№ 212/8756/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 212/8756/19

провадження № 61-5873св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_31 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2019 року у складі судді Власенко М. В.

та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_31 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про визнання незаконними дії щодо збільшення норми використання природного газу та визнання права споживачів на забезпечення та встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року позивачі звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - АТ «ОГС «Криворіжгаз») та товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (далі - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут») про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу та визнання права споживачів на забезпечення та встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500, між позивачами та АТ «ОГС «Криворіжгаз» укладено публічний типовий договір із постачання природного газу споживачам.

Споживачі регулярно сплачували рахунки ТОВ «Дніпропетровськгаз збут»

у терміни, визначені в рахунках, що свідчить про виконання ними умов укладеного договору. У свою чергу, АТ «ОГС «Криворіжгаз» в односторонньому порядку перестало виконувати свої зобов`язання, визначені п. 6.2. договору в частині забезпечення споживачів безперервним постачанням природного газу в порядку та на умовах, передбачених цим договором та забезпечення належної якості надання послуг із постачання природного газу, відповідно до вимог чинного законодавства та цього договору. У лютому-березні 2017 року АТ «ОГС «Криворіжгаз» встановило позивачам на будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , загальнобудинковий вузол обліку газу.

У травні 2017 року позивачам стало відомо, що АТ «ОГС «Криворіжгаз» в односторонньому порядку з 01 квітня 2017 року почало нараховувати об`єми використаного природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу. Оскільки між сторонами не укладено договору на зняття показань будинкового вузла обліку, не складено акти балансового розмежування зі схемою первинних показників лічильника та вводу

лічильника в експлуатацію, позивачі вважають, що їм неправомірно

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» нараховує плату за спожитий природний газ.

У зв`язку із численними порушеннями процедури вводу в експлуатацію загальнобудинкового вузла обліку газу існує вірогідність у завищенні фактичних показань лічильника з метою покладення на позивачів додаткових витрат за спожитий природний газ.

Вказані дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» позивачі вважали незаконними, у зв`язку з чим просили суд:

- визнати незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в буд. АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу позивачам;

- зобов`язати ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» із 01 квітня 2017 року поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників;

- визнати за позивачами право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз»;

- визнати, що АТ «ОГС «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за власний рахунок в термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, що проживають у будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Визнано незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У частині задоволення позовних вимог рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу відбулося у порушення вимог п. 1 Глави 4 Розділу Х Кодексу ГРС без погодження з балансоутримувачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз» та зобов`язання в термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників, суди вважали, що вказані позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки положення статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про наявність безумовного обов`язку газорозподільних організацій забезпечити встановлення квартирних приладів обліку газу

в багатоквартирному будинку до 01 січня 2021 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» щодо встановлення режиму нарахування об`ємів спожитого природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу та здійснення перерахунку режиму нарахування об`ємів природного газу, суди зробили висновок про те, що вказане питання не входить до повноважень ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», оскільки товариству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території Дніпропетровської області, в той час як Оператором ГРМ, до повноважень якого входить вирішення зазначених питань, є саме АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 березня 2020 року позивачі подали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2019 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, в якій просять скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду повністю,

а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови

у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У серпні 2020 року матеріали справи № 212/8756/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 212/8756/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року поновлено провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження позивачі посилаються на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 листопада 2018 року

у справі № 214/2435/17, висновку Верховного Суду, викладеного в ухвалі

від 21 березня 2019 року у справі № 171/1183/17 щодо застосування статті

6 Закону України від 09 квітня 2015 року «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Так, у справі № 171/1183/17 Верховний Суд в ухвалі від 21 березня 2019 року підтвердив позицію апеляційного суду в наведеній справі (постанова апеляційного суду не була скасована), відповідно до якої визнано незаконність нарахування ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» об`ємів спожитого природного газу. Схожий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 211/2131/18.

У справі № 214/2435/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкт господарювання зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення до 01 січня

2018 року, оскільки розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників (до 01 січня 2021 року), а тому

АТ «ОГС «Криворіжгаз» зобов`язано за свій рахунок у термін до 01 січня

2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників.

Судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано вказані висновки Верховного Суду, повно та всебічно не досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Позивачі вказували також на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес, враховуючи кількісний показник аналогічних колективних позовів, що перебувають на розгляді в районних судах м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та Дніпропетровському апеляційному суді (52 справи за позовами близько 3 000 споживачів).

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки висновки судів у цій справі про відсутність повноважень ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», яке надає споживачам виключно послуги з постачання природного газу, на встановлення режиму нарахування об`ємів спожитого природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу та здійснення перерахунку режиму нарахування об`ємів природного газу, є законними та відповідають практиці Верховного Суду, зокрема, постановам від 08 липня 2020 року у справі

№ 210/5132/19, від 20 липня 2020 року у справі № 212/1796/18.

У вересні 2020 року АТ «ОГС «Криворіжгаз» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки позивачами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження відмови АТ «ОГС «Криворіжгаз» у виконанні свого обов`язку зі встановлення індивідуальних лічильників газу. Крім того, вказані позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту, передбаченому статтею 16 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивачі у справі є власниками та (або) зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 ,

є споживачами послуг із газопостачання за вказаною адресою (а. с. 21-102, т. 1).

У жовтні 2019 року споживачі зверталися до АТ «ОГС «Криворіжгаз» із заявою про надання копії актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін стосовно системи газопостачання, приймання в експлуатацію загальнобудинкових або під`їзних приладів обліку газу, проте відповіді не отримали (а. с. 175-177, т. 1).

На виконання вимог ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2019 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», яке є правонаступником ПАТ «Криворіжгаз», надало копію актів опломбування комерційного вузла обліку газу у будинку АДРЕСА_1 по кожному під`їзду будинку, відповідно до яких встановлено, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу встановлений у першому під`їзді будинку АДРЕСА_1 в лютому 2017 року, а в другому під`їзді цього будинку - в березні 2017 року за ініціативою АТ «Криворіжгаз» (а. с. 215, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Звертаючись до суду із позовом, споживачі просили суд: - визнати незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в буд. АДРЕСА_1 ; - визнати незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу позивачам; - зобов`язати ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» із 01 квітня 2017 року поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників; - визнати за позивачами право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз»;

- визнати, що АТ «ОГС «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за власний рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, що проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, позовні вимоги задоволено лише в частині визнання незаконними дії АТ «ОГС «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку. При цьому суди виходили з того, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу відбулося у порушення вимог п. 1 Глави 4 Розділу Х Кодексу ГРС без погодження з балансоутримувачем.

В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав за необхідне відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним встановлений

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу позивачам та зобов`язання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» із 01 квітня 2017 року поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників

Звертаючись до суду із зазначеними позовними вимогами, споживачі зазначили відповідачем саме ТОВ «Дніпропетровськгаз збут».

Відмовляючи в задоволенні позову у цій частині, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вказане питання не входить до повноважень ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», оскільки товариству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території Дніпропетровської області, в той час як Оператором ГРМ, до повноважень якого входить вирішення зазначених питань, є саме АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз».

Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на наступне.

Пунктом 5 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою від 30 вересня 2015 року № 2496 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, (далі - Правила) визначено, що постачальник природного газу - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до визначень, наведених у пункті 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС, Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Пунктом 7.1 типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498, визначено, що Оператор ГРМ зобов`язаний, зокрема, забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по споживачу, у тому числі формування загального об`єму та обсягу розподілу (споживання) природного газу споживачу за відповідний період; здійснювати перерахунок об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу по об`єкту споживача відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Відповідно до пункту 13 Правил розрахунки за послуги з газопостачання можуть проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) газу, визначений споживачем та Оператором ГРМ за підсумками місяця відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та Оператором ГРМ, або за плановою величиною середньомісячного споживання в опалювальний та міжопалювальний періоди.

Згідно з пунктом 5 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРС Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 квітня 2015 року № 653 «Про видачу ліцензії з постачання природного газу ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» видано ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території Дніпропетровської області.

Таким чином, ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» як постачальник надає споживачам виключно послуги з постачання природного газу, тоді як послуги щодо обліку спожитого природного газу здійснює ПАТ «Криворіжгаз» як Оператор ГРМ, до якого відповідних вимог щодо незаконності встановлення режиму нарахування об`ємів спожитого природного газу та зобов`язання поновити режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників позивачі не заявляли.

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не є суб`єктом, що здійснює облік об`ємів спожитого природного газу, отримує такі об`єми лише опосередковано, тобто через ПАТ «Криворіжгаз», а тому вимоги позивачів про визнання незаконним встановленого ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режиму нарахування об`ємів спожитого природного газу та зобов`язання останнього поновити режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників є такими, що заявлені до неналежного відповідача та не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Аналогічні правові висновки стосовно вирішення питання неналежного відповідача (ТОВ «Дніпропетровськгаз збут») у спірних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 212/4637/19-ц, від 20 липня 2020 року у справі № 212/1796/18-ц, від 08 липня 2020 року у справі

№ 210/5132/19, від 11 червня 2020 року у справі № 212/3128/19.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21), вирішуючи питання щодо зобов`язання поновити споживачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України (п. 114 вказаної постанови). У разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.

Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання поновити споживачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне покласти вказаний обов`язок саме на оператора

ГРМ - ПАТ «Криворіжгаз».

Частиною першою статті 51 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу відповідно до показань загальнобудинкового прибору обліку газу позивачам та зобов`язання

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» із 01 квітня 2017 року поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, оскільки такі вимоги заявлені до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги в цій частині щодо неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 21 березня 2019 року у справі № 171/1183/17 та постанові від 04 березня 2020 року у справі № 211/2131/18 не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, у справі № 171/1183/17 Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги.

З аналізу постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі

№ 211/2131/18 вбачається, що в ній не зроблено правового висновку щодо визначення суб`єкта господарювання (Оператор ГРМ чи постачальник природного газу), до повноважень якого належить встановлення режиму нарахування об`ємів спожитого природного газу.

У свою чергу, як зазначалася вище, у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 212/4637/19-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 212/3128/19,

від 08 липня 2020 року в справі № 210/5132/19 та від 20 липня 2020 року в справі № 212/1796/18 Верховний Суд, навівши відповідне правове обґрунтування, погодився з висновками апеляційного суду про те, що ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не є належним відповідачем за вимогами споживачів про визнання незаконним встановленого режиму нарахування об`ємів спожитого природного газу та зобов`язання поновити режим нарахування об`ємів природного газу.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що відмова у задоволенні вказаних позовних вимог із зазначених підстав не позбавляє права позивачів звернутися з відповідним позовом, правильно визначивши суб`єктний склад учасників справи (відповідача).

З огляду на зазначене, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у цій частині підлягають залишенню без змін.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз» та визнання, що АТ «ОГС «Криворіжгаз» відповідно до статті

6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за власний рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам

Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовував відмову тим, що Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Разом із тим, згідно із статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та житлових будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.

Таким чином, стаття 6 Закону визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку, проте, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, обов`язок встановити індивідуальні газові лічильники до 01 січня 2018 року не відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з главою 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс), оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Встановлено, що позивачі є споживачами природного газу, а відповідач АТ «ОГС «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі також - Закон № 3533-VI) (у редакції Закону від 01 жовтня 2015 року) передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок, що «зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону

№ 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам.».

Разом із тим, у справі, що переглядається, встановлено, що із зазначеним позовом позивачі звернулися у жовтні 2019 року.

На момент звернення до суду із позовом та розгляду справи судами абзац четвертий підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 6 було змінено на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» (Закон № 2260-VIII від 21 грудня

2017року). У зв`язку із внесеними змінами частиною першою статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції Закону від 20 січня 2018 року) на суб`єктів господарювання покладено обов`язок забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.

Таким чином, на момент розгляду справи судами законодавцем було покладено обов`язок на суб`єктів господарювання забезпечити встановлення лічильників газу для населення із продовженням кінцевої дати вчинення таких дій - до 01 січня 2021 року.

У подальшому на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу (Закон від 05 березня

2021 року № 1338-IX) в абзаці четвертому підпункту «а» пункту 2 цифри і слова

«01 січня 2021 року» замінено цифрами і словами «01 січня 2023 року» (станом на момент касаційного перегляду справи).

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 212/7490/17-ц (провадження № 61-1511св19) зроблено висновок про те, що враховуючи те, що за час розгляду справи в Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» були внесені зміни, зокрема і в статтю 6 цього Закону, якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, апеляційним судом правильно застосовано указаний Закон, оскільки спірні правовідносини є триваючими.

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 оку у справі № 212/3482/18, від 18 листопада 2020 року

у справі № 212/4456/19.

Колегія суддів наголошує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд враховує також і те, що помилкове зазначення позивачами вимоги про те, що відповідача, згідно із статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу» зобов'язано за власний рахунок здійснити встановлення в їх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам в термін до 01 січня 2018 року, не вказує на необґрунтованість цього позову, який сам по собі спрямований на захист прав споживачів на встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок відповідача у строк, визначений чинним законодавством, оскільки, по-перше, спірні правовідносини є триваючими, а по-друге, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача. При цьому, вказані процесуальні дії суду не можуть вважатися виходом за межі позовних вимог

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення

від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).

Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого

2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98).

Таким чином, відмова у задоволенні позову споживачам з підстав внесення змін до нормативно-правового акта не може вважатися законною та справедливою.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз» та визнання, що АТ «ОГС «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за власний рахунок здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, а тому оскаржувані судові рішення у цій частині підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.

Колегія суддів враховує внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу (Закон від 05 березня

2021 року № 1338-IX) в абзаці четвертому підпункту «а» пункту 2 цифри і слова

«01 січня 2021 року» замінено цифрами і словами «01 січня 2023 року» (станом на момент касаційного перегляду справи), а також те, що спірні правовідносини є триваючими, керуючись принципом jura novit curia, застосовує до спірних правовідносин останню редакцію Закону.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_31 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в частині позовних вимог про визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», зобов`язання акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановити в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_32 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз».

Визнати, що акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за власний рахунок у термін до 01 січня 2023 року здійснити встановлення в квартирах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_31 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук