зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя
призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого судами попередніх інстанції не встановлено обставини справи щодо виникнення права власності на спірну квартиру, внаслідок чого судом надано переваги доказам позивачів і не враховано доводи відповідача.
Судами не було прийнято до розгляду акт від 10 червня 2020 року, яким посвідчено факт окремого проживання ОСОБА_6 у спірній житловій квартирі, апеляційним судом не допитано свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
На час придбання спадкодавцем спірного майна шлюб між ним і ОСОБА_2 було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 08 жовтня 1993 року. Факт відсутності реєстрації розірвання шлюбу до 21 жовтня 1996 року не може свідчити про існування шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , оскільки придбання останнім спірної квартири було викликано необхідністю забезпечити себе житлом після фактичного припинення у 1993 році шлюбних відносин.
Крім того, знаючи, що спірна квартира була власністю ОСОБА_6 , ОСОБА_2 не вживала будь-яких заходів для поділу майна з 1996 року, а, випадково отримавши інформацію про те, що фактично реєстрацію розірвання шлюбу було здійснено після реєстрації права власності на спірну квартира, вжила заходів щодо поділу особистого майна ОСОБА_6 на умовах майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Зазначається, що ОСОБА_2 пропустила трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання за нею права власності на майно в порядку поділу майна подружжя, про що також
указано в апеляційній скарзі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначили, що ОСОБА_3 з`явилась в житті спадкодавця ОСОБА_6 лише у 2016 році, а зареєструвала з ним шлюб за 10 місяців до його смерті, скориставшись його безпорадним
станом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та спадкодавець - ОСОБА_6 ,перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 1985 року. Від шлюбу
у них є син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб
між ними розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 08 жовтня 1993 року. Фактично розірвання шлюбу було зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану 21 жовтня 1996 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу та відміткою у свідоцтві про реєстрацію шлюбу.
30 серпня 1996 року спадкодавець ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру НОМЕР_1 ОСОБА_6 зареєстрував у Криворізькому бюро
технічної інвентаризації 05 вересня 1996 року.
Відповідно до акта, складеного 30 серпня 2019 року мешканцями будинку АДРЕСА_3 , подружжя ОСОБА_6 мешкали разом у квартирі
АДРЕСА_4 до серпня 2004 року, після чого ОСОБА_6
пішов мешкати у квартиру АДРЕСА_1 , яку придбала родина в серпні 1996 року. У період
з моменту придбання зазначеної квартири та до 2004 року у зазначеній квартирі мешкали квартиранти (а. с. 28, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його
смерті відкрилась спадщина на належне йому майно - квартиру АДРЕСА_1 , де був зареєстрований спадкодавець на момент смерті.
Згідно з копією матеріалів спадкової справи із заявами про отримання спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулись його син - ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 - колишня дружина спадкодавця.
Постановою державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Биканова Р. І. від 21 червня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, а також відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з наявністю суперечки між спадкоємцями (а. с. 129, т. 1).
Постановою державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Бикановим Р. І. від 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадину, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1 , та наявністю суперечки між спадкоємцями (а. с. 31, т. 1).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначала, що до правовідносин про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя необхідно застосувати строк позовної давності у три роки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї
статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного
Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не
може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає
права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства
регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині
лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.
Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Відповідно до статті 13 КпШС України (тут і далі, який був чинним на час розірвання шлюбу і набуття майна), права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів
громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» звернуто увагу судів на те,
що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.
Судом установлено, що спадкодавець ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада
1985 року.
Шлюб між ними розірвано рішенням суду від 08 жовтня 1993 року. Фактично розірвання шлюбу було зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану лише 21 жовтня 1996 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу та відміткою у свідоцтві про реєстрацію шлюбу.
Отже, суди, зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року, дійшли правильного висновку, що застосуванню підлягають положення КпШС України, що узгоджуються в пунктами 1, 2 Прикінцевих положень СК України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку,
що припинення шлюбу між спадкодавцем ОСОБА_6 та ОСОБА_2 відбулося 21 жовтня 1996 року.
Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Ураховуючи те, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу від 30 серпня 1996 року придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстрував у Криворізькому бюро технічної інвентаризації 05 вересня 1996 року, тобто
за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , то зазначена квартира належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, по 1/2 частці квартири кожному.
Крім того, згідно з актом, складеним 30 серпня 2019 року мешканцями будинку АДРЕСА_3 , подружжя ОСОБА_6 мешкали разом у квартирі АДРЕСА_4 до серпня 2004 року, після чого ОСОБА_6 пішов мешкати в квартиру
АДРЕСА_1 ,
яку придбала родина в серпні 1996 року та в період з моменту придбання зазначеної квартири й до 2004 року у зазначеній квартирі мешкали квартиранти (а. с. 28, т. 1).
Вказані в акті від 30 серпня 2019 року обставини щодо сумісного
проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до 2004 року підтверджуються також показаннями свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може
ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Проте ОСОБА_3 належними й допустимими доказами не довела те, що спірна квартира, нажита спадкодавцем ОСОБА_6 під час його роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу з ОСОБА_2 , у зв`язку з чим є його приватною власністю, тому відсутні підстави для застосування положень статті 28
КпШС України.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за закономмають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до свідоцтва про смерть від 12 лютого 2019 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 29, т. 1), спадкоємцями
якого є: син - ОСОБА_1 , та дружина - ОСОБА_3 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Таким чином, суди, встановивши, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 увійшла належна йому 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , дійшли правильного висновку про визнання за його сином - ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку цієї квартири в порядку спадкування за законом.
Вирішуючи спір та визнаючи за позивачами право власності на відповідні частки у спадковому майні, суди з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення цих позовних вимог.
Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.
Посилання заявника на те, що факт відсутності реєстрації розірвання шлюбу до 21 жовтня 1996 року не свідчить про існування шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є помилковими, спростовуються доказами, яким суди дали належну правову оцінку, та нормами матеріального права (стаття 44 КпШС України), висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Тому доводи касаційної скарги про те, що судом не допитані свідки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не заслуговують на увагу.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 пропустила трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної квартири в порядку поділу майна подружжя є безпідставними, оскільки початок позовної давності для
вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану, чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тобто з моменту виникнення спору щодо майна (стаття 11 КпШС України, частина друга статті 72 СК України,
частина перша статті 261 ЦК України).
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18),
від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).
Разом з тим про порушення свого права позивачі дізнались 21 червня 2019 року, коли постановою державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Биканова Р. І. від 21 червня 2019 року їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину та відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні
подружжя після смерті ОСОБА_6 .
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає
касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо
рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Разом з тим частиною четвертою статті 25 ЦК України передбачено, що в момент смерті фізичної особи її цивільна правоздатність
припиняється.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні
права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша
Тобто, суд не може вирішували питання про права особи, яка не може бути стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правосуб`єктності і зазначати про це в резолютивній частині судового рішення.
Проте, вирішуючи спір, який виник між сторонами цієї справи, суди першої
та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули і всупереч вимогам наведених норм права вирішили питання про права спадкодавця
ОСОБА_6 , цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність якого припинена у зв`язку з його смертю, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині та відмови в задоволенні цих позовних вимог.
Разом з тим ці обставини мають важливе юридичне значення для розгляду справи і вони зазначаються у мотивувальних частинах судових рішень, про що і вказано у цій постанові.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року в частині визначення частки ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві сумісної власності подружжя скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в цій частині відмовити.
У решті судові рішення залишити без змін.
Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року у нескасованій частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець