Постанова

Іменем України

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 213/4610/19

провадження № 61-12643св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року у складі судді Алексєєва О. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «ПівдГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю від ушкодження здоров`я на виробництві.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 .

07 березня 1996 року батько позивачки, працюючи агломератником агломераційного цеху агломераційної фабрики № 1 Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є АТ «ПівдГЗК», під час виконання своїх трудових обов`язків помер. Згідно з актом форми Н-1 №7 «Про нещасний випадок» від 07 березня 1996 року нещасний випадок, в результаті якого загинув батько позивачки, стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників відповідача.

Зазначає, що на час, коли мав місце нещасний випадок, позивачці виповнилось 15 років. У зв`язку зі смертю батька сім`я позивачки була зруйнована. Вона була позбавлена можливості отримувати від батька піклування та матеріальну допомогу. Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача, їй має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана смертю батька внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просиластягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 276 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що смерть батька позивачки сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, вина підприємства доведена актом про нещасний випадок, тому саме з підприємства слід стягнути відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, АТ «ПівдГЗК» подало апеляційну скаргу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2020 року АТ «ПівдГЗК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що суди безпідставно поклали відповідальність з відшкодування позивачу моральної шкоди на АТ «ПівдГЗК».

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

07 вересня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер та причиною його смерті зазначено: закрита травма груднини і живота.

Відповідно до акта № 7 форми Н-1 «Про нещасний випадок», який складено 07 березня 1996 року, на підприємстві відповідача 07 березня 1996 року стався нещасний випадок, де потерпілим є батько позивачки ОСОБА_2 , який працював агломератником агломераційного цеху агломераційної фабрики № 1 ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», причиною нещасного випадку зазначено: 1. Встановлення перильної огорожі монтажного отвору, що не відповідає вимогам безпеки. Порушення § 24 «ЕПБ при дробленні, сортуванні, збагаченні корисних копалин і окускованні руд та концентратів». 2. Низька трудова дисципліна серед робітників аглоцеха, що реалізувалася в недостатньому контролі за дотриманням заходів безпеки працівниками з боку осіб технічного нагляду. Порушення п.2.4. «Положення про застосування наряд-допусків при здійсненні робіт в умовах підвищеної небезпеки…».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Смерть батька позивачки, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19).

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтовано висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ «ПівдГЗК» обов`язку з відшкодування позивачці, як доньці загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР.

При визначені розміру моральної шкоди судом враховано характер та обсяг моральних страждань позивача, пов`язаних зі смертю її батька, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19, є необґрунтованою, оскільки правова позиція, викладена у вказаній постанові, є неактуальною згідно до зазначеної вище постанови Верховного Судц у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди безпідставно поклали відповідальність з відшкодування позивачці моральної шкоди на АТ «ПівдГЗК», оскільки нещасний випадок з її батьком стався внаслідок необережності та неуважності самого ОСОБА_2 , є безпідставними та такими, що суперечать матеріалам справи, зокрема акту № 7 форми Н-1 «Про нещасний випадок», який складено 07 березня 1996 року.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до вирішення питання про недостовірність висновку експерта, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, з урахування правових позицій Верховного Суду, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев