ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року

м. Київ

справа № 214/3059/22

провадження № 61-9912св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Шевченком Антоном Сергійовичем, на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у складі судді Малаховської І. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 10 лютого 2022 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір №24/2022, за умовами якого вона передала останній вклад (депозит) у сумі 150 000 грн на строк до 10 березня 2023 року.

Відповідно до пункту 4 договору, ОСОБА_2 зобов`язалася сплачувати їй винагороду у вигляді процентів від отриманої суми у розмірі 12,05 % річних . Сплата процентів здійснюється кожного місяця з 12 до 14 числа протягом дії договору.

На виконання пункту 3 договору відповідач видала їй розписку про отримання грошових коштів у сумі 150 000 грн.

Посилалася на частину другу статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» про те, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а також пункт 1 частини третьої статті 47 цього Закону про те, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Вважала, що право приймати від фізичних та юридичних осіб вклади (депозити) або надавати інші фінансові послуги, пов`язані із залученням фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення мають право лише банки або інші фінансові установи, діяльність яких регулюється спеціальним законом, які мають статус юридичної особи та отримали ліцензію на здійснення фінансових операцій.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір від 10 лютого 2022 року №24/2022, укладений між нею та ОСОБА_2 , та стягнути з останньої на її користь 150 000 грн отриманих за недійсним правочином.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення районного суду мотивовано тим, що за своєю правовою природою, спірний договір відповідає договорам позики, укладеним з метою надання в користування грошових коштів зі сплатою процентів, тому не може бути віднесений до депозитних договорів, а відтак, не потребує додержання вимог частин другої, третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не повинен відповідати вимогам статті 1058 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір № 24/2022, укладений 10 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 000 грн, отриманих за недійсним правочином.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що визначені у спірному договорі положення більш притаманні саме договорам банківського вкладу (депозиту) ніж договорам позики, як помилково вважав суд першої інстанції, оскільки позивач передала відповідачу грошові кошти у сумі 150 000 грн без визначення конкретного строку їх повернення, а відповідач зобов`язалася сплачувати позивачу винагороду у вигляді процентів від отриманої грошової суми у розмірі 12,5 %. Сторонами також обумовлено продовження строку дії договору без необхідності укладення сторонами додаткової угоди.

Оскільки спірний договір, який по суті є договором банківського вкладу (депозиту), укладено між фізичними особами, відповідач не є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, зокрема, приймати від фізичних та юридичних осіб вклади (депозити), тобто не є суб`єктом наділеним повноваженнями проведення фінансових операцій, укладений між сторонами договір не можна вважати правомірним, тому він підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що її не було належно повідомлено про розгляд справи судами попередніх інстанцій, що позбавило права на відповідний судовий захист та порушило її право на змагальність судового процесу.

Також посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права і неврахування практики Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, 18 січня 2023 року у справі № 537/909/17, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 та ін., що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, а також обставини, що мають суттєве значення, встановлені на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Шевченка А. С., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

З огляду на матеріали справи оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Судом встановлено, що суд апеляційної інстанції належно не повідомив ОСОБА_2 про розгляд справи, оскільки судова повістка їй засобами поштового зв`язку не надсилалася взагалі. У матеріалах справи міститься довідка за підписом «відповідальної особи» про направлення тексту судової повістки шляхом направлення повідомлення у додатку «Viber» (а. с. 87).

Проте, ця довідка про доставку повідомлення у додатку «Viber»не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно із частиною тринадцятою статті 128 ЦПК України відповідний вид повідомлення можливий лише за наявності відповідної письмової заяви учасника справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130 372 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно із частиною першою статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

Однак, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, розглянув справу без належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_2 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема тим, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, то оскаржуване судове рішення підлягає обов`язковому скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400-402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Шевченком Антоном Сергійовичем, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник