Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 214/3616/16-ц
провадження № 61-46792св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі прокурорів Криворізької місцевої прокуратури № 3 Чеботової Тетяни Василівни, Сеїна Юрія Володимировича; прокуратура Дніпропетровської області; начальник Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області Романов Віталій Адольфович, Державна казначейська служба України,
треті особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини через Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Євтушенка О. І. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М.,
Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі прокурорів Криворізької місцевої прокуратури № 3
Чеботової Т. В., Сеїна Ю. В., прокуратури Дніпропетровської області, начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області Романова В. А., Державної казначейської служби України, треті особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини через Міністерство юстиції України, про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями, пов`язаними з порушенням прав людини, його катуванням.
Позов мотивовано тим, що відносно нього у провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала кримінальна справа, яка на його думку, була сфабрикованою. Він не отримував повістки про виклик до суду. Також у справі йому не було призначено захисника.
Посилався на те, що після заміни прокурора, державне обвинувачення у кримінальній справі відносно нього підтримував прокурор Чеботова Т. В . Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року його було оголошено у розшук.
21 березня 2016 року співробітниками поліції його було затримано в інституті, та із застосуванням насилля, його доставили у кайданках до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу судді Мхітаряну С. С .
Вважав, що він був підданий катуванню, на підтвердження чого ним надавалися фотознімки. Діями працівників поліції, які прилюдно ввірвалися у приміщення Донецького юридичного інституту під час складання ним іспитів, схватили його, викручували руки та били об стіл, спричиняли йому біль, після чого наділи на нього кайданки та силоміць вкинули до салону автомобіля, де топтали ногами, чим завдали йому моральної шкоди (психологічне катування).
На його прохання зупинити протиправні дії, працівники поліції не реагували.
У залі судового засідання вказані працівники поліції утримували його дві години, поки не з`явився прокурор Сеїн Ю. В. , адвокат Горін О. О. та суддя Мхітарян С. С.
Посилався на те, що у той час він знаходився в безпорадному стані, його одяг був обтоптаний працівниками поліції та не мав ґудзиків, які були відірвані останніми, руки затекли від кайданків, а також він мав інші незручності у зв`язку зі своїм станом здоров`я.
За розпорядженням судді Мхітаряна С. С. йому були зняті кайданки. На його прохання викликати бригаду швидкої медичної допомоги, оскільки кайданками були порізані його руки, ніхто не відреагував.
Вважав, що вказаними діями працівників поліції йому завдано моральної шкоди.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 532 788,64 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відсутні належні та допустимі докази незаконного затримання позивача працівниками поліції, приводу його до суду, факту його катування працівниками поліції та неналежного поводження з ним працівниками поліції, а тому суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги позивачем не доведені, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для їх задоволення.
Короткий зміст постанов апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 27 жовтня
2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції вважав, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями, пов`язаними з порушенням прав людини, катуванням, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що дії працівників поліції у застосуванні спеціальних засобів та примусове доставлення позивача до суду у межах виконання судового рішення про розшук останнього у кримінальній справі, у якій він є обвинуваченим, не були спрямовані на завдання позивачу умисних дій, що принижують честь, гідність, катування, порушення права про недоторканість, а є лише наслідком вчинення позивачем опору законним вимогам працівників поліції при виконанні ними судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Разом з тим, ОСОБА_1 вважав, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно досліджено матеріали справи.
Також ОСОБА_1 вважав, що тривалий розгляд цієї справи продовж
20 місяців є порушенням його прав, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розгляду справи упродовж розумного строку.
Крім того вважав, що судами попередніх інстанцій надано помилкову оцінку його діям у рамках кримінального провадження, визнавши їх незаконними, які не стосувалися заявлених ним позовних вимог. Судом було прийнято до матеріалів справи ухвалу суду про оголошення його розшуку, що на його думку, не є належним доказом, здобутим незаконним шляхом, який суд поклав у мотивування оскаржуваного рішення.
Вважав, що судами попередніх інстанцій не враховано доведені ним зазначені позовні вимоги щодо його катування та поводження співробітниками поліції, яке принижувало його честь та гідність. Також не застосовано до спірних правовідносин положення Конституції України, на підставі якої заявлено позовні вимоги, а застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».
Разом з тим він посилався на те, що під час апеляційного перегляду цієї справи, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, справу було розглянуто без нього.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
У січні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року.
Відзив на касаційні скарги учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на розгляді перебуває кримінальна справа
№ 1-9/110408 за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської від 11 березня 2016 року було зупинено провадження у вказаній кримінальній справі до розшуку ОСОБА_1 . Оголошено розшук підсудного ОСОБА_1 . Після затримання надано вказівку доставити його в Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу. Виконання постанови доручено начальнику Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції
(а. с. 96).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Неправомірність дій працівників поліції на які посилається позивач полягає у тому, що 21 березня 2016 року працівниками поліції його, як він вважає, було незаконно затримано та негайно доставлено до суду, а під час такого затримання та доставки до суду він був підданий катуванню та неналежному поводженню з ним з боку працівників поліції.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»
від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Для того, щоб жорстоке поводження становило порушення зазначеної
статті 3 Конвенції, воно повинно досягнути мінімального рівня жорстокості.
Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЧ) відокремлено три види поводження, заборонені статтею 3 Конвенції, а саме: таке поводження чи покарання, що принижує гідність; нелюдське поводження чи покарання; та катування.
У справі «Ireland v. the United Kingdom, 18 January 1978, § …, Series A no. 25» ЄСПЧ визначив поняття катування як навмисне нелюдське поводження, що призводить до серйозних і тяжких страждань.
Ураховуючи те, що для кваліфікації поводження з особою як катування, необхідно встановити такі ознаки поводження, як умисність, наявність мети та особливий ступінь жорстокості, тягар її доказування покладається на заявника.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12 81 ЦПК України), обґрунтовано вважав, що відсутні належні та допустимі докази факту катування позивача та нелюдського поводження з ним під час його затримання працівниками поліції та доставлення його до суду.
При цьому встановивши, що працівники поліції при тимчасовому затриманні позивача та негайному доставленні його до суду, діяли у рамках наданих їм повноважень на виконання процесуального рішення уповноваженого суду у кримінальному провадження за обвинуваченням позивача щодо розшуку останнього, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що дії працівників поліції у застосуванні спеціальних засобів та примусове доставлення позивача до суду не були спрямовані на завдання йому умисних дій, що принижують честь, гідність, катування, порушення права про недоторканість, а були лише наслідком вчинення позивачем опору законним вимогам працівників поліції при виконанні указаного судового рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій не застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими.
При цьому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу
від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме розглянута за відсутності ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки норми ЦПК України не містять вимог щодо розгляду справ за обов`язкової присутності учасників справи. При цьому відповідно до частини другої
статті 211 ЦПК України суд зобов`язаний повідомляти учасників справи про місце, дату і час судового засідання. ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про призначення цієї справи на 04 вересня 2018 року до судового розгляду, що підтверджується розпискою (а. с. 60).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович